Поняття інтелектуальної власності у світовій правовій системі з'явилося порівняно недавно. Ключовим моментом у розвитку авторського права послужив винахід друкувального верстата винахідником Гуттенбергом у XV столітті, що уможливило копіювання літератури механічним способом, а не переписуванням від руки. Однак це вимагало великих додаткових витрат. У цих умовах знадобився захист від конкуренції з боку виготовлювачів і продавців незаконних копій. Королі в Англії і Франції і курфюрсти в Німеччині стали надавати підприємцям привілею у вигляді виключних прав на відтворення друкованих копій і їхнє поширення протягом обмеженого терміну. У випадку порушення цих прав здійснювалися примусові міри захисту через накладення штрафів, арешти, конфіскації незаконних копій і вимоги відшкодувати можливий збиток.
Із впровадженням друкарства різко виріс обсяг продажів, а отже і доход друкарів і продавців. Тому автори книг порушили питання про захист своїх прав. Унаслідок цього в Англії в 1709 році парламентом було прийнято відомий Статут королеви Анни - перший закон про авторське право (копірайт): "Про заохочення утворення шляхом закріплення за авторами чи набувачами копій друкованих книг прав на останній на час, що встановлюється відтепер". Закон забезпечував автору виключне право друкувати і публікувати книгу протягом 14 років від дати першої публікації, а також передавати це право торговцю. Законом передбачалося подвоєння цього терміну ще на 14 років, якщо автор був живий.
Наступний імпульс розвитку авторського права додали філософи Німеччини, зокрема Еммануїл Кант. Вони бачили в копірайті не просто форму власності, що забезпечує економічну вигоду для автора, а щось більше - як частину своєї особистості. Зрештою ця ідея привела до вироблення системи неекономічних або моральних прав.
Пріоритетне значення інтелектуальної власності серед інших об'єктів власності було втілене в законодавстві деяких штатів США. Наприклад, у законі штату Масачусетс від 17 березня 1789 p. відзначено, що "немає власності, яка належить людині більше, ніж та, котра є результатом її розумової праці".
Сучасна форма закону про копірайт закріплена в законі Сполучених Штатів Америки 1976 року, що передбачає захист здобутків протягом усього життя автора і 50 років після його смерті.
Якщо більшість правових категорій мають своє основування у римському праві, то цей факт не стосується ІВ. Основні дати, які необхідно пам’ятати щодо ІВ:
23 березня 1883 р. – Паризька конвенція по охороні промислової власності
1886 р. – Бернська конвенція по охороні літературних і художніх творів
1891 р. – Мадрідська угода про міжнародну реєстрацію знаків.
1925 р. – Гаагська угода про міжнародне депонування промислових зразків.
1958 р. – Лісабонська угода про охорону найменування місць походження та їх міжнародну реєстрацію
1961 р. – Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і органів радіо і телебачення.
1967 р. – Конвенція про заснування Всесвітньої Організації Інтелектуальної Власності (Стокгольм)
1989 р. – Договір про реєстр фільмів (Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів).
Також існує багато інших міжнародних договорів, угод, конвенцій, спрямованих на забезпечення надійної правової охорони результатів творчої діяльності в різних країнах світу-учасницях названих та інших договорів.
Інтелектуальна власність – це власність на будь які результати творчої діяльності людей, що відповідають встановленим чинним законодавством вимогам.
Отже, щоб визнати результат об'єктом ІВ, він повинен мати:
А) творчий характер
Б) відповідати встановленим вимогам закону.
При цьому слід підкреслити, що власністю має визнаватися будь який витвір людини, будь який результат творчості, навіть, якщо він не відповідає вимогам закону. Але такий результат не підпадає під правову охорону і держава не зможе забезпечити надійний захист такого результату. Особливість інтелектуальної власності полягає в тому, що всі результати інтелектуальної діяльності людини для одержання правової охорони мають бути належним чином оформлені або об'єктивовані. Така формалізація, між іншим, властива і деяким рухомим і нерухомим речам. Так, набуття права власності на землю, будівлі, транспортні засоби тощо обов'язково вимагає виконання певних, встановлених законом, формальностей. Усі об'єкти інтелектуальної власності для визнання на них права потребують певного оформлення або наданням їм належної об'єктивної форми.
Звичайно, інтелектуальна власність відрізняється від загального поняття власності рядом особливостей.
І. об'єктами загального поняття власності є матеріальні предмети, рухоме чи нерухоме майно. Об'єктом інтелектуальної власності є нематеріальні об'єкти, нематеріальні блага, тобто ідеї, образи, символи, технічні рішення, сполучення звуків тощо. Багатьох дослідників ця обставина зумовлює не визнавати на зазначенні об'єкти права власності лише тому, що немає матеріального о'єкту власності(право власності на творіння людини, створене її розумом, її інтелектом.
ІІ. звичайна власність за загальним правилом не обмежується певними строками. Матеріальна річ належить будь якому суб'єкту довічно, за деякими винятками. Інтелектуальна власність обмежена певними строками, після збігу яких той чи інший результат стає надбанням суспільства.
ІІІ. відрізняються способи набуття і оформлення права власності на матеріальні предмети і об'єкти інтелектуальної власності.
ІV. зовсім різними є способи захисту права загальної власності і права інтелектуальної власності. Є інші відмінності, проте сутність загального права власності і права інтелектуальної власності полягає в тому, що власник має право користуватися і розпоряджатися цим правом на свій розсуд.
Законодавство України про інтелектуальну власність, хоча й вживає поняття «інтелектуальна власність», проте не містить його визначення. В спеціальній вітчизняній і зарубіжній літературі поняття інтелектуальної власності визначається, як правило, шляхом переліку результатів творчої діяльності, що відповідають вимогам закону і можуть бути визнані об'єктом правової охорони.
Одна з основних властивостей інтелектуальної власності полягає в тому, що вона повинна приносити матеріальну чи іншу користь. Це може бути додатковий прибуток, отриманий від використання інтелектуальної власності у сфері матеріального виробництва. Іноді інтелектуальна власність у явному вигляді може не приносити прибутку, але, створюючи додаткові труднощі для конкурентів, полегшує тим самим просування власних товарів і послуг на ринок. Нарешті, вона може сприяти духовному розвитку громадян.
Зазначимо, що існує концептуальне розходження у відношенні до копірайту в країнах загального права і країнах з кодифікованим цивільним законодавством. У перших відносяться до копірайту як до форми власності, що може бути створена індивідуальним чи колективним автором і, будучи створеною, підлягає комерційній експлуатації, так само як будь-яка інша власність. При цьому складові права копірайту спрямовані винятково на здобуття економічної вигоди. У країнах з кодифікованим цивільним законодавством авторське право також має характеристики власності й закон спрямований на захист економічного змісту цієї власності. Однак у цьому випадку авторське право втілює також ідею про те, що твір автора є вираженням його особистості, що вимагає такого ж захисту, як і економічний потенціал твору.
Інтелектуальна діяльність - це творча діяльність (художня і технічна), а творчість – це цілеспрямована розумова робота людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю, унікальністю. Результатом художньої творчості є літературні і художні твори. Результатом технічної творчості - винаходи, торговельні марки, комерційні таємниці тощо.
За сформованою історичною традицією результати технічної творчості називають об'єктами права промислової власності, або "промисловою власністю". Поняття "промислова власність" іноді помилково ототожнюється з матеріальними об'єктами промисловості - будинками, спорудами, устаткуванням. Однак це не так. Промислова власність - це вид інтелектуальної власності.
Підкреслимо, що під інтелектуальною власністю розуміють не результат інтелектуальної діяльності людини як такий, а право на цей результат.
Противники існування авторського права виступають проти обмеження використання творів науки, літератури та мистецтва, а тому дозволяють безоплатне вільне використання своїх творів усім бажаючим. Прихильники такого підходу обрали для таких дій досить яскраві назви, які ґрунтуються на грі слів, пов’язаних із багатозначністю слова «right» (у перекладі з англійської воно, зокрема, означає: 1) правильний, вірний, справедливий; 2) правильно, вірно; 3) правий, права (сторона)).
На противагу авторському праву (copyright) вони використовують термін «copy» (екземпляр, копія) у поєднанні з антонімами слова «right»: 1) у розумінні «правий, права сторона» — слово «left» (лівий, ліва сторона), а звідси назва «copyleft» (з англійської перекладають як авторське ліво, копілефт); 2) у розумінні «правильний, вірний, справедливий, правильно, вірно» — слово «wrong» (неправильний, невірний, несправедливий), а звідси назва «copywrong».
Відповідно, якщо авторське право використовує спеціальний знак © — копірайт, який свідчить про обмеження вільного використання творів, то на противагу копілефт використовує дзеркальне зображення знаку копірайт , який свідчить про можливість вільного використання і поширення творчих результатів.
Спочатку копілефт зародився у сфері програмування, а потім набув більш широкого поширення. Не існує єдиної думки хто і коли першим використав термін «копілефт». Однак відомий випадок, коли Д. Хопкінс (D. Hopkins) у 1984 р. чи 1985 р. на конверті з листом Сталману (Stallman) написав: «Копілефт — усі права відмінені» (Copyleft — all rights reversed).
Програмісти-прихильники копілефта, відмовляючись від монополії, надають можливість користувачам вільно змінювати і поширювати свої програмні продукти, однак і тут існують різні варіанти можливостей.
Деякі представники суспільства не зупиняються лише на таких діях, а ідуть далі. Так, некомерційна організація Європейська фундація вільного програмного забезпечення (Free Software Foundation Europe) запропонувала створити Всесвітню організацію інтелектуального багатства (World Intellectual Wealth Organization (WIWO)) як альтернативу Всесвітній організації інтелектуальної власності (World Intellectual Property Organisation (WIPO)). Аргументується це потребою переосмислення цілей і механізмів монопольного контролю за різними видами знань, модернізації права інтелектуальної власності з метою задоволення суспільних інтересів усього людства. Як результат Всесвітня організація інтелектуального багатства повинна займатися дослідженням і стимулюванням нових шляхів отримання і поширення знань. Ця пропозиція була опублікована в жовтні2004 р. на підставі Женевської декларації про майбутнє Всесвітньої організації інтелектуальної власності.
Що стосується патентного права, то найбільш гострим є питання обмеження доступів до ліків у зв’язку з наявністю патентної монополії. Особливо актуальним це питання є для країн, що розвиваються, які не мають можливості витрачати значні кошти на придбання запатентованих ліків, а тому не можуть протистояти епідеміям на належному рівні, що призводить до негативних наслідків.
В програмування яскравим прикладом реалізації такої стратегії є проект GNU, започаткований у 1983 році Річардом Столменом. Це створення вільної операційної системи, яка містить велику кількість високоякісного та поширеного вільного програмного забезпечення, включаючи текстовий редактор Emacs, збірку компіляторів GNU і т.д. Офіційним ядром операційної системи GNU є HURD. Але воно не закінчене, тому пакет програм GNU часто об'єднується з ядром Лінукс.
