До сфери психічного здоров`я відносять індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини, наприклад збудженість, емоційність, чутливість. Психічне життя індивіда складається з потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, цілей, уяв, почуттів тощо. Психічне здоров`я пов`язано з особливостями мислення, характеру, здібностей. Всі ці складові і чинники обумовлюють особливості індивідуальних реакцій на, так би мовити, однакові життєві ситуації, вірогідність стресів, афектів.
Психічне здоров'я (мента?льне здоров'я) — відповідно до визначення Всесвітньої організації охорони здоров'я, цей стан благополуччя, при якому людина може реалізувати свій власний потенціал, справлятися зі звичайними життєвими стресами, продуктивно й плідно працювати, а також вносити вклад у життя свого співтовариства. У цьому позитивному змісті психічне здоров'я є основою благополуччя й ефективного функціонування для людини і для співтовариства.
ВООЗ виділяє наступні критерії психічного здоров'я:
- усвідомлення і почуття безперервності, сталості та ідентичності свого фізичного й психічного «Я».
- почуття сталості і ідентичності переживань в однотипних ситуаціях.
- критичність до себе і своєї власної психічної діяльності і її результатам.
- відповідність психічних реакцій силі і частоті середовищних впливів, соціальним обставинам і ситуаціям.
- здатність самоврядування та поводження відповідно до соціальних норм, правил, законів.
- здатність планувати власну життєдіяльність і реалізовувати ці плани.
- здатність змінювати спосіб поводження залежно від зміни життєвих ситуацій і обставин.
Психологічне здоров'я - це важливий компонент у розвитку особистості, саме від нього залежить загальний психологічний стан людини, її самопочуття, доброзичливість, вміння справлятися з життєвими труднощами і багато іншого. Психологічне здоров'я багато в чому залежить від уміння координувати свій психічний стан. Важливим аспектом у цьому питанні є психічна регуляція особистості. Граве П.С., вивчаючи питання психічної регуляції, пов'язані з впливом стресу на психічне здоров'я людини, виділив наступні рівні регуляції:
1) вегетативно-гуморальний, що підтримує гомеостаз;
2) нервово-соматичний або рефлекторний;
3) підсвідомий, що забезпечує економічність поведінки;
4) емоційний з аварійними (видовими) алгоритмами поведінки;
5) свідомий, розробляє стратегію і тактику цілісного поведінки.
Виснаження психіки призводить до психологічних проявів і погіршення стану організму, зокрема виникають "хвороби адаптації". Порушення психічного стану при стресі може проявлятися: швидкою втомою, роздратованістю або ж, навпаки, депресією, головним болем, розладом сну, надмірним апетитом (булімія) як способом одержання енергії, сили та впевненості, потребою в штучних стимуляторах нервових процесів (паління, вживання алкоголю та наркотичних засобів природного або штучного походження).
Психічні стреси завжди мають соматичні наслідки, тому негативні емоції викликають вегетативні реакції. Як писав У. Шекспір, у кожної існуючої печалі є сто відображень. Особливо небезпечним є постійний вплив факторів стресу, навіть малопомітних, але могутніх своєю чисельністю, так званий "стресо-планктон". "Це мікросвіт крихітних, але чисельних потвор, чиї слабкі та отруйні укуси непомітно підточують дерево життя" (A.A. Крон).
Конституція людини обумовлює ступінь змін концентрації окремих гормонів у крові під час стресового стану, а також визначає розмір ушкоджень, які вони можуть викликати. При цьому вразливість певної ланки позначається на схильності до конкретних емоцій. Так, жінки стають агресивними та роздратованими (зокрема, внаслідок відносного зростання андрогенів у крові), схильними до порушень репродуктивної системи, а людина, яка постійно перебуває у пригніченому настрої (наприклад, астенік), — до захворювань органів травної системи. Схильність до страху корелює з порушенням функції нирок, а до гніву — печінки. У чоловіків проявляється стрес переважно через порушення роботи серцево-судинної системи (перевантаження серцевого м'яза, перепади тиску крові, а тому зміна перенесення кисню до тканин, розвиток атеросклерозу, через що виникає інфаркт або інсульт), через алкоголізм і паління (форма втечі від негативних емоцій), появу виразкової хвороби, імпотенцію. Жінки є більш чутливими та емоційними, у них виразніше гальмується парасимпатичний відділ вегетативної нервової системи, тому частіше порушується робота системи травлення, схильність до страху та депресії, з'являються дисфункції репродуктивної сфери. Різними є і психологічні прояви стресу у чоловіків і жінок. Так, чоловіки більш схильні до нападу та оборони, здатність приймати рішення у них майже не порушується. А жінки стають менш уважними, схильними до депресії, їм складно прийняти певне рішення.
Профілактика та корекція стресу базується на чотирьох принципах: .
1. Підвищення стійкості до стресу. Потрібно готувати людей до різних ситуацій, вчити управляти своїми емоціями.
2. Позбавлення від психічної напруги, оптимальна реакція на негативні емоції.
3. Психокорекція. При гострих короткочасних стресах вона викликає:
а) комплекс рухів, особливо ритмічних і досить важких, за яких катехоламіни використовуються, руйнуються;
б) релаксація;
в) самонавіювання;
г) використання зовнішніх розслаблюючих факторів (музика, запахи, природні фактори). При хронічних стресах, що є результатом умов життя, людині потрібно позбавитись стрес-продукуючих моментів і стереотипів, змінити образ життя, поведінку, образ думок і почуттів на більш позитивні.
4. Фармакологічна корекція, тобто застосування заспокійливих засобів, інгібіторів перекисного окислення (для зменшення руйнування клітинних мембран), бета-адреноблокаторів (для профілактики порушень діяльності серця).
Психоемоційний стрес може стати основою психокомплексів. Психокомплекс — це утворення у несвідомості, яке обумовлює напрямок і структуру свідомості. Він формується на ранніх етапах життя, в тому числі під час внутрішньоутробного розвитку, і супроводжує людину протягом усього життя, деформуючи її психіку.
Об'єктивними ознаками, за якими можна судити про стрес, є його фізіологічні прояви (підвищення кров'яного тиску, зміна серцево-судинної діяльності, м'язове напруження, зміна ритму дихання тощо) і психологічні (переживання тривоги, дратівливість, відчуття неспокою , втома та ін.) Але головною ознакою стресу є зміна функціонального рівня діяльності, що проявляється в її напрузі.
Кризовий стан особистості — це стан тимчасової дезінтеграції особистості, що може бути обумовлений як внутрішніми причинами, так і певною ситуацією. Кризовий стан схожий зі стресом, однак криза більш тривала й тяжка. Криза — певний перехідний етап розвитку особистості, коли протиріччя мають уже глобальний характер, стосуються основ життя даної людини. Кризовий стан проявляється порізному:
- емоційно — апатія, роздратованість, поганий настрій, емоційні зриви, депресія;
- соматично — підвищена стомлюваність; порушення сну; різні хвороби, спровоковані психічним перенапруженням (гіпертонія, стенокардія, виразка шлунка, гастрити, шкірні захворювання, бронхіальна астма, цукровий діабет тощо).
Людині у кризовому стані потрібні лікування і реабілітація. Будь яка людина періодично перебуває під впливом травмуючих обставин, що порушують нормальний життєвий цикл і викликають кризовий стан. Для деяких людей кризовий стан може стати руйнівним, а для інших він може надати альтернативні перспективи розвитку особистості. У період кризи людина найбільш чутлива до допомоги, відкрита для зовнішніх впливів. При попаданні людини в кризову ситуацію її реакцією часто буває агресія або депресія.
Агресія — будь-яка дія, що спричиняє або може спричинити страждання або завдавати шкоди фізичному, статевому, психічному здоров’ю людини, а також загроза скоєння таких актів. Розрізняють різні види агресії: фізична, сексуальна, емоційна, економічна, зневага тощо.
Фізична агресія — дії, які спрямовані на заподіяння людям фізичної шкоди або загроза скоєння подібних дій (удари, штовхання, кидання в людину різних предметів). Сексуальна агресія — дія сексуального характеру, що заподіяна усупереч бажанню людини або в ситуації, коли вона не здатна чинити опір. Проявляється в формі нав’язливих сексуальних дотиків, примусу до сексу, скоєння сексуальних дій.
Емоційна агресія — використання слів або дій всупереч бажанню людини, що не обов’язково спричиняє фізичну шкоду. Проявляється в дискримінації, спілкуванні в неприпустимому тоні, образах, погрозах, а також у позбавленні людини зручностей, спричинення страждань, заборона виконання певних соціально й емоційно значимих дій.
Відмінною від агресії реакцією людини на кризовий стан є депресія.
Депресія — це стан, що у відносно легкій формі відчувають багато разів у житті майже всі люди. У більшості випадків у відповідь на якусь подію з’являється стан меланхолії, що протягом кілька днів розсіюється і звичайно не розглядається як психічне захворювання. Депресія, що потребує уваги фахівця, є тривалим і досить серйозним станом, що перешкоджає нормальній діяльності людини. Клінічна депресія — це не просто «почуття пригніченості», цей стан робить людину недієздатною. У людини виснажується значна частина інтелектуальної та фізичної енергії, з’являється нераціональне почуття марності або провини, може виникнути бажання вмерти і, як наслідок, з’явитися думка про самогубство. Спостерігатися розлад сну, втрата апетиту, людина втрачає інтерес до себе й до всього, що відбувається навколо, при тяжкій депресії, можуть виникати галюцинації
Синдром емоційного вигорання
Він описується як специфічний вид професійної деформації людей, які працюють в тісному контакті з пацієнтами при наданні професійної допомоги. Вигорання – це не втрата творчого потенціалу, не реакція на скуку, а швидше «емоційне виснаження, яке виникає на фоні стресу, викликаного міжособистісним спілкуванням». Симптоми вигорання проявляються у професіоналів, які працюють в системі «людина – людина», тобто у тих, хто через професійні обов’язки змушений весь свій робочий день спілкуватися з людьми.
Схильність до вигорання спостерігається у представників певних професій, які наділені владою, що важко контролюється і важко обмежується. Серед професій, в яких синдром емоційного вигорання зустрічається найчастіше (від 30 до 90% працівників), слід відзначити лікарів, учителів, психологів, соціальних працівників, рятівників, працівників правоохоронних органів. Майже 80% лікарів-психіатрів, психотерапевтів, психіатрів-наркологів мають різного ступеня вираження ознаки синдрому емоційного вигорання; Синдром емоційного вигорання спостерігається у третини працівників кримінально-виконавчої системи, які безпосередньо спілкуються із засудженими, і у третини працівників правоохоронних органів.
Синдром емоційного вигорання – це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у вигляді повного чи часткового виключення емоцій (зниження їх енергетики) у відповідь на певні психотравмуючі впливи. Наприклад медичні працівники - для них . першопочатково притаманний певний ступінь адаптації , тому що сильне сприйняття страждань іншої людини на початку професійної діяльності, з часом, як правило притупляється. Синдром емоційного вигорання – один із видів професійної деформації особистості людей, які працюють у тісному контакті з клієнтами при наданні професійної допомоги. Синдром має декілька аспектів:
· власне емоційний, який було відкрито вперше, від чого синдром і отримав свою назву,
· інтелектуальний (сповільнення мисленнєвої діяльності, несприймання нових ідей),
· соціальний (важкість встановлення нових контактів, відгородження від соціуму),
· психосоматичний – коли людина на фізичному рівні відчуває усі проблеми, швидко втомлюється, частий головний біль, який може стійко з’являтися при приході на роботу і одразу зникати після закінчення робочого дня.
Завдяки тому, що було відкрито психосоматичний аспект, синдром емоційного вигорання відносять до стану хвороби. В Міжнародній класифікації хвороб (МКХ – 10) синдром емоційного вигорання належить до рубрики Z73 – «Стрес, пов’язаний з труднощами підтримки нормального способу життя». Синдром емоційного вигорання проявляється в:
- почутті байдужості, емоційного виснаження (людина не може віддаватися роботі так, як це було раніше);
- дегуманізації (розвитку негативного ставлення до своїх колег і клієнтів);
- негативному самосприйнятті у професійному плані - недостатність почуття професійної майстерності.
Виділяють три основних фактори, які відіграють суттєву роль в синдромі емоційного вигорання - особистісний, рольовий та організаційний.
Особистісний фактор. Такі змінні, як вік, сімейний статус, стаж даної роботи, ніяк не впливають на емоційне вигорання. Але у жінок в більшій мірі розвивається емоційне виснаження, ніж у мужчин, у них відсутній зв’язок мотивації (задоволення оплатою праці) і розвиток синдрому при наявності зв’язку зі значимістю роботи як мотивом діяльності, задоволеності професійним ростом.
Рольовий фактор. Встановлений зв’язок між рольовою конфліктністю, рольовою невизначеністю і емоційним вигоранням. Робота в ситуації розподіленої відповідальності обмежує розвиток синдрому емоційного вигорання, а при нечіткій чи нерівномірно розподіленій відповідальності за свої професійні дії цей фактор різко зростає навіть при суттєво низькому трудовому навантаженні.
Організаційний фактор. Розвиток синдрому емоційного вигорання пов’язаний з наявністю напруженої психоемоційної діяльності. Другий фактор розвитку емоційного вигорання - дестабілізуюча організація діяльності і неблагополучна психологічна атмосфера. Це нечітка організація діяльності і планування праці, недостатність необхідних засобів, наявність бюрократичних моментів, багатогодинна робота, яка має важко вимірюваний зміст, наявність конфліктів як в системі «керівник - підлеглий», так і між колегами. Виділяють ще один фактор, що обумовлює синдром емоційного вигорання - наявність психологічно важкого контингенту, з яким доводиться мати справу професіоналу у сфері спілкування (важкі хворі, конфліктні покупці, «важкі» підлітки і т.д.). Синдром емоційного вигорання рідше уражає тих, хто працює в стилі «компроміс» та «співпраця».
Б. Перлман і Е.А. Хартман виділяє чотири стадії емоційного вигорання.
1) Перша стадія - напруження, пов’язане з додатковими зусиллями для адаптації до ситуаційних робочих потреб. Таке напруження викликають два найбільш імовірних типи ситуацій. Перший: навички і вміння працівника недостатні, щоб відповідати статусно-рольвим і професійним вимогам. Другий: робота може не відповідати його очікуванням, потребам чи цінностям.
2) Друга стадія супроводжується сильними відчуттями і переживаннями стресу. Рух від першої стадії емоційного вигорання до другої залежить від ресурсів особистості і від статусно-рольвих та організаційних змінних.
3) Третя стадія супроводжується реакціями основних трьох класів (фізіологічні, афективно-когнітивні, поведінкові) в індивідуальних варіаціях.
4) Четверта стадія являє собою емоційне вигорання як багатогранне переживання хронічного психологічного стресу. Будучи негативним наслідком психологічного стресу, переживання вигорання проявляється як фізичне, емоційне виснаження, як переживання суб’єктивного неблагополуччя - певного фізичного чи психологічного дискомфорту.
Дж. Грінберг розглядає емоційне вигорання як прогресуючий процес:
1. Перша стадія емоційного вигорання («медовий місяць»). Працівник зазвичай задоволений роботою і завданнями, ставиться до них з ентузіазмом. Однак, в процесі продовження робочих стресів професійна діяльність починає приносити все менше задоволення і працівник стає все менше енергійним.
2. Друга стадія («недостача палива»). З’являється втома, апатія, можуть виникнути проблеми зі сном. За відсутності додаткової мотивації і стимулювання у працівника втрачається інтерес до своєї праці або зникають привабливість роботи в даній організації і продуктивність його діяльності. Можливі порушення трудової дисципліни і віддаленість (дистанціювання) від професійних обов’язків. У випадку високої мотивації працівник може продовжувати горіти, підживлюючись внутрішніми ресурсами, але на шкоду власному здоров’ю.
3. Третя стадія (хронічні симптоми). Надмірна праця без відпочинку, особливо «трудоголіків», призводить до таких фізичних явищ, як виснаження і схильність до захворювань, а також до психологічних переживань - хронічної дражливості, загостреної злоби чи почуття пригніченості, «загнаності в кут». Постійне переживання нестачі часу (синдром менеджера).
4. Четверта стадія (криза). Як правило, розвиваються хронічні захворювання, в результаті чого людина частково чи повністю втрачає працездатність. Посилюються переживання невдоволеності власною ефективністю і якістю життя.
5. П’ята стадія емоційного вигорання («пробивання стіни»). Фізичні і психологічні проблеми переходять в гостру форму і можуть спровокувати розвиток серйозних небезпечних захворювань, які загрожують життю людини. У працівника з’являється стільки проблем, що його кар’єра знаходиться під загрозою.
Симптоми синдрому емоційного вигорання
Фізичні симптоми: різке підвищення втомлюваності; хронічна втома; головний біль; сприйнятливість до змін зовнішнього середовища; зміни артеріального тиску; астенія (безсилля, слабість); обмеження рухів шиї, болі в спині; мимовільні рухи - стискання кулаків, скованість; збільшення чи втрата ваги; задишка; безсоння; статева дисфункція
Емоційні симптоми: недостатність емоцій, не емоційність; песимізм, цинізм і черствість в роботі та особистому житті; байдужість і втома; відчуття фрустрації і безпорадності, безнадія; дратівливість, агресивність; тивога, посилення ірраціональної тривожності, нездатність зосередитися; депресія, почуття провини; нервові ридання, істерики, душевні страждання; втрата ідеалів чи надій, чи професійних перспектив; переважає почуття самотності.
Поведінкові симптоми: робочий час більше 45 годин на тиждень; під час робочого дня з’являється втома і бажання перерватися, відпочити; байдужість до їжі; мале фізичне навантаження; виправдання вживання тютюну, алкоголю, ліків; нещасні випадки ( травми, падіння, аварії і т. д.); імпульсивна емоційна поведінка.
Інтелектуальний стан: зменшення інтересу до нових теорій та ідей в роботі; зменшення інтересу до альтернативних підходів у вирішенні проблем (наприклад, в роботі); збільшення туги, апатії чи недостача куражу, смаку та інтересу до життя; надавання переваги стандартним шаблонам, рутині, аніж творчому підходу; цинізм чи байдужість до новизни, нововведень; мала участь чи відмова від участі у розвиваючих експериментах (тренінгах, навчанні); формальне виконання роботи.
Соціальні симптоми: немає часу чи енергії для соціальної активності; зменшення активності та інтересу до планування вільного часу, до хоббі; соціальні контакти обмежуються роботою; обмежені взаємостосунки з іншими, як вдома, так і на роботі; відчуття ізоляції, нерозуміння інших та іншими; відчуття недостачі підтримки з боку сім’ї, друзів, колег.
Професійна діяльність спеціаліста із психолого-фізичної реабілітації не залежно від різновиду виконуваної роботи, належить до групи професій з підвищеною моральною відповідальністю за здоров’я і життя окремих людей, груп населення і суспільства в цілому. Постійні стресові ситуації, в які він потрапляє в процесі складної соціальної взаємодії з клієнтом, постійне проникнення в суть соціальних проблем клієнта, особиста незахищеність та інші морально-психологічні фактори здійснюють негативний вплив на його здоров’я. Виділяють наступні особистісні риси, які бажані для спеціаліста з психофізичної реабілітації:
- концентрація на клієнті, бажання і здатність йому допомогти;
- відкритість до відмінних від власних поглядів і суджень, гнучкість і терпимість;
- емпатичність, чутливість, здатність створювати атмосферу емоційного комфорту;
- автентичність поведінки, тобто здатність декларувати групі істинні емоції і переживання;
- ентузіазм і оптимізм, віра в здатність учасників до змін і розвитку; врівноваженість, терпимість до фрустрації і невизначеності, високий рівень саморегуляції;
- впевненість в собі, позитивне ставлення до самого себе, адекватна самооцінка, усвідомлення власних конфліктних областей, потреб, мотивів; багата уява, інтуїція; високий рівень інтелекту.
Практичні рекомендації для спеціалістів з психолого-фізичної реабілітації щодо профілактики синдрому емоційного вигорання
Профілактичні, лікувальні та реабілітаційні методики і заходи повинні бути спрямовані на зняття дії стресора: зняття робочого напруження, підвищення професійної мотивації, вирівнювання балансу між затраченими зусиллями і результатом, який отримується. При появі і розвитку ознак емоційного вигорання необхідно звернути увагу на покращення умов його праці (організаційний рівень), характер взаємостосунків у колективі (міжособистісний характер), особистісні реакції і захворюваність (індивідуальний рівень). Суттєва роль в боротьбі з синдромом емоційного вигорання відводиться самій людині Слідуючи рекомендаціям, він не тільки зможе запобігти виникненню синдрому емоційного вигорання, але і суттєво знизити ступінь його вираження:
- визначення короткотермінових і довготривалих цілей;
- використання «тайм-аутів», що необхідно для забезпечення психічного і фізичного благополуччя (відпочинок від роботи);
- оволодіння вміннями і навичками саморегуляції (релаксація, ідеомоторні акти, визначення цілей і позитивна внутрішня мова сприяють зниженню рівня стресу, який призводить до вигорання);
- професійний розвиток і самовдосконалення (одним із способів запобігання синдрому емоційного вигорання є обмін професійною інформацією з представниками інших служб, що дає відчуття більш широкого світу, ніж той який існує всередині окремого колективу, для цього існують різні способи – курси підвищення кваліфікації, конференції та ін.);
- втеча від непотрібної конкуренції (бувають ситуації, коли її неможливо уникнути, але надмірне прагнення д виграшу породжує тривогу, робить людину агресивною, що сприяє виникненню синдрому емоційного вигорання);
- емоційне спілкування (коли людина аналізує свої почуття і ділиться ними з іншими, імовірність вигорання знано знижується або цей процес стає не настільки вираженим);
- підтримка хорошої фізичної форми (не варто забувати, що між станом тіла і станом душі існує тісний зв’язок: неправильне харчування, зловживання спиртними напоями, тютюном, зменшення ваги чи ожиріння збільшують прояви синдрому емоційного вигорання.
