Взаємодія людини з суспільством має назву "соціалізація". Поняття про соціалізацію як процес повної інтеграції особистості в соціальну систему, в ході якого здійснюється її пристосування, сформувалося в американській соціології (Т. Парсонс, Р. Мертон). В традиціях цієї школи соціалізація розкривається за допомогою поняття "адаптація".
Поняття адаптація, будучи провідним поняттям біології, означає пристосування живого організму до умов середовища. Воно було екстрапольовано в суспільствознавство і стало означати процес пристосування людини до умов соціального середовища. Так виникли поняття соціальної і психічної адаптації, результатом якої є адаптованість особистості до різноманітних соціальних ситуацій, мікро- і макрогруп.
За допомогою поняття адаптація, соціалізація трактується як процес входження людини в соціальне середовище і її пристосування до культурних, психічних і соціальних факторів. Дещо інакше осмислюється сутність соціалізації в гуманістичній психології, представниками якої є Г. Олпорт, А Маслоу, К. Роджерс та ін.
В ній соціалізація - це процес самоактуалізації «Я-концепції», самореалізації особистістю своїх потенційних творчих здібностей, переборювання негативних впливів середовища, що заважають її саморозвитку й самоутвердженню. Тут суб'єкт розглядається як система, що само розвивається, як продукт самовиховання. Ці два підходи не суперечать один одному, а визначають двобічний процес соціалізації.
Суспільство з метою відтворення соціальної системи, збереження своїх структур прагне сформувати соціальні стереотипи і стандарти (групові, класові, етнічні, професійні та ін.), зразки поведінки. Щоб не бути в опозиції по відношенню до суспільства, особистість засвоює цей соціальний досвід шляхом входження в соціальне середовище, систему існуючих соціальних зв'язків. Однак, у зв'язку зі своєю природною активністю особистість зберігає й розвиває тенденцію до автономії, незалежності, свободи, формування власної позиції, неповторної індивідуальності. Результатом виявлення такої тенденції розвиток і перетворення не лише самої особистості, але й суспільства.
Моральне або соціальне здоров’я, визначається моральними принципами, які є фундаментальною основою соціального життя індивіда, тобто життя в людському суспільстві. Відмінними ознаками морального здоров’я людини є, насамперед, свідоме ставлення до праці, оволодіння скарбами культури, активне неприйняття вдач і звичок, що суперечать нормальному способу життя. Фізично і психічно здорова людина може бути моральним виродком, якщо вона зневажає нормами моралі. Тому соціальне здоров’я вважається вищою мірою людського здоров’я. Морально здоровим людям притаманна низка загальнолюдських якостей, що й роблять їх справжніми громадянами.
Соціальне здоров’я відображається через такі характеристики:
- адекватне сприйняття соціальної реальності;
- інтерес до навколишнього світу;
- адаптація до фізичної та суспільної сфер;
- спрямованість на суспільно корисну працю;
- альтруїзм;
- емпатія (емпа?тія (англ. empathy від (грец. patho) співпереживання) - розуміння відносин, почуттів, психічних станів іншої особи в формі співпереживання.);
- відповідальність перед іншими;
- демократизм у поведінці.
Соціальне здоров`я індивіда залежить від економічних чинників, його стосунків із структурними одиницями соціуму - сім`єю, організаціями, через які відбуваються соціальні зв`язки - праця, відпочинок, побут, соціальний захист, охорона здоров`я, безпека існування тощо. Крім того, потрібно враховувати міжетнічні стосунки, різницю у доходах різних соціальних категорій суспільства, рівень матеріального виробництва, техніки і технологій, їх суперечливий вплив на здоров`я взагалі. Ці чинники і складові створюють відчуття соціальної захищеності (або незахищеності), що суттєво впливає на здоров`я людини. У загальному вигляді соціальне здоров`я детерміноване характером і рівнем розвитку, що притаманне головним сферам суспільного життя в певному середовищі - економічній, політичній, соціальній, духовній.
Поняття соціальне здоров`я пов`язано з економічними чинниками, стосунками індивіда із структурними одиницями соціуму - сім`єю, організаціями, з якими створюються соціальні зв`язки, праця, відпочинок, побут, соціальний захист, охорона здоров`я, безпека існування тощо. Впливають міжетнічні стосунки, вагомість різниці у прибутках різних соціальних прошарків суспільства, рівень матеріального виробництва, техніки і технологій, їх суперечливий вплив на здоров`я взагалі.
Ці чинники і складові створюють відчуття соціальної захищеності (або незахищеності), що суттєво позначається на здоров`ї людини. У загальному вигляді соціальне здоров`я детерміноване характером і рівнем розвитку головних сфер суспільного життя в певному середовищі - економічної, політичної, соціальної, духовної. Зрозуміло, що у реальному житті всі чотири складових - соціальна, духовна, фізична, психічна, і діють одночасно і їх інтегрований вплив визначає стан здоров`я людини як цілісного складного феномена.
Основні соціальні фактори. До основних факторів відносять: мир, дах над головою, соціальна справедливість, освіта, харчування, прибуток, стабільна екосистема, сталі ресурси. Ті з передумов, наявність (відсутність, недостатність) яких у цілому або частково можливо було визначити засобами опитування, відбивають відповідні індикатори.
Мир. Поняття миру розуміється ширше, ніж відсутність стану війни в державі. Очевидно, що відсутність мирних стосунків в сім`ї, конфлікти з ближнім оточенням, на роботі, де працює людина, наявність конфліктів в громаді або поміж громадами (міжетнічних, міжконфесійних) суттєво зашкоджують усім складовим здоров`я - фізичній, психічній, духовній, соціальній.
Дах над головою. Поняття даху над головою дещо більше, ніж наявність будь-якої домівки. Потрібен певний рівень побутових умов, сталість майнових правовідносин, наявність інших чинників, що створюють відчуття впевненості у майбутньому щодо захисту власного майна від можливих негараздів природного або суспільного походження. Важливим є рівень розвитку соціальних інституцій, дія яких забезпечує відчуття захищеності особистості та її майна (правопорядку, аварій, надзвичайних ситуацій тощо).
Соціальна справедливість, рівність, неупередженість. Наявність цих передумов здоров`я гарантує всім громадянам однакові можливості доступу до послуг соціальних інституцій, рівні громадянські, майнові, соціальні права, неможливість обмежень законних прав і інтересів людини з боку будь-яких сильних або владних структур. Наявність цих передумов створює у людини відчуття захищеності і впевненості в майбутньому, а також надає рівні (в межах чинного законодавства) потенційні можливості в реалізації потреб і здібностей, набуття гідного соціального статусу незалежно від расових, національних, релігійних, майнових, статевих, вікових визначників. І незалежно від ступеня використання цих можливостей конкретними особистостями, сам факт їх наявності у суспільстві справляє позитивний вплив на стан індивідуального і громадського здоров`я.
Освіта. Рівень здоров`я, як правило, безпосередньо пов`язаний з рівнем освіти. Чим вище середній рівень освіти в певному соціальному середовищі, тим кращі узагальнені показники здоров`я воно демонструє. Природно, що піклування про власне і громадське здоров`я неможливо без знання того, чому це необхідно і як це робити. Притому доцільно розуміти поняття освіти в даному контексті не тільки як освіту суто валеологічну, а значно ширше - як загальну освіту в цілому. Чим ширше знання основних природничих, наукових, філософських, гуманітарних положень, тим більше можливостей створювати у суспільстві системне уявлення про проблему здоров`я взагалі. Крім того, поняття освіти потрібно розуміти комплексно: і як надання інформації, і як навчання методам, прийомам і навичкам здорового способу життя, і як виховання в дусі безумовного пріоритету цінностей індивідуального і громадського здоров`я в усіх його проявах, сферах, рівнях.
Харчування. Це поняття розглядається не тільки утилітарно, як засіб ліквідації почуття голоду або мінімальної підтримки життєдіяльності організму. Воно включає забезпечення широким верствам населення доступу до споживання якісної питної води, необхідної кількості вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, продуктів підвищеної біологічної цінності, фітопродуктів, спеціальних продуктів і харчових добавок тощо, що поліпшує стан здоров`я і протидіє природному процесу старіння.
Прибуток. Передбачається наявність фінансових можливостей для забезпечення не тільки мінімальних потреб існування, а й для створення в суспільстві послуг і товарів, необхідних для здорового способу життя, забезпечення спроможностей їх споживання.
Стабільна екосистема. Мається на увазі не тільки стабілізація нормальних екологічних умов там, де вони ще не зазнали шкоди від попередньої виробничої діяльності, а й відновлення пошкоджених екологічних утворень з метою запобігання подальшому порушенню екобалансу планети. Лише активна реституційна діяльність може забезпечити у майбутньому стабільність планетарної екосистеми з оптимальними фізико-хімічними параметрами для існування людства.
Сталі ресурси. Поняття містить не лише запобігання вичерпанню енергоресурсів, корисних копалин, виробничій сировини. Мається на увазі зважене господарювання щодо фінансових і матеріальних ресурсів країн, громад, окремих людей, незадіяних ресурсів виробництва, матеріалів та інструментів, інтелектуальних ресурсів, потенціалу громадських і приватних ініціатив. Вихідна теза така - чим більше всіляких ресурсів є в активі певного структурного утворення (людини, громади, організації, регіону), тим більше потенційні можливості спрямування цих ресурсів на заходи стосовно здоров`я.
Вплив соціально-економічних факторів на здоров'я людини. Штучне середовище, створене самою людиною, також вимагає до себе адаптації, яка відбувається в основному через хвороби. Причини виникнення хвороб у цьому випадку такі: гіподинамія, переїдання, інформаційне достаток, психоемоційний стрес. З медико-біологічних позицій найбільший вплив соціально-екологічні фактори роблять на наступні тенденції:
1) процес акселерації. Акселерація - це прискорення розвитку окремих органів або частин організму в порівнянні з якоюсь біологічною нормою (збільшення розмірів тіла і більш раннє статеве дозрівання).
2) порушення біоритмів. Порушення біологічних ритмів - найважливішого механізму регуляції функцій біологічних систем - в умовах міського життя може бути викликано появою нових екологічних факторів. Це, перш за все, відноситься до циркадних ритмів: новим екологічним чинником, наприклад, стало електроосвітлення, яка продовжує світловий день. Виникає хаотизацію колишніх біоритмів, і відбувається перехід до нового ритмічному стереотипу, що викликає хвороби у людини і у представників біоти міста внаслідок порушення фотоперіоду].
3) алергізація населення. Алергізація населення - одна з основних нових рис у зміненій структурі патології людей у ??міському середовищі. Алергія - збочена чутливість або реактивність організму до тієї або іншої речовини, так званого алергену (прості і складні мінеральні та органічні речовини).
Алергени по відношенню до організму бувають зовнішні (екзоалергени) і внутрішні (аутоалергії). Причина алергічних захворювань (бронхіальна астма, кропив'янка, лікарська алергія, вовчак червоний та ін) у порушенні імунної системи людини, яка еволюційно перебувала в рівновазі з природним середовищем. Міське ж середовище характеризується різкою зміною домінуючих факторів і появою абсолютно нових речовин - забруднювачів, вплив яких раніше імунна система людини не відчувала. Тому алергія виникає без опору організму і важко очікувати, що він стане до неї резистентним.
Вплив соціальних факторів на демографічні процеси .Сучасна Україна потерпає від демографічної кризи, зумовленої різким спадом народжуваності. Кількісні й структурні зміни населення в країні тісно пов'язані з екологічними проблемами, рівнем економічного розвитку, соціального захисту населення, його здоров'я, освіти. Небажані демографічні тенденції негативно впливають на процеси розвитку трудоресурсного потенціалу країни].
Департамент по народонаселенню ООН визначив 9 країн, де кількість громадян буде катастрофічно зменшуватися. Перші місця у цьому списку займають Україна і Росія. ООН попереджує, що до 2050 р. українців може стати на 23 млн менше, тобто їх залишиться всього 24 млн. Основою розрахунків є тенденції, які можуть змінюватися, зокрема, в 2004 р. народилося 412 тис. дітей, а в 2005 - 432 тис. Однак цей приріст не покриває кількості померлих, і тільки в минулому році кількість населення скоротилася на третину мільйона.
Населення України у 80-ті - на початку 90-х років XX ст. усталено зростало, а від 1994 р. почало повільно, але неухильно скорочуватися. На 1.01.1993 р. його кількість становила 52,2 млн осіб. У сільській місцевості ще у 1979 р. розпочався процес депопуляції, а в містах ця тенденція окреслилася вже у 1991 р. У наступні роки депопуляція невпинно зростала, проте у 1991 і 1992 рр. міграційний приплив нових жителів в Україну (відповідно 148,4 і 228,1 тис. осіб) з-за кордону дещо компенсував природне зменшення населення, забезпечивши його загальне зростання аж до кінця 1992 р. У 1993 р. обсяги імміграції в Україну зменшилися до 49,6 тис. осіб, а 1994 р. уперше зафіксовано помітний відплив населення з України: цього року міграційні втрати становили 143,2 тис. осіб. Надалі Україна незмінно втрачала населення, чисельність її жителів скорочувалася. На початок 2002 р., за результатами Всеукраїнського перепису населення, в Україні проживало 48,4 млн осіб, у містах - 32,5 млн, у сільських поселеннях - 15,9 млн.
Таке становище викликає глибоке занепокоєння. Ситуація ускладнюється тим, що зростає частка непрацездатного населення похилого віку, а частка працездатних постійно скорочується, забезпечення пенсіонерів стає все серйознішою проблемою. Депопуляція загрожує не лише розвитку народного господарства, деякі вчені вважають, що вона завдає непоправної шкоди генофонду української нації.
Упродовж 90-х років головною складовою демографічних втрат України залишалися природні втрати населення, які протягом 1995-2000 pp. постійно зростали. З 1987 p., тобто через рік після глобальної Чорнобильської катастрофи, знизилася народжуваність, у віковій структурі населення зросла частка літніх осіб, а українська сім'я поступово перейшла до одно дітної моделі, яка не забезпечує розширеного відтворення населення. Зниження народжуваності є основною причиною зменшення кількості населення України. Якщо у 1985 р. число народжених на 1000 осіб населення становило 15,0, то у 2001 р. - 7,8.
У регіонах показник народжуваності за 1991-2001 pp. знизився: на 40,7% - в Південно-Східному, на 37,8 - Південному, на 37,6 - Північно-Східному, на 37,4 - Центральному, на 33,1% - Західному. На сьогодні найнижчий рівень народжуваності спостерігається в Південно-Східному (6,7 %) та Північно-східному (6,8 %) регіонах, найвищий - в Західному (9,9%). У Південному та Центральному регіонах народжуваність була на рівні 7,9-7,7 %. Позитивним зрушенням у демографічній ситуації є збільшення кількості народжених протягом 2002 р. на 3,2%. Це підвищення характерне для 24 регіонів, а найбільше зростання кількості народжених порівняно з 2001 р. було у м. Києві, на території Севастопольської міськради, в Автономній Республіці Крим, Харківській, Запорізькій, Дніпропетровській та Житомирській областях.
Зменшення кількості населення внаслідок спаду народжуваності посилюється еволюційними процесами смертності. У 1990-1995 pp. кількість померлих постійно зростала, одночасно збільшувалися й розміри загальних коефіцієнтів смертності. Проте у 1996 р. кількість померлих порівняно з 1995 скоротилася на 2,0 %, а загальний коефіцієнт смертності - на 1,3 %. Така тенденція до зниження рівня смертності збереглася до кінця 1998 p., але з 1999 р. спостерігається загрозлива тенденція до зростання кількості померлих .
Слід зазначити, що темпи зростання смертності в Україні 1985-2002 pp. були нижчими за темпи падіння народжуваності - 1,3 проти 1,9 рази, тобто смертність зростала повільніше, ніж падала народжуваність.
Основними причинами смертності населення України залишаються захворювання системи кровообігу (61,5 %), новоутворення (12,8 %), нещасні випадки, отруєння та травми (10,0 %), хвороби органів дихання (4,2 %) та органів травлення (3,1 %). Смертність жителів України від новоутворень залишається на попередньому рівні, хоча населення працездатного віку вмирає від них рідше, ніж це траплялося в першій половині 90-х років. Ці причини пов'язані саме з екологічною ситуацією на теренах України.
Спостерігається високий рівень передчасної смертності серед населення працездатного віку, особливо чоловіків. Це є наслідком не стільки біологічних факторів, скільки результатом нездорового способу життя, нераціонального харчування, несприятливих умов праці, зловживання алкоголем та курінням, стресів, викликаних соціальними причинами (неможливістю мати постійну роботу та забезпечити належне життя сім'ї). За оцінкою фахівців Українського інституту досліджень навколишнього середовища і ресурсів за період 1995-2000 pp., демографічні втрати України внаслідок передчасної смертності становили понад 2,7 млн осіб (із них 63 % чоловіки).
Соціально-економічні фактори є визначальними і обумовлені виробничими відносинами. До них належать:
- нормативно-правові фактори (законодавство про працю та практика державного і громадського контролю за його дотриманням);
- соціально-психологічні фактори, які можуть бути охарактеризовані ставленням працівника до праці, спеціальності та її престижу, психологічним кліматом у колективі;
- економічні фактори (матеріальне стимулювання, система пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах).
Технічні та організаційні чинники впливають на створення матеріально-речових умов праці (засоби, предмети і знаряддя праці, технологічні процеси, організація виробництва і т.д.). У реальних умовах цей складний комплекс факторів, що формують умови праці, об'єднаний різноманітними взаємними зв'язками. Побут діє через житло, одяг, харчування, водопостачання, розвиненість інфраструктури сфери обслуговування, забезпеченість відпочинком і умовами його проведення і т.п. Соціально-економічний устрій впливає на людину через соціально-правове становище, матеріальну забезпеченість, рівень культури та освіта.
Причини захворюваності громадян України. Останніми роками зниження обсягів надходження шкідливих речовин в атмосферне повітря, зумовлене кризою в промисловості, зупинкою багатьох підприємств і транспорту, позитивно позначилось на показниках захворюваності населення, пов'язаної із забрудненням повітря, зокрема хвороб органів дихання, серед них і раку.
За даними Міжнародного агентства з вивчення раку, виникнення майже 85 % пухлин у людини пов'язане з дією канцерогенних чинників довкілля. На Україні серед окремих форм злоякісних новоутворень кількість випадків захворювань на рак щитовидної залози найвища. Не викликає сумніву радіаційна природа катастрофічного зростання захворюваності на цю патологію, спричинена аварією на Чорнобильській АЕС.
В Україні рівень захворюваності на рак щитовидної залози виріс удвічі порівняно із очікуваним, а у Києві та Київській області, куди було евакуйовано близько 70 % населення м. Прип'ять та 30-кілометрової зони, це зростання ще вище. Протягом 2000 р. відбулося незначне зниження загальної захворюваності на рак. У 2001 р. захворюваність на рак становила 316,1 на 100000 населення та порівняно з 1995 р. зросла на 2,6 %, а порівняно з 2000 - кількість випадків захворювань знизилася на 0,2 %. Натепер намітилися позитивні тенденції до зниження захворюваності на злоякісні пухлини. За 10-річний період зменшилася захворюваність на рак ротової порожнини, губ, шлунка, трахеї, бронхів, легень, гортані, яєчників.
Однак, незважаючи на зниження, показники захворюваності на рак органів дихання залишаються в Україні високими. Імуноушкоджуюча дія чинників довкілля проявляється у підвищенні алергічної захворюваності, виникненні хронічної бронхо-легеневої патології. З 1995 до 2001 р. захворюваність дітей в Україні на бронхіальну астму збільшилася в 1,7 рази, алергічний риніт - у 2,5 рази. Важливою проблемою для України є патологія щитовидної залози. Сьогодні дуже актуальне питання йодної недостатності. В Україні значні території належать до ендемічних зон за вмістом йоду. Зміни мікроелементного складу ґрунтів призводять до дефіциту певних життєво необхідних елементів, у т. ч. і йоду, в продуктах харчування. Найвищі рівні захворюваності виявлені в областях Західного регіону та на півночі України.
Істотним чинником виникнення і поширення вродженої патології є мутагенне і тератогенне навантаження. Зважаючи на те що здоров'я дітей формується задовго до народження, особливого значення набуває застосування сучасних методів до пологової діагностики. За роки незалежності в Україні створено медико-генетичну службу з метою вчасної діагностики спадкових хвороб та вроджених вад розвитку.
Дані державної офіційної статистичної звітності України та спеціальних досліджень свідчать про тісний зв'язок між змінами в довкіллі та станом здоров'я населення. Особливо значний негативний вплив змін природного середовища простежується відносно хвороб органів дихання, онкологічних захворювань та патології щитовидної залози, вроджених вад розвитку.
