пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Лекція № 14. Родина як суб’єкт первинної соціалізації індивіда в сфері життя.

 

Реальна дійсність, в умовах якої відбувається розвиток людини, називається середовищем. На формування особистості впливають різноманітні зовнішні умови, в тому числі географічні й соціальні, шкільні й сімейні. Коли педагоги говорять про вплив середовища, то мають на увазі, перш за все, середовище соціальне й домашнє. Перше відносять до дальнього оточення, а друге – до найближчого.

Поняття соціальне середовище має такі загальні характеристики, як суспільний лад, система виробничих відносин, матеріальні умови життя. Найближче середовище - сім'я, родичі, друзі. Великий вплив на розвиток людини, особливо в дитинстві, виявляє домашнє середовище. В сім'ї проходять перші, вирішальні для становлення, розвитку і формування роки життя людини. Сім'я визначає коло інтересів і потреб, поглядів і ціннісних орієнтацій. Сім'я ж, забезпечує й умови для розвитку природних задатків. Моральні і соціальні якості особистості також закладаються в сім'ї.

        Соціальний супровід сім'ї - пріоритетний напрям соціальної політики держави

          Суттєві суспільні перетворення сприяли усвідомленню того, що сьогодні одним із пріоритетних напрямів соціальної політики є соціальний супровід сім'ї. Його можна розглядати як систему механізмів, за допомогою яких держава створює умови для забезпечення життєдіяльності сім'ї, її захисту, якщо вона цього потребує. Тобто сімейна політика є ланцюжком між державою та громадським суспільством і виконує стабілізуючу і захисну функції. Необхідність сильної державної сімейної політики зумовлена суспільними потребами: сім'я є спільником суспільства у розв'язанні його головних проблем, збереженні моральних основ, соціалізації дітей, розвитку культури та економіки. Отже, об'єктом сімейної політики є соціальний інститут сім'ї, захист її прав та інтересів у процесі суспільного розвитку. Предмет сімейної політики можна визначити як сукупність проблем сім'ї, що характеризують її як соціальний інститут.

      Можна виділити два підходи до розв'язання проблем сім'ї:

  • вузький, який передбачає розгляд окремих проблем сім'ї у певних сферах життєдіяльності, стосується окремих категорій людей (тобто, це окремі, нескоординовані програми різних рівнів і обсягу);
  • широкий, який передбачає узгоджені дії для розв'язання глобальних проблем сім'ї, інтеграцію різноманітних зусиль для задоволення потреб сім'ї.

      Перший підхід нині здійснюється державою в основному на місцевому рівні, другий — на загальнодержавному через втілення концепції державної сімейної політики, яку розроблено на основі законів України, постанов Кабінету Міністрів України з питань надання соціальної допомоги та підтримки сімей.

         Концепція державної сімейної політики в Україні спрямована на утворення необхідних умов для поліпшення життєдіяльності сім'ї, виховання дітей, охорони материнства, забезпечення умов для суміщення трудової діяльності та обов'язків членів сім'ї. Сучасні орієнтири сімейної політики в Україні: стабілізація сім'ї, зниження рівня розлучень; підвищення престижу сім'ї та сімейних цінностей у масовій свідомості; забезпечення розумово і фізично здорового потомства, орієнтації на середню сім'ю; підвищення виховного потенціалу сім'ї; адаптація сім'ї до ринкових умов життя.

      Виходячи з розуміння сутності виховання в сім'ї, сімейне виховання визначається сучасними науковцями як усвідомлені зусилля старших членів сім'ї, які спрямовані на те, щоб молодші відповідали уявленням старших про те, якою має бути дитина. Українська сім'я має культивувати такі якості характеру людини: як:

  • повага до батьків і відданість сім'ї, родині, готовність до взаємодопомоги;
  • шанування культу предків, традицій і звичаїв свого народу;
  • сформованість національної свідомості й самосвідомості, любов до рідної землі і народу, відданість Україні;
  • розуміння і відчуття духовної єдності поколінь, повага до жінки-матері, культури та історії рідного народу;
  • сформованість високої мовної культури, досконале володіння українською мовою як державною, що є основою національної культури;
  • шанобливе ставлення до культури, звичаїв, традицій народів, що населяють Україну, та народів світу;
  • дотримання принципів вселюдської і народної моралі — правдивості, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, гуманного ставлення до людини і довкілля;
  • готовність до творчої праці в умовах ринкових відносин; бережливе ставлення до суспільної і приватної власності, до природних багатств, прагнення примножити їх власною працею.

     За типом спілкування сучасна психологія виділяє тоталітарні (домінаторні) та демократичні (партнерські) сім'ї. У сім'ях першого типу домінує  гіперсоціальна батьківська позиція, для якої характерні:

  • відсутність рівних прав усіх членів родини, особливо дітей;
  • батьки не виявляють відкрито своїх почуттів, щоб "не зіпсувати дитину";
  • надзвичайна вимогливість одного або обох батьків до інших членів сім'ї;
  • нав'язування дітям великої кількості правил та умовностей;
  • моралізування, часто безпідставне і неефективне;
  • нетерпимість до дитячих недоліків;
  • небажання йти з дітьми на компроміс;
  • ставлення до дітей як до дорослих, нетерпимість до проявів "дитячості";
  • дисципліна підтримується за рахунок сили та приниження слабших.

      У партнерській сім'ї, навпаки, можна спостерігати відкритість сімейних стосунків, гнучкі правила розпорядку, сімейну згуртованість. Для неї характерні:

  • відсутність секретів та таємниць між членами сім'ї;
  • гнучкі правила розпорядку;
  • розподіл економічної відповідальності;
  •  домашня робота та обов'язки розподіляються на засадах рівноправності;
  • повага до особистого життя членів сім'ї;
  • основою дисципліни є повага та довіра;
  • батьківські обов'язки рівноправно розподіляються;
  • зроблені помилки визнаються;
  • члени сім'ї беруть на себе відповідальність за проблеми, які виникають.

      Аналіз наукової, соціологічної та психолого-педагогічної літератури дав змогу визначити поняття благополучних і неблагополучних сімей та їх сутності. Сімейне благополуччя визначається не матеріально-економічною забезпеченістю сім'ї, її прибутками, а високим рівнем внутрішньо сімейної моральності, духовності, задоволення емоційних потреб всіх членів сім'ї. Матеріальна забезпеченість лише сприяє нормальному емоційно-психологічному клімату, позитивним взаємостосункам між членами родини.

         У благополучній сім'ї наявне взаєморозуміння, взаємоповага між всіма її членами, спільність життєвої мети, позитивна моральна атмосфера, приблизно однакова оцінка різних життєвих ситуацій, спільність інтересів у багатьох сферах духовного життя, взаємо-погодження стосовно взаємних справ і обов'язків, врахування взаємних інтересів, розуміння душевних переживань іншого, психологічна підтримка, трудова співдружність, задоволення почуття власної гідності, своєї значимості, взаємна довіра, людяність, доброта, чуйність, раціональне вирішення усіх сімейних проблем, розуміння завдань сімейного виховання. Дитина в такій сім'ї почуває себе рівноправним членом сімейного колективу, де її люблять, проте не розпещують, залучають до посильної домашньої праці, ставляться до її потреб з розумінням, роз'яснюють, чому слід робити так, а не інакше тощо.

         Неблагополучними (проблемними) називають сім'ї, які повністю або частково втратили свої виховні можливості з певних причин, у результаті чого у цих сім'ях об'єктивно чи суб'єктивно складаються несприятливі умови для виховання дитини (в основу виділення неблагополучних сімей покладені соціально-психологічні та соціально-економічні фактори).  До таких сімей належать:

  • сім'ї, де батьки зловживають спиртними напоями, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт з морально-правовими вимогами суспільства;
  • сім'ї з низьким морально-культурним рівнем батьків;
  • сім'ї із стійкими конфліктами у взаємостосунках між батьками, батьками та дітьми;
  • неповні сім'ї;
  • материнські сім'ї;
  • сім'ї, зовні благополучні, які припускаються серйозних помилок, прорахунків у сімейному вихованні

      Звідси випливає така характерна складова сімейного виховання, як батьківська позиція, сутність якої полягає у психологічній та виховній спрямованості матері та батька, заснованій на свідомій або неусвідомлюваній оцінці дитини, що знаходить своє вираження в певних способах і нормах взаємодії з нею. Батьківська позиція має такі ознаки:

  • адекватність (найближча до об'єктивної оцінки психологічних та характерологічних особливостей дитини та побудова виховного впливу на основі такої оцінки);
  • гнучкість (здатність змінювати форми та методи спілкування і впливу на дитину відповідно до її вікових особливостей, конкретних ситуацій);
  • перспективність (спрямованість виховних зусиль на майбутнє відповідно до вимог, які поставить перед дитиною подальше життя).

        Підлітковий період один - з критичних періодів життя людини, перебіг якого обумовлює його психофізіологічні, репродуктивні, інтелектуальні можливості упродовж всього майбутнього життя. В цьому віці відбувається перебудова всього організму. Даний перехідний процес охоплює абсолютно всі рівні біологічної організації підлітка – від зміни перебудови скелетусистеми дихання, кровообігу, секреції залоз, корково-підкоркових взаємин до розвитку репродуктивної системи, її функціонального і структурного забезпечення.

           Для дітей в підлітковому віці  характерні різка зміна настрою і переживань, підвищена збудливість, імпульсивність, надзвичайно велике коло полярних відчуттів. У цьому віці у дітей спостерігається т.з. „підлітковий комплекс” емоційності, який включає перепади настрою підлітків – іноді від нестримної веселості до смутку і навпаки, а також ряд інших полярних якостей, що проявляється поперемінно. З'являється новий емоційний стан, так званий „афект неадекватності”. Не виникає сумніву, що підліток, його здоров’я і соціальна зрілість залежать від впливу цілого комплексу біологічних, медичних, соціальних, психологічних та економічних факторів, але одним із найважливішим із них є психоемоційні відносини в родині, де виховується підліток. Виділяють чотири наступні етапи розвитку підлітка:

         Перший етап починається в 11-12 років, характеризується конфліктом у підлітка між потребою в залежності від батьків і прагненням до автономії, до самостійності. З одного боку підліток чинить опір проявам турботи та ласкам батьків, а з іншого – все ж хоче, щоб його балували, пестили. Підліток перестає бути слухняним, як раніше.

         Другий етап – у цей період підліток усім оточуючим доводить особисту незалежність, критикуючи дії дорослих. При цьому, бурхливі реакції батьків ще більше посилюють прагнення до емансипації. Ця стадія продовжується до того часу, поки батьки не сприймуть той факт, що підліток поступово стає дорослою людиною і почнуть з нею чи з ним рахуватися як із самостійною особою, що має свою думку, свою позицію, свою оцінку стосовно тієї чи іншої ситуації.

         Третій етап – емоційна реакція на усвідомлення відділення від сім’ї: на цьому етапі може з’являтись почуття провини, гніву, депресії,страх втрати любові ближніх.

         Четвертий етап – дорослі вже повністю визнають право підлітка на самостійність, зникає зовнішнє буйство та вразливість. Підліток зосереджується на своїй індивідуалізації і тому дуже важливим є те, щоб підліток у цей період мав перед собою зразки позитивних інтеграцій серед дорослих.

            Аномальна поведінка в підлітковому віці трактується як прояв конфлікту між звичайною залежністю від батьків і бажанням відокремлення. сепарації. Негативізм і агресія - це дезадаптивні спроби вирішення конфлікту. Вивчення особистісних рис підлітків показало, що нестійка поведінка, особливо в умовах стресу більш властива хлопцям ніж дівчатам. Відчуття тривожності, схильність до самозвинувачення і страху притаманна 12 % хлопців і 8 % дівчат, і ще 33 % хлопців і 14 % дівчат відчувають емоційну напруженість, збудження і виражені явища фрустрації (депресії, апатії, відчуження, тощо). У хлопців спостерігається більше виражені особистісні розлади.

         Діти дуже страждають від несприятливої сімейної атмосфери (система-тичні конфліктирозлучення батьків, нервово-психічне або ж соціальне неблагополуччя батьків), впливу соціально-економічних і соціально-культурних факторів (незадовільні матеріально-побутові умови, зайнятість батьків, складний характер міжособистісних відносин в сім’ї, недостатні умови для повноцінного культурного відпочинку).

        Сім’я є основним соціальним середовищем, в якому формуються  характеро-логічні особливості дитини. При складних сімейних психоемоційних відношеннях в першу чергу страждає дитина. В підлітковий період особливо важливим є вміння та бажання батьків налагодити добрі внутрішньо сімейні відносини.

         Для підлітків в дитячому віці найбільш важливою є потреба у відчутті особистої безпеки, захищеності, поваги і доброго до себе відношення, з боку дорослих. Запорукою впевненості в собі виступають добрі стосунки в родині, перш за все безпосередньо між батьками, а також між батьками та дітьми. Будь-яке порушення злагоди між дорослими членами родини, або неадекватне ставлення батьків до виховання своїх дітей є для підлітків стресогенним чинником, що може спричинити психічний зрив.

          Насильство у сім’ї виступає суттєвим фактором ризику виникнення у дитини невротичних розладів та неадекватної поведінки. Хоча більшість батьків вважають себе зацікавленими в справах та діяльності своїх дітей, але методи їх виховання не завжди приносять користь дитині. Частина батьків надто опікуючись дітьми, намагаючись задовольнити усі їх потреби сприяють вихованню несамостійної, безвільної нецілеспрямованої особистості. Інші батьки вимагають від дитини беззастережної слухняності, особливо стосовно дівчат. Вище вказане сприяє виникненню агресивності, бунтарства у одних дітей або невпевненості, безініціативності у інших.

        Першими вчителями маленької дитини стають її батьки, але часто процес навчання розпочинається раніше, ніж вони встигають усвідомити цей факт. Діти засвоюють спосіб життя батьків, у сім’ї закладаються основи багатьох умінь, навичок і звичок, виробляються оціночні судження та визначається життєва позиція підростаючого покоління. Це певною мірою стосується і ставлення до фізичної культури, до активного використання її засобів у побуті — для зміцнення здоров’я, всебічного розвитку і змістовної організації дозвілля .Функції батьків в організації фізичного виховання дітей можна згрупувати таким чином:

  • створення необхідних матеріально-технічних умов для занять удома;
  • контроль і сприяння дотриманню дітьми режиму дня, правил особистої гігієни, загартування, виконанню ранкової гімнастики і домашніх завдань;
  • особиста участь у змаганнях сімейних команд, днях здоров'я, спортивно-художніх вечорах, фізкультурно-художніх святах, іграх, розвагах, прогулянках;
  • організація змагань та ігор на дитячих майданчиках за місцем проживання і в школі;
  • виконання обов'язків громадських тренерів і суддів.

  Успішне розв'язання завдань фізичного виховання учнів можливе лише за умови спільних, погоджених дій школи і сім'ї.


хиты: 326
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь