Кожна людина хоче бути здоровим. Очевидно, причина невідповідності між потребою в здоров'я і її дійсною повсякденною реалізацією людиною полягає в тім, що здоров'я звичайно сприймається людьми як щось безумовно дане, як сам собою факт, що розуміє, потреба в якому хоча й усвідомлюється, але подібно кисню, відчувається лише в ситуації його дефіциту. Чим адекватніше відношення людини до здоров'я, тим інтенсивніше турбота про нього.
Розходження, обумовлені самооцінкою здоров'я, спостерігаються й у способі життя респондентів. Однією з головних причин цих розходжень є фактори мотиваційного порядку, зокрема усвідомлення людиною міри своєї відповідальності за збереєення і зміцнення здоров'я. Так, якщо особи з гарною самооцінкою здоров'я в 52,5% випадків вважають, що «стан здоров'я людини насамперед залежить від нього самого», то особи із задовільною й поганою самооцінкою - відповідно в 35,5 і 37,3%.
Виділяють два типи відношення до здоров'я:
Перший - в охороні здоров'я орієнтований, насамперед, на зусилля самої людини, або умовно «на себе». До першого типу відносяться особи з гарною самооцінкою здоров'я. Їх характеризує схильність приписувати відповідальність за результат своєї діяльності власним зусиллям і здатностям.
Другий - орієнтований переважно на «зовнішні причини», коли зусиллям людини приділяється другорядна роль. До другого типу відносяться особи переважно з поганою й задовільною самооцінкою здоров'я, що приписують відповідальність за результати своєї діяльності зовнішнім силам і обставинам. Отже, характер турботи людини про здоров'я пов'язаний з його особистісними властивостями. Звідси треба, що виховання адекватного відношення до здоров'я нерозривно пов'язане з формуванням особистості в цілому.
Ставлення до здоров’я як до психічного утворення містить когнітивний, емоційний і поведінковий компоненти.
Когнітивна складова ставлення до здоров’я залежить від психологічної компетентності особистості. Психологічна компетентність особистості зумовлена особливостями буденної психології і психогігієни того соціуму й етносу, до якого належить індивід. Когнітивний компонент характеризує знання людини про своє здоров’я, розуміння ролі здоров’я в життєдіяльності, знання основних факторів, які впливають як негативно, так і позитивно на здоров’я людини.
Мотиваційно-поведінковий компонент визначає місце здоров’я в індивідуальній ієрархії термінальних та інструменттальних цінностей людини, особливості мотивації у здоровому способі життя, а також характеризує особливості поведінки у сфері здоров’я, ступінь прихильності людини до здорового способу життя, особливості поведінки у разі погіршення здоров’я.
Емоційна складова ставлення до здоров’я передбачає переживання свого здоров’я чи нездоров’я й є вкрай значущою в контексті загальної самооцінки особистості, у визначенні її «лінії життя», «плану життя», «стилю життя». Емоційний компонент відображає переживання й почуття людини, пов’язані зі станом її здоров’я, а також особливості емоційного стану, зумовлені погіршенням фізичного чи психічного самопочуття людини.
Відношення до здоров'я обумовлено об'єктивними обставинами, у тому числі вихованням і навчанням. Критерієм міри адекватності відношення до здоров'я в побуті може служити ступінь відповідності дій і вчинків людини вимогам здорового способу життя, а також нормативним вимогам медицини, санітарії, гігієни. Відношення до здоров'я містить у собі й самооцінку людиною свого фізичного й психічного стану, що є свого роду індикатором і регулятором його поводження. Самооцінка фізичного й психічного стану виступає як реальний показник здоров'я людей.
Для зручності порівняння даних щодо самооцінки здоров'я за певний проміжок часу використовують індекс само оцінок здоров'я, який розраховується як середній бал самооцінки здоров'я (від 5 - "дуже добре" до 1 - "дуже погане" здоров'я). Не існує динаміки в оцінці власного стану здоров'я населенням України за останні сім років.
Аналіз взаємозв'язку самооцінки з рядом соціально-демографічних показників показує, що самооцінка здоров'я більше за все залежить від віку респондентів: з віком стан здоров'я погіршується. Існує також кореляція між самооцінкою здоров'я та статтю респондентів: жінки схильні оцінювати своє здоров'я гірше, ніж чоловіки .
Одним з приоритетних напрямків досліджень сьогодні є вивчення стану здоров'я населення України та функціонування української системи охорони здоров'я. За даними чергового всеукраїнського опитування, яке проводилось 5 по 15 листопада цього року у 110 населених пунктах усіх областей України та Криму , 17.8% дорослих жителів України вважають своє здоров'я "добрим" і тільки 2.1% респондентів зазначили своє здоров'я як "дуже добре".
Вдвічі перевищує кількість тих респондентів, які повністю не задоволені власним здоров'я (21%), порівняно з тими які надали відповідь "повністю задовольняє" (11.9%) . Однак виявилось більше респондентів, яких власний стан здоров'я більше задовольняє, ніж не задовольняє (25.3%), порівняно з тими, які, навпаки, більше не задоволені, ніж задоволені. 23% обрали середню відповідь - "наскільки задовольняє, настільки не задовольняє".
Аналіз взаємозв'язку самооцінки з рядом соціально-демографічних показників показує, що самооцінка здоров'я більше за все залежить від віку респондентів: з віком стан здоров'я погіршується.
Самооцінка здоров’я, як правило, досягає свого піку у віці 60 років, але після, уже в похилому віці різко падає. В середньому жінки мають більш низьку самооцінку здоров’я, ніж чоловіки, протягом більшої частини дорослого життя, але в віковій категорії 80-90 років рівні самооцінки здоров’я жінок і чоловіків порівнюються.
Люди, які перед настанням літнього віку мають більш високі фінансові доходи і краще здоров'я, як правило, утримують свою самооцінку по мірі старіння. Крім того, люди різного віку, які щасливі зі своєю парою, в більшому ступені впевнені в собі, проте і у них все одно відзначається падіння самооцінки здоров’я. в старості.
Середній вік для більшості людей є періодом стабільної роботи і часом розквіту в оточенні родини або з коханою людиною. Саме тому загальне благополуччя в середині життя асоціюється з нормальною самооцінкою здоров’я. У похилому віці людина відчуває серйозні зміни свого соціального статусу, виходячи на пенсію, розлучаючись з членами сім'ї і відчуваючи погіршення здоров’я. Відповідно у літніх людей падають і показники самооцінки здоров’я
Існує також кореляція між самооцінкою здоров'я та статтю респондентів: жінки схильні оцінювати своє здоров'я гірше, ніж чоловіки .
В межах міжнародного проекту проведено дослідження "Здоров'я та рівень благополуччя в перехідних суспільствах", яке було присвячено вивченню взаємного впливу рівня матеріального благополуччя і здоров'я членів домогосподарств в перехідний період з 10.01.99 по 01.03.2002. За результатами цього дослідження існують чіткі відмінності в самооцінках стану здоров'я залежно від індексу рівня благополуччя, який був побудований для більш ефективного аналізу даних. Індекс рівня благополуччя побудований шляхом факторного аналізу наступних п'яти показників:
- грошовий доход;
- житлові умови;
- зручності (наявність в домогосподарстві душу, сауни, телефону, пральної машини та холодильника);
- наявність в домогосподарстві автомобіля;
- сукупне споживання (побудований на основі факторного аналізу усіх статей споживання домогосподарства окрім витрат на сплачування за комунальних послуг, ліків та лікування, які слабо пов'язані з основними витратами).
В результаті аналізу були отримані такі групи за рівнем благополуччя: бідні, нижче середнього, вище середнього, багаті. Бідні схильні оцінювати власне здоров'я більш негативно, ніж багаті. Майже половина бідних оцінила (47.7%) оцінила своє здоров'я як погане, тоді як тільки 24.5% багатих думають, що у них погане здоров'я. Крім того, люди з вищим рівнем благополуччя відвідують лікаря частіше, ніж бідні у разі необхідності.
За даними цього ж дослідження рівень благополуччя не пов'язаний з здоров'ям дітей. У більшості дітей гарний стан здоров'я (55%), 37% з них мають середній стан здоров'я та 8% - погане здоров'я. Таким чином, високий рівень життя є одним з факторів, який пояснює кращий стан здоров'я, характерний для багатих, згідно з отриманими результатами. Більше за все позитивних оцінок здоров'я на півдні України (майже 30% респондентів оцінюють своє здоров'я добрим). Менше за все позитивних оцінок здоров'я в східно-центральному та східному регіонах Україні. Можливим поясненням цьому може бути вплив Чорнобильської катастрофи.
Існує кореляція між самооцінкою стану здоров'я та розміром населеного пункту: чим менший розмір населеного пункту, тим гірше респонденти оцінюють стан власного здоров'я. Жителі сільської місцевості оцінюють власне здоров'я гірше, ніж жителі міст: 34% респондентів з села оцінили своє здоров'я як погане (обрали відповіді "погане" та "дуже погане"), тоді як в місті таких було тільки 26%.
Життя, здоров’я є найвищими, дарованими нам Природою, суспільними та індивідуальними цінностями. Зрозуміло, що здорове населення - це вагомий потенціал розвитку економіки (робоча сила!), здорові люди потребують менших непродуктивних витрат держави. Система охорони здоров’я в Україні базується на Конституції (ст. 490, «Основах законодавства про охорону здоров’я»). Обов’язки і функції МОЗ визначено «Положенням», затвердженим Президентом України у серпні 1998 року.
В Україні кількість лікарів (45 на 10 тис. населення, один лікар на 222 мешканці), порівняно з країнами Центральної та Західної Європи (13-19,9 на 10 тис., один лікар на 321-774 жителів), значно більша, але в тих країнах враховуються тільки ті лікарі, що займаються лікувальною роботою, у нас же – і санітарні лікарі, стоматологи, адміністратори. У світі менша кількість лікарів компенсується середнім медичними персоналом (1: 5-7), тоді як у нас (1: 2,6) функції медичних сестер значною мірою перебирає на себе лікарський персонал. Значна кількість лікарів вимушено працюють на 0,75 – 0,5 ставки, а звільнені поповнюють ряди безробітних. Яка матеріальна винагорода очікує їх за роботу в боротьбі за життя і здоров’я?
Система функціонує на засадах державно-бюджетного фінансування, чого не витримує бюджет майже ні однієї країни світу. Державне фінансування її з року в рік зменшується. Загрожують медичній науці не тільки брак фінансування, але й відплив наукових кадрів. Щорічно Україну залишають десятки докторів медичних наук. Попит за кордоном, звичайно, є на вчених талановитих, молодих, перспективних. Їх втрата не компенсується ні в кількісному, ні в якісному відношенні.
Коротко зупинимося на демографічній ситуації, на стані здоров’я населення України. Загальновизнаним є, що ці характеристики стану людності, насамперед, залежні від добробуту, від економічного становища в державі. На сьогодні «… ми стали сучасниками справді унікального, екстраординарного феномена новітньої демографічної історії України: вперше в мирний час з’явилися та набувають сили явища, які раніше звичайно спостерігалися тільки у відносно короткочасні періоди війни» (Г.Г.Старостенко, 1999). За останні шість років (1993-1999) природне скорочення населення сягнуло 2,1 мільйона. Зросла смертність у всіх вікових групах у чоловіків, у віці понад 20 років – у жінок. Майже чверть померлих припадає на працездатний вік. За останні роки тривалість життя чоловіків скоротилася на понад 5 років (надсмертність чоловіків у працездатному віці!), становлячи в 1997 р. 62 роки, жінок – майже на 3 роки (в середньому – 73,1 року).
Від 1990 року більше ніж удвічі зросла смертність від туберкульозу, кількість хворих на який щорічно збільшується на 20-25 тисяч, що зумовило виникнення епідемічної ситуації. У геометричній прогресії зростає частота сифілісу (у 1998 році – 66,5 тис. хворих), розповсюджується СНІД.
Велике значення для збереження здоров’я має ставлення до нього самих людей. Рівень санітарної освіти населення низький. Наведемо приклад з палінням тютюну: палить 41 відсоток осіб працездатного віку, близько 40 відсотків підлітків; з жінок максимального дітородного віку (20-39 років) палить кожна 3-4-та, частота паління серед жінок зростає. Низький рівень доступної медичної допомоги, розчарування з боку пацієнтів офіційною медициною, спрацьовують на процвітання самодіяльних цілителів, екстрасенсів, біоенергетиків, психо-енерго-сугестологів і т.д., які нерідко працюють під вивіскою народної медицини.
