План лекції
- Класифікація рухів за характером переміщення
- Класифікація рухів за характером рухової діяльності
- Класифікація рухів за структурою
- Поступальні циклічні рухи –ходьба, спеціальні види ходьби, біг
ЗАГАЛЬНА КЛАСИФІКАЦІЯ РУХІВ
Рухи тіла людини попри їх складність та різноманіття можна розділити на дві групи: прості рухи, які здійснюються в окремих суглобах, і складні рухи, які є руховими актами, при виконанні яких відбувається поєднана робота в багатьох суглобах.
Сукупність рухів, за допомогою яких здійснюється переміщення людини в просторі, називається локомоціями (locus – місце, motio – рух). Переміщення тіла людини в просторі відбувається в результаті відштовхування від опорної поверхні або приближення до неї, або в результаті відштовхування і притягнення. При цьому зовнішні сили, що діють на організм (сила тяжіння і сила реакції опори), взаємодіють з силою м’язової тяги, що і веде до переміщення тіла в просторі. Локомоції здійснюються завдяки координованій роботі м’язів, одні з яких виконують статичну роботу, утримуючи положення окремих частин тіла, а інші – динамічну.
Залежно від характеру рухової діяльності правої і лівої половин тіла, рухи розділяють на симетричні та асиметричні. При симетричних рухах обидві половини тіла виконують однакові рухи, при асиметричних – різні. Тому аналіз роботи рухового апарату при симетричних рухах проводиться з одного боку тіла, а при асиметричних – з обох боків. Симетричні рухи, у свою чергу, можуть бути одночасно симетричними (наприклад, плавання стилем «брас») і різночасно симетричними (ходьба, біг, плавання способом «кроль»). Рухи можуть здійснюватися і без зміни місця, тобто рухи на місці (присідання тощо).
За структурою розрізняють циклічні та ациклічні локомоції. Циклічні локомоції – це ті, при яких одні й ті ж рухи постійно повторюються в певній послідовності. Тому після кожного циклу рухів всі частини тіла повертаються у вихідне положення (ходьба, біг, пересування на лижах тощо). При ациклічних локомоциях повторення рухів не відбувається, вони по суті своїй представляють одноактну дію. Залежно від характеру переміщення тіла, локомоції ще поділяють на поступальні, обертальні та змішані (поступально-обертальні). Поступальною ходою називається така хода, під час якої точки тіла по відношенню до опорної поверхні та одна до одної утворюють паралельні лінії (наприклад, ходьба, біг, стрибок в довжину з місця). При обертальному русі точки тіла рухаються відносно сусідніх точок по дугах кіл (наприклад, сальто, пірует). При змішаному русі мають місце і ті, і інші елементи.
Характер руху людини формується поступово впродовж всього її життя. Особливо це стосується професійних рухових навичок. Основні природні локомоції (ходьба, біг, стрибок тощо) частково є природженими. Їх остаточне формування закінчується в різні періоди життя дитини. Провідна роль в координації рухів належить нервовій системі.
ХОДЬБА — це складний, локомоторний, симетричний, циклічний рух, пов'язаний з відштовхуванням тіла від опорної поверхні й переміщенням його в просторі. При ходьбі тіло ніколи не втрачає зв'язків з опорною поверхнею. Опора приходиться то на одну ногу (одноопорний період), те на обидві ноги (двох опорний період).
Циклом рухів при ходьбі є подвійний крок, що складається із двох одиночних кроків — одного, зробленого однією ногою, і іншою, зробленою іншою ногою.
Кожний одиночний крок, у свою чергу, складається із двох простих кроків — заднього й переднього. Задній крок — це та частина одиночного кроку, при якій нога перебуває позаду фронтальної площини, що проходить через тулуб, а передній крок — це та частина, при якій нога перебуває попереду фронтальної площини. Границею між заднім і переднім кроком є момент вертикалі.
Якщо з положення «стійка ноги разом» винести вперед ліву ногу, буде зроблений простий передній крок, при цьому ліва нога буде перебувати попереду тулуба, а права позаду (двохопорний період). Якщо потім праву ногу поставити поперед лівої, буде зроблений одиночний крок, у якому можна виділити двохопорний період, задній крок, період вертикалі і передній крок. Два таких одиночних кроки (один, зроблений лівою, інший - правою ногою) і становлять подвійний крок. Таким чином, подвійний крок складається із двох одиночних або чотирьох простих кроків. Але оскільки під час ходьби відбувається «накладення» одного кроку на іншій (заднього на передній), те по пройденій відстані подвійний крок складається із трьох простих кроків.
Подвійний крок — складний рух, тому для зручності аналізу його доцільно розділити на окремі фази, — менш складні рухи. Подвійний крок складається із шести фаз, три з них відносяться до опорної ноги, три — до вільної:
Ці шість фаз подвійного кроку відносяться до однієї ноги, тому що кожна нога в циклі рухів при ходьбі (подвійному кроці) буває те опорною, те вільною, повторюючи послідовно аналогічні рухи.
Ходьба відбувається в результаті взаємодії зовнішніх і внутрішніх сил. Взаємодія сили ваги й сили реакції опори діють по-різному залежно від фаз.
Фази звичайної ходьби
Сила ваги діє протягом усього циклу руху, а сила реакції опори — лише у фазі опорної ноги. У першій фазі — дія сили ваги спрямована вниз-вперед, а сили реакції опори — нагору-назад. Силу реакції опори можна розкласти на вертикальну і горизонтальну складові.
Сила реакції опори передається на ЗЦВ тіла, який коливається в трьох площинах: нагору-донизу, в сторони і уперед. Найбільш високе положення ЗЦВ тіла займає в момент вертикалі опорної ноги, найбільш низьке — у період подвійної опори. Вертикальні коливання ЗЦВ тіла при ходьбі можуть досягати 4-6 см, причому чим більш пряма oпoрна нога, тим коливання ЗЦВ тіла більше.
Швидкість руху ЗЦВ тіла при ходьбі неоднакова: у фазі переднього кроку опорної ноги вона трохи зменшується, а у фазі заднього кроку збільшується.
Площа опори при ходьбі змінюється. У період одиночної опори вона найменша й відповідає площі однієї стопи, двохопорний період - найбільша - це площа опорних поверхонь стоп і площа простору між ним. Опорна поверхня при ходьбі повинна мати певну щільність і жорсткість. Так, ходьба по пухкому снігу утруднена через невисоку щільність, а ходьба по льоду — через незначне тертя. Тіло при ходьбі перебуває в стані хиткої рівноваги. Ступінь стійкості залежить від величини площі опори і висоти розташування ЗЦВ тіла .
Робота м'язів опорної ноги. У всіх фазах опорного періоду нижня кінцівка виконує функції амортизатора, опори всього тіла й забезпечує відштовхування. У першу фазу, найбільш напруженими виявляються м'язи передньої поверхні гомілки, які виконують роботу, що уступає, сприяючи плавному опусканню стопи. До кінця першої фази підсилюється напруга задньої групи м'язів гомілки, м'язів передньої поверхні стегна й м'язів, що оточують тазостегновий суглоб.
У момент вертикалі особливість роботи м'язів полягає в тому, що крім м'язів, що фіксують гомілковостопний, колінний і тазостегновий суглоби, напружуються м'язи, що відводять стегно, і перешкоджають нахилу таза вбік вільної ноги. У фазі заднього кроку опорної ноги в найбільшій мері напружуються м'язи-згиначі стопи, розгиначі гомілки (в основному стегнові голівки чотириглавого м'яза стегна) і розгиначі стегна (головним чином більший сідничний м'яз).
Робота м'язів вільної ноги. Після поштовху вільна нога переноситься вперед у зігнутому положенні для зменшення моменту інерції. Тому в четвертій фазі - задньому кроці вільної ноги - скорочуються м'язи-згиначі в колінному суглобі. У п'ятій фазі - момент вертикалі вільної ноги - відбувається скорочення м'язів-розгиначів стопи, що зменшують можливість зіткнення її з опорною поверхнею, і згиначів стегна, що сприяють переносу ноги вперед. У шостій фазі до зазначених м'язів приєднується чотириглавий м'яз стегна. Його «балістична» робота - швидке скорочення м'яза, що швико змінюється розслабленням, - спричиняє рух гомілки вперед по інерції.
Робота м'язів тулуба. Під час ходьби, руху тулуба відбуваються навколо трьох осей обертання — поперечної, передньо-задньої і вертикальної.. У першій фазі опорної ноги (передній крок), тулуб під впливом діючих сил трохи нахиляється вперед. Для втримання його напружуються м'язи задньої поверхні тулуба (розгиначі). У фазі заднього кроку опорної ноги для запобігання падіння тіла назад напружуються м'язи передньої поверхні тулуба (згиначі), переважно м'яза живота. У момент вертикалі опорної ноги відбуваються нахили тулуба вбік. При цьому м'яза тулуба, скорочуючись, закріплюють його до нижньої кінцівки, а напруга м'яза, що випрямляє хребет, на протилежній стороні перешкоджає опусканню тазу й зменшує нахил тулуба убік опорної ноги.
У найбільшій мері виражені повороти тулуба — скручування. При виносі вперед вільної ноги (передній крок), тулуб разом з тазом повертається навколо вертикальної осі вбік опорної ноги. При цьому напружуються внутрішній косий м'яз живота з тої сторони, у яку повертається тулуб, а також зовнішній косий м'яз живота, поперечно-остиста, і інші — із протилежної сторони.
Голова при ходьбі тримається прямо. Цьому сприяють м'язи, розташовані у верхньому відділі задньої поверхні тулуба (трапецієподібна, пластирна й ін.).
Робота м'язів верхніх кінцівок. Велике значення при ходьбі має погоджений рух верхніх і нижніх кінцівок, так звана «перехресна координація», при якій винос вперед правої ноги поєднується з виносом вперед лівої руки, і навпаки. Перехресна координація зменшує обертові рухи тулуба.
Найважливішими характеристиками ходьби людини є довжина кроку та темп – частота кроків. Довжина кроку може бути різною. У дорослої людини вона дорівнює приблизно 75 см. У дітей до 9-річного віку довжина кроку в 2,5 рази більше довжини стопи, у віці від 8 до 14 років – в 2,75 рази, а в більш пізньому віці – більш ніж в 3 рази. Число кроків за хвилину при звичайній ходьбі дорівнює приблизно 100-120, тобто один крок триває приблизно 0,5 сек. При швидкій ходьбі можливе збільшення числа кроків до 150 і навіть до 170 за хв. При темпі 190-200 кроків за хв. звичайна ходьба переходить в біг. Від довжини кроку і від швидкості ходьби залежить час перебігу окремих фаз руху . При збільшенні довжини кроку та постійному темпі послідовність фаз зберігається, але співвідношення їх дещо змінюється. Тривалість опорного періоду (двоопорного і опори на всю стопу) зменшується, а тривалість фаз вільної та переносної ноги, опори на п’ятку і носок зростає.
Робота м'язів верхніх і нижніх кінцівок при ходьбі носить переважно динамічний характер, найбільше навантаження падає на потужні м'язові групи. Чергування фаз напруги й розслаблення м'язів тривалий час не викликає стомлення.
Ходьба — прекрасний засіб для розвитку рухового апарата, оскільки частоту і довжину кроків, а також темп ходьби легко регулювати. Вона впливає майже на всі м'язи людини й на всі системи органів.
БІГ — це складний, локомоторний, циклічний рух, пов'язаний, як і ходьба, з відштовхуванням тіла від опори і швидким переміщенням його в просторі. Між бігом і ходьбою є як подібність, так і розходження.
При бігу, як і при ходьбі, ті ж діючі сили, той же цикл рухів, ті ж фази руху, така ж перехресна координація, ті ж м'язові групи, що беруть участь у роботі.
ОсновнаВідмінність бігу від ходьби полягає в тому, що при бігу відсутній період подвійної опори, тіло в опорні періоди опирається по черзі те на одну, то на іншу ногу.
Біг на короткі дистанції
12 послідовних положень тіла на протязі подвійного кроку;
1,5,6,7,11,12 – фази польоту;
Період подвійної опори заміняється в бігу періодом польоту, коли тіло не має зіткнення з опорною поверхнею. Сила тяжіння, діє протягом всіх фаз бігу; сила реакції oпори - тільки в опорні періоди. При ходьбі сила опору середовища може не прийматися в розрахунок, тоді як під час бігу вона збільшується в міру збільшення його швидкості.
Вимоги до тертя між опорною поверхнею і підошвою в бігу вище, ніж у ходьбі, оскільки повинен бути забезпечений більш сильний поштовх. У зв'язку з тим що змінити опорну поверхню важко, застосовують відповідне взуття. Відштовхування при бігу робиться не тільки з більшою силою, але й під більш гострим кутом.
Величина й напрямок сили реакції опори при бігу трохи інші, ніж при ходьбі.
Якщо при бігу задній поштовх (відштовхування) більш сильний, чим при ходьбі, то передній, навпаки, менш сильний, звідси збільшується протидія, що знижує швидкість переміщення ЗЦВ тіла значно менше. Постановка ноги під більшим кутом до опорної поверхні й ближче до ЗЦВ тіла зменшує горизонтальну складову сили реакції опори при передньому поштовху, у меншій мері сповільнюючи біг.
Сила інерції при бігу більше, ніж при ходьбі, що впливає на траєкторію ЗЦВ тіла. Він випробовує вертикальні коливання і фронтальні. Найбільш високе положення ЗЦП тіла займає у фазі польоту, найбільш низьке - у момент вертикалі. При цьому розмах його коливань нагору й вниз більше, ніж при ходьбі, і досягає 10-12 см (Н. А. Бернштейн), тоді як переміщення вбік менш виражені у зв'язку з особливістю постановки стоп. Стопи розташовуються при бігу ближче до середньої лінії, більш прямо, без розведення носків у сторони, що не тільки зменшує бічні коливання ЗЦВ тіла, але й дозволяє значно краще використовувати стопу як важіль при відштовхуванні.
Нахил тулуба при бігу залежить від швидкості бігу. Сильний нахил тулуба сприяє кращому відштовхуванню, але утрудняє винос махової ноги вперед; відхилення тулуба назад полегшує винос ноги вперед, але збільшує кут відштовхування, зменшуючи горизонтальну складову сили реакції опори. У бігу на короткі дистанції кут нахилу тулуба більше (55—60°), чим у бігу на середні і довгі дистанції, відповідно, 700—750, 750—800, звідси і вертикаль ЗЦВ тіла більше виноситься за передній край площі опори.
Приземлення при бігу може бути на п'яту, на передній відділ стопи або на зовнішній край її. Приземлення на п'яту вимагає меншої напруги м'язів, але зменшує ресорні властивості нижньої кінцівки і збільшує протидію. Коли стопа ставиться на передню частину або на зовнішній край, ресорні властивості нижньої кінцівки використовуються в більшій мері, а м'язи-згиначі стопи у зв'язку з нахилом гомілки вперед розтягуються, підготовлюючись до наступного скорочення
Вважають, що чим далі від ЗЦВ тіла ставиться стопа, тим більш імовірне приземлення з п'яти, чим ближче до ЗЦВ тіла, тим імовірніше приземлення на передній відділ стопи. Пов'язано це із нахилом тулуба: при сильному нахилі (а також при збільшенні швидкості бігу) стопа ставиться на передній відділ, або зовнішній край, при малому нахилі — на п'яту.
Перехресна координація при бігу виражена більше, ніж при ходьбі. Руки рухаються вперед та назад з більшим розмахом, для зменшення моменту інерції вони зігнуті в ліктьових суглобах, що збільшує навантаження на м'язи верхньої кінцівки. Щоб удержати тулуб, напруга м'язів-розгиначів хребта підсилюється. Особливо велике навантаження припадає на м'язи нижньої кінцівки, які забезпечують більше сильний, ніж при ходьбі, поштовх, утримують ногу в більш зігнутому положенні при переносі її вперед, виконують роботу, що уступає, при приземленні, сприяючи амортизації поштовху.
Особливості механізму зовнішнього дихання залежать від швидкості бігу. При бігу на короткі дистанції дихання трохи затримується, на середні і довгі дистанції — частішає. Дихання здійснюється переважно за рахунок екскурсії грудної клітки. Напруга м'язів живота у всіх фазах бігу не дає можливості використовувати в достатній мері діафрагмальне дихання.
Біг сприяє розвитку всього рухового апарату, але особливо для м'язів нижніх кінцівок, а також розвиває дихання і кровообіг.
Плавання кролем на груді - це поступальний, складний, циклічний, різночасний симетричний, локомоторний рух, пов'язаний з підтягуванням і відштовхуванням тіла від водної поверхні. При двох ударному узгодженні, циклом руху можна вважати два гребкових рухи руками і два ударних рухи ногами. У циклі виділяють 6 фаз рухів рук і 4 фази рухів ніг.
Фази циклу рухів рук:
- фаза захоплення;
- фаза відштовхування;
- фаза виходу з води;
- фаза проносу над водою;
- фаза входу у воду.
Фази циклу рухів ніг:
- 1-я і 2-я фази підготовчих рухів;
- 1-я і 2-я фази ударних рухів.
Фаза захоплення починається відразу після входу руки у воду. Пряма рука виконує рух у напрямку вперед-долілиць. Вона закінчується з початком напруги м'язів-згиначів кисті: променевий і ліктьовий згиначі кисті, довгий згинач великого пальця й довгий згинач пальців. Плавець як би опирається об воду.
У фазі підтягування плавець згинає і пронує передпліччя. Ці рухи відбуваються за рахунок скорочення двоголового м'яза плеча, плечового, плечепроменевого, круглого і квадратного пронаторів. У фазі підтягування відбувається опускання поясу верхніх кінцівок (рух вбік ніг) в результаті скорочення малого грудного м'яза, підключичного, нижніх пучків трапецієподібного, переднього зубчастого, а також великого грудного і найширшого м'яза спини.
Фаза відштовхування виконується з розгинанням і приведенням плеча і розгинанням передпліччя. У фазах грибкових рухів кисть фіксована. Пальці зімкнуті за рахунок скорочення дрібних м'язів кисті (долонні межкісткові і м'яз, що приводить великий палець).
Фаза виходу руки з води відбувається в результаті подальшого розгинання плеча і згинання передпліччя. Плече розгинають: найширший м'яз спини, довга голівка триглавого м'яза плеча, задні пучки дельтоподібного, підостного, малого і великого круглих м'язів. Передпліччя згинають двоголовий м'яз плеча, плечовий, плечепроменевий і круглий пронатор.
Пронос руки над водою здійснюється прямою рукою або зігнутою в ліктьовому суглобі. Цей рух відбувається спочатку по інерції, а потім - у результаті скорочення м'язів, що відводять плече (дельтоподібний й надостний), і м'язів, що піднімають пояс верхніх кінцівок (рух вбік голови). До них відносяться верхні пучки трапецієподібного, малого й великого ромбовидного, грудино-ключично-соскоподібного і м'яз, що піднімає лопатку. Слід зазначити, що всі інші м'язи верхньої кінцівки при проносі руки над водою розслаблені. Чим вище кваліфікація плавця, тим менше м'язових зусиль він витрачає при проносі руки над водою.
Вхід руки у воду відбувається під дією сили ваги. У момент торкання кистю води розтягнуті великий грудний і найширший м'яз спини. Це дозволяє створити оптимальні умови для скорочення їх у наступних фазах.
Рухи ногами забезпечують рівновагу тіла плавця, підтримують у більш високому положенні тулуб і сприяють створенню рушійних сил. У русі ногами виділяють 4 фази:
- 2 фази підготовчих рухів;
- 2 фази ударних рухів.
В 1-й фазі підготовчого руху плавець розгинає стегно. Це відбувається в результаті скорочення великого сідничого, напівсухожилкового, напів перетинчастого і двоголового м'яза стегна.
В 2-й фазі підготовчого руху плавець згинає стегно і гомілку. Згинання стегна відбувається за рахунок скорочення клубово-поперекового, кравецького, прямого м'яза стегна, гребінчастого, напружувача широкої фасції стегна. Гомілку згинають двоголовий м'яз стегна, напівсухожильний, напівперетинчастий, ніжний, кравецький, литковий й підколінний м'язи.
1-а фаза ударного руху характеризується ще більшим згинанням стегна. 2-а фаза ударного руху починається з розгинання стегна і закінчується рухом, що захльостує, стопою долілиць із повним розгинанням (або навіть пере розгинанням) гомілки, що відбувається в результаті скорочення чотириглавого м'яза стегна. Стопа у всіх фазах руху ногами розслаблена.
Тулуб плавця бере активну участь у робочих рухах, ритмічно повертаючись вправо-вліво навколо поздовжньої осі тіла (крени). Це здійснюється за рахунок скорочення косих м'язів живота й м’язів-обертачів. Чим вище темп плавання й чим більше рухливість плечових суглобів плавця, тим менше величина кренів.
Дихання при плаванні виконується тільки за рахунок міжреберних м'язів і діафрагми. Для вдиху плавець повертає голову вбік, що виконується за рахунок скорочення грудино-ключично-сосцевидного м'яза із протилежної сторони, сходових м'язів і м'язів-обертачів - з однойменної сторони. В одних варіантах техніки плавання вдих виконується поворотом голови тільки в одну сторону, а в іншіх - в обидва боки. Видих здійснюється у воду.
СПЕЦІАЛЬНІ ВИДИ ХОДЬБИ
Ходьба «пригнутим кроком». Цей вид ходьби характеризується тим, що сила тяжіння найбільшою мірою використовується для поступального переміщення тіла. Тулуб сильно нахилений вперед, ноги зігнуті в колінному і кульшовому суглобах. Даний вид ходьби застосовується як тренувальний засіб, зазвичай ковзанярами, лижниками та легкоатлетами. Збільшення нахилу тіла, а отже, і ЗЦТ тіла, вперед призводить до того, що кроки виконуються ширшими. У зв’язку з цим ЗЦТ тіла нижчий порівняно із звичайною ходьбою, стійкість тіла зростає, оскільки кути стійкості (передній і задній) та площа опори в двоопорний період стають більшими.
Відштовхування при ходьбі «пригнутим кроком» здійснюється сильніше і під гострішим кутом. Цьому сприяє попереднє розтягання м’язів опорної ноги. Крім того, гостріший кут відштовхування і зігнуте положення нижньої кінцівки зменшують вертикальні та поперечні коливання ЗЦТ тіла. Стопа приземлюється не з п’ятки, як при звичайній ходьбі, а відразу на всю підошву, оскільки винесена вперед нога дещо зігнута в колінному суглобі. Тому при ходьбі «пригнутим кроком» передній поштовх амортизується значно краще. Більш паралельна постановка стоп вигідна з біомеханічної точки зору, оскільки дозволяє при відштовхуванні в більшій мірі використовувати силу м’язів підошовної поверхні стопи і забезпечувати більш прямолінійний рух ЗЦТ тіла.
Дещо зігнуте положення нижньої кінцівки в колінному суглобі зберігається у всіх фазах опорного періоду, тому перенесення вільної ноги буде утруднено, а навантаження на м’язи нижньої кінцівки та на м’язи тулуба різко зростає. Оскільки приземлення відбувається відразу на всю підошовну поверхню стопи, у фазі переднього кроку опорної ноги відсутня поступлива робота м’язів передньої поверхні гомілки.
На опорній нозі особливо велике навантаження несуть: розгиначі в колінному (чотириголовий м’яз стегна) і кульшовому (переважно великий сідничний м’яз) суглобах та розгиначі хребтового стовпа. Чотириголовий м’яз стегна у фазі переднього кроку опорної ноги виконує поступливу роботу, амортизуючи передній поштовх, у момент вертикалі – утримуючу , протидіючи силі тяжіння, яка прагне зігнути ногу в колінному суглобі, і, нарешті, у фазі заднього кроку опорної ноги – долаючу , викликаючи майже повне розгинання ноги в колінному суглобі.
У задньому поштовху беруть участь також м’язи-згиначі стопи і пальців. У зв’язку з постановкою стопи на всю підошовну поверхню, триголовий м’яз гомілки заздалегідь перед поштовхом розтягується, що сприяє балістичній роботі її у фазі поштовху. Великий сідничний м’яз і розгиначі хребта виявляються напруженими у всіх фазах не лише опорної ноги, але і вільної; вони утримують сильно нахилений вперед тулуб. Крім того, великий сідничний м’яз бере участь в задньому поштовху та в розгинанні стегна.
Оскільки опорна нога впродовж всіх фаз дещо зігнута в колінному суглобі, «зменшення» довжини вільної ноги необхідне більшою мірою, ніж при звичайній ходьбі. Це досягається завдяки скорочення м’язів передньої поверхні гомілки (розгиначів стопи) і задньої поверхні стегна (згиначів гомілки). Перенесення вільної ноги вперед відбувається під дією сил інерції, що виникають в результаті заднього поштовху. Цьому також сприяє і те, що вільна нижня кінцівка працює при проксимальній опорі. Положення її ланок стримується напругою згиначів стегна, згиначів гомілки і розгиначів стопи.
М’язи верхньої кінцівки працюють в принципі так само, як і при звичайній ходьбі, але інтенсивніше. На підставі вивчення кісток доісторичної людини, можна припустити, що наші предки ходили «пригнутим кроком». Відомо також, що у людей, яким доводиться долати великі відстані, а тим більше з вантажем, хода нагадує ходьбу «пригнутим кроком». Цей вид ходьби має переваги в швидкості руху .
Через три місяці систематичного навчання ходьбі «пригнутим кроком» можна здолати дистанцію в 20 км протягом 2 годин. Добре тренована людина проходить кілометр шляху за 6,0-6,5 хв. При такій великій швидкості руху ходьба «пригнутим кроком» може перейти в біг.
Спортивна ходьба. Особливість цього виду ходьби полягає в тому, що нижні кінцівки майже у всіх фазах від моменту приземлення до моменту вертикалі знаходяться у випрямленому стані.
Вільна нога приземлюється зовнішньою стороною п’ятки, тому ресорні властивості нижньої кінцівки для зменшення переднього поштовху не можуть бути досить добре використані. Тулуб знаходиться у випрямленому положенні, голова дещо розігнута, пояс верхніх кінцівок підведений. Період подвійної опори зведений до мінімум . Перекочування стопи опорної ноги відбувається різко та швидко із зовнішнього боку п’ятки, по зовнішньому краю стопи на голівку першої плеснової кістки на великий палець.
У момент вертикалі таз опускається у бік вільної ноги більше, ніж при звичайній ходьбі, так що поперечна вісь колінного суглоба на вільній нозі виявляється нижчою, ніж на опорній нозі. Крім того, у момент вертикалі таз значно зміщується у бік опорної ноги.
Задній поштовх здійснюється випрямленою ногою при участі лише згиначів стопи і пальців, розгиначів стегна. Це, звичайно, збільшує навантаження на них. Невелике перерозгинання в колінному суглобі опорної ноги, характерне для спортивній ходьби, може створити подібність заднього поштовху. Випрямлений стан опорної ноги зумовлює менші вертикальні коливання ЗЦТ тіла. Вільна нога в меншій мірі, ніж при звичайній ходьбі, згинається в колінному суглобі, тому її момент інерції зменшується незначно, а переміщення вперед вимагає великих зусиль з боку згиначів стегна. При винесенні вільної ноги вперед таз виконує складний рух, в основі якого лежить нахил його назад і винесення вперед ділянки кульшового суглоба цієї ноги, що сприяє подовженню кроку. Для винесення вперед вільної ноги необхідно, щоб м’язи задньої поверхні стегна були дуже еластичними, оскільки опора відбувається на випрямлену в колінному суглобі кінцівку. Недостатня еластичність цих м’язів може гальмувати рух ноги вперед та укорочувати крок.
Руки при спортивній ходьбі зігнуті в ліктьових суглобах, рухаються з великим розмахом і енергійніше ніж в інших видах ходьби. Рухи рук і ніг строго координовані. У плечовому суглобі окрім м’язів, що згинають і розгинають руку , напружені м’язи, що відводять плече, а в ділянці поясу верхніх кінцівок – м’язи, що піднімають його. Тренування в цьому виді ходьби призводить до збільшення довжини кроку до 130 см, а частоти кроків – до 200-210 за хв. Під час спортивної ходьби один кілометр можна пройти за 4,5 хв.
Ходьба вгору по сходах. Ця ходьба, як і ходьба по похилій площині вгору, супроводжується переміщенням тіла не лише по горизонталі, але і по вертикалі. Сила тяжіння при цьому виді ходьби гальмує просування тіла вперед. Тулуб значно нахилений вперед, щоб вертикаль, опущена з ЗЦТ тіла, була наближена до переднього краю площі опори. Вільна нога, зігнута в колінному суглобі, приземлюється на всю підошовну поверхню стопи.
При ходьбі дуже крутими сходами або по похилій площині вільна нога часто опускається на передній відділ стопи. Період подвійної опори зазвичай збільшений. При випрямленні поставленої ноги (передній крок опорної ноги) велике навантаження припадає на розгиначі в колінному і кульшовому суглобах. Особливо велике значення чотириголового м’яза стегна, який, виконуючи долаючу роботу, забезпечує піднімання тіла. В даному випадку чотириголовий м’яз стегна скорочується при дистальній опорі, викликаючи рух стегна в колінному суглобі по відношенню до закріпленої гомілки.
У момент вертикалі опорної ноги напруга м’язів найменша, оскільки нога випрямлена і положення її ланок утримується під дією сили тяжіння. При задньому кроці опорної ноги тіло подається вперед і відбувається його поступальне переміщення у просторі. Задній поштовх збігається по фазі з постановкою вільної ноги на наступну сходинку. Тіло спирається на обидві кінцівки. Згинання в гомілково-стопному суглобі задньої ноги відбувається одночасно з розгинанням в колінному суглобі передньої ноги. Задній поштовх опорної ноги відбувається переважно за рахунок скорочення згиначів стопи і розгиначів стегна.
Напруга м’язів вільної ноги незначна – у фазі заднього кроку вільної ноги вони практично розслаблені. При передньому кроці вільної ноги відбувається згинання в колінному і кульшовому суглобах за рахунок скорочення відповідних груп м’язів. М’язи-випрямлячі тулуба напружені в усіх фазах ходьби. У зв’язку з цим ходьба вгору сходами досить утомлива, частота дихання збільшується.
Ходьба вниз по сходах. При ходьбі вниз по сходах, а також по похилій площині сила тяжіння сприяє переміщенню тіла вперед і вниз, збільшуючи швидкість поступальної ходи. Тулуб дещо відхилений назад, тому ЗЦТ тіла проектується ближче до заднього краю площі опори. Приземлення вільної ноги відбувається на передній відділ стопи, а потім на всю підошву; стопа перекочується з носки на п’ятку при поступливій роботі м’язів-згиначів стопи і пальців. Це дозволяє ефективно використовувати амортизаційні властивості нижньої кінцівки і зменшити передній поштовх. Опорна нога ставиться на нижню сходинку випрямленою і переймає на себе тягар всього тіла. Під час винесення вільної ноги вперед, опорна нога під впливом сили тяжіння та сили інерції згинається в колінному і кульшовому суглобах. В цей момент м’язи передньої поверхні стегна та ділянки сідниці виконують поступливу роботу, протидіючи силі тяжіння. Вільна нога розгинається в колінному і кульшовому суглобах пасивно під дією власної ваги. Основне навантаження, хоча і значно менше, ніж при ходьбі вгору по сходах, припадає на м’язи опорної ноги. Найбільше напружений чотириголовий м’яз стегна (у фазі заднього кроку опорної ноги) та розгиначі стопи (у фазі переднього кроку опорної ноги). Рухи рук такі ж, як і при звичайній ходьбі.
