пользователей: 21281
предметов: 10473
вопросов: 178149
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ


ХАРАКТЕРИСТИКА ПОЛОЖЕНЬ ТІЛА ПРИ НИЖНІЙ ОПОРІ

План лекції

  1. Характеристика положень тіла людини стоячи
  2. Характеристика положень тіла людини лежачи

         Положення стоячи. Це природне положення людини, що виробилося в процесі тривалого еволюційного розвитку. Воно є вихідним для робочих рухів, у тому числі спортивних, виконуваних на місці, без переміщення тіла в просторі, для початку поступальних рухів, для створення поз, що забезпечують наступні рухи. Воно є також положенням завершальної вправи або руху.

         При симетричному стоянні тіло людини перебуває у вертикальному положенні, голова тримається прямо, руки опущені вздовж тулуби, ноги прямі, п'яти зімкнуті, носки розведені під кутом 65-70 градусів. Із зовнішніх сил найбільше значення має сила ваги, дія якої збільшується зверху донизу і спрямована на стискання ланок тіла. Найбільше навантаження припадає таз і нижні кінцівки, а із ланок тіла – на стопи. Причому на задній відділ стопи більше.

          Площа опори представлена площею опорних поверхонь стоп і площею простору між ними, і становить приблизно 250-350 кв.см. При цьому найбільше «твердими» місцями опорної поверхні, є п'ятковий бугор і голівки 2 та 3 кісток плесна. ЗЦВ тіла - в області 1- 5-го крижових хребців, вище площі опори.

         Стійкість тіла в даному положенні залежить від:

  • величини площі опори,
  • висоти розташування ЗЦВ тіла
  • проекції вертикалі, опущеної з ЗЦВ тіла на площу опори.

        Стійкість буде більше, якщо стопи розташовані на ширині плечей, менше - якщо вони зімкнуті; більше при опорі на всю стопу, менше - при опорі на пальці. У людей високого зросту стійкість менше, ніж у людей низького росту. Збереження рівноваги можливо лише якщо вертикаль ЗЦТ тіла не виходить за межі площі опори.

         

СиметричнеСиметричне стояння відноситься до нестійкого виду рівноваги. Ступінь стійкості при рухах тіла вперед та назад більше, ніж при рухах у сторони, у зв'язку із чим можливість виконання руху тіла вперед та назад більше, ніж у сторони. Залежно від положення окремих ланок тіла (тулуба, голови, кінцівок) та  від того, як проходить вертикаль ваги ланки, що знаходиться вище, стосовно нижчої, розрізняють три види положення стоячи:

  • антропометричне – «нормальне положення»;
  • спокійне – «зручна стійка»;
  • напружене – «військове положення»;

        Оскільки вага тіла при симетричному стоянні розподілена рівномірно на праву й ліву половини тіла найбільшу участь в утриманні тіла в рівновазі приймають м'язи, розташовані попереду і позаду поперечної осі суглобів, тобто згиначі й розгиначі.    

 

                 Положення стоячи:              Робота м’язів в положеннях стоячи:

1- антропометричне; 2 – спокійне;       1- антропометричному; 2 - спокійному;

                  3 – напружене;                                  3 – напруженому;                                           

          Антропометричне положення є вихідним при вимірах довжини тіла, довжини його окремих ланок, при вивченні будови тіла (в анатомії). В антропометричному положенні тіло трохи відхилене назад і стикається з ростоміром областю потилиці, лопаток, сідниць і п'ят (положення незручне і стомлює). Оскільки воно дещо відхилене назад, то вертикаль, опущена з його ЗЦТ, знаходиться в одній фронтальній площині з центром тяжіння голови, тулуба і поперечними віями крупних суглобів (плечового, ліктьового, променево-зап’ясткового, кульшового, колінного і гомілковостопного) і проходить всередині площі опори, ближче до її заднього краю.

          Правий і лівий кути стійкості однакові, а передній більший, ніж задній, у зв’язку з чим стійкість тіла назад дуже невелика. У цьому положенні в однаковій мірі опиняються напруженими м’язи, що знаходяться спереду і ззаду від поперечних осей обертання суглобів голови, тулуба і нижніх кінцівок. Антропометричне положення тіла мало використовується в звичайних умовах життєдіяльності людини і в практиці спорту. Воно є досить втомливим і малозручним, оскільки переміщення тіла назад без порушення рівноваги сильно обмежене.

          Спокійне положення називається зручним і наближається до постави, тобто до звичного для кожної людини способу тримати своє тіло. Спокійне положення характеризується тим, що тіло знаходиться в невимушеному стані. Голова тримається прямо, верхня частина тулуба дещо відведена назад, а таз зміщений вперед; хребтовий стовп зберігає свої фізіологічні вигини, хоча грудний кіфоз дещо збільшений; грудна клітка сплощена, ребра дещо опущені. Вертикаль, проведена з ЗЦТ тіла, проходить через центр площі опори. Звідси міра стійкості тіла вперед і назад однакова; передній і задній кути стійкості становлять біля 10°.

          Центри тяжіння голови і тулуба розташовані дещо спереду від фронтальної площини, проведеної через ЗЦТ тіла. По відношенню до поперечних вісей кульшових суглобів, ця площина проходит ззаду, а по відношенню до колінних і гомілково-стопних суглобів – спереду. Напруга м’язів при спокійному положенні незначна, оскільки моменти сил тяжіння окремих частин тіла невеликі. Момент сили тяжіння голови сприяє її нахилу вперед, цьому протидіє на пруга м’язів, які нахиляють голови назад і розгинають шию.

           Силі тяжіння тулуба, яка намагається зігнути хребтовий стовп, протидіють м’язи, які розгинають його. Нахилу таза назад перешкоджає натягнення клубово-стегнових і лобково-стегнових зв’язок. Перерозгинання в колінному суглобі запобігає натягненню задньої хрестоподібної в’язки, а також великогомілкової і малогомілковою колатеральних в’язок. Розгинання в гомілковостопному суглобі, тобто нахил гомілки вперед, обмежено своєрідним пристроєм блоку таранної кісті, яка в цьому положенні щільно охоплена великогомілковою і малогомілковою кістками. Крім пасивних сил, рівновагу тіла забезпечують також м’язи нижньої кінцівки: згиначі стегна, розгиначі гомілки і згиначі стопи.

          Напружене положення – стійка «струнко», - мобілізуючи увагу людини, створює найбільш сприятливі умови для виконання рухів і переміщень тіла. Голова в напруженому положенні тіла тримається більш прямо, так що особа займає майже вертикальне положення, хребетний стовп розігнутий, шийний лордоз збільшений, грудна клітка піднята, тулуб як би винесений уперед, пояс верхніх кінцівок відведений назад. Напружене положення відрізняється тим, що при ньому тулуб нахилений вперед, голова тримається прямо, грудний кіфоз зменшений, а поперековий лордоз збільшений у порівнянні зі спокійним положенням тіла, нахил таза також збільшений, живіт підтягнутий, ноги випрямлені, грудна клітка «розгорнута», ребра дещо підведені, пояс верхньої кінцівки відведений назад, руки опушені та притиснуті до тулуба.

           При напруженому положенні вертикаль, опущена із ЗЦТ тіла, проходить спереду від поперечних осей суглобів нижніх кінцівок і розташовується всередині площі опори, ближче до її переднього краю. Стійкість вперед дуже мала, передній кут стійкості складає приблизно 6-8°, а задній – 12-14°. Напружене положення стоячи говорить про готовність людини до руху вперед. Специфічне розташування окремих частин тіла призводить до того, що моменти сили тяжіння відносно суглобів нижніх кінцівок більші, ніж при інших видах стояння. Це зумовлює більшу напругу м’язів, протидіючих силі тяжіння. При даному вигляді стояння найбільше навантаження припадає на м’язи задньої половини тіла, скорочення яких запобігає його падінню вперед; збільшується навантаження на розгиначі голови і розгиначі хребтового стовпа; виявляються скороченими розгиначі стегна, згиначі гомілки і згиначі стопи; у фіксації колінного суглоба бере участь також чотириголовий м’яз стегна.

          Всі м’язи нижніх кінцівок і тулуба працюють при дистальній опорі, закріплюючи положення верхньої частини тіла по відношенню нижньої. Вільна верхня кінцівка при всіх видах стояння знаходиться в стійкій рівновазі. Вона «підвішена» до поясу верхньої кінцівки, який є для неї опорою. Плечовий, ліктьовий і променево-зап’ястковий суглоби укріплені за рахунок рівномірної напруги згиначів і розгиначів, які працюють при проксимальній опорі. Крім того, при всіх видах стояння в роботу включаються згиначі та розгиначі хребтового стовпа, які укріплюють його у фронтальній площині, а також група привідних м’язів стегна.

           Значне навантаження при стоянні припадає на стопу, через яку на площу опори передається весь тягар тіла. При антропометричному типі стояння навантаження припадає в основному на жорсткіший задній відділ стопи, при спокійному стоянні воно рівномірно розподіляється на всі відділи, а при напруженому –припадає, головним чином, на менш жорсткий передній відділ. Тягар тіла, впливаючи на стопу, може призводити до зменшення висоти її склепінь, як при плоскостопості. Напруга м’язів підошовної поверхні стопи, а також переднього великогомілкового та довгого малогомілкового м’язів, сприяє підтримці склепінь стопи.

          Що стосується дихання, то при напруженому стоянні, коли грудний кіфоз дещо зменшується, створюються сприятливі умови для поглибленого вдиху . При спокійному стоянні грудний кіфоз, навпаки, дещо збільшується, що сприяє видиху. При додатковій фіксації поясу верхніх кінцівок (положення «руки за голову» або «руки на пояс») можна задіяти в диханні допоміжних м’язів вдиху: малий грудний, передній зубчастий тощо.

         Положення стоячи як початкове для виконання спортивних рухів, повинно задовольняти певні умови. Так, тіло повинне мати достатню стійкість і знаходитися в положенні, зручному для початку ходьби, бігу або стрибка. Поза людини повинна задовольняти деяким естетичним вимогам і не допускати дефектів постави (наприклад, сутулості ).

         Положення тіла стоячи виробилося в процесі тривалого еволюційного розвитку людини, і тому відхилень від нормальної роботи механізму дихання немає.

Хоча Це положення істотного впливу на розвиток ОРА не робить, проте напружене положення –створює певні умови для формування правильної постави. Поставою називається звичний спосіб тримати своє тіло. Постава має не тільки естетичне значення, але й створює передумови для правильного функціонування внутрішніх органів. Поставу визначають:

  • будова кістяка
  • розвиток м'язів
  • положення внутрішніх органів
  • стан нервової системи й інші фактори.

        Нерівномірність у розвитку м'язів правої або лівої половини тіла може приводити до сколіозів, що супроводжуються не тільки скривленням хребта, але й нерівномірним розташуванням кісток поясу верхньої кінцівки правої і лівої сторін. Найбільш об'єктивною класифікацією постави є класифікація Л.П. Ніколаєва, в основу якої покладена виразність вигинів хребта. Розрізняють п'ять типів постави:

  • нормальна - величина вигинів хребта перебуває в межах середніх значень;
  • випрямлена - хребетний стовп прямій, вигини погано виражені; 
  • сутулувата - характеризується збільшеним шийним лордозом, в результаті голова трохи висунута вперед, грудний кіфоз збільшений;
  • лордотична - відрізняється сильно вираженим поперековим лордозом.
  • кіфотична - різко збільшений грудний кіфоз.

 

Типи постави за Ніколаєвим

1 – нормальна; 2 – випрямлена; 3 – сутулувата;

4 – лордотична; 5 - кіфотична

 

        Дефекти постави досить поширені серед дітей шкільного віку - 40,9% школярів мають сколіози, 17,8% - збільшені кіфози й 23,4% - плоску спину. Велике значення у формуванні постави і у попередженні виникнення її дефектів мають заняття фізичними вправами. Однак і в процесі цих занять необхідний суворий контроль. Асиметричні рухи в ряді видів спорту, посилене розвиток окремих груп м'язів без обліку розвитку їхніх антагоністів також можуть привести до порушення постави. З м'язів тулуба велике значення для формування гарної постави мають м'язи задньої поверхні тулуба, особливо м'яз, що випрямляє тулуб, а також м'яза живота.

         Упор лежачи  відноситься до положень тіла при нижній опорі. При упорі лежачи тіло випрямлене і займає похиле положення, голова тримається прямо, шийний відділ хребта знаходиться в стані незначного розгинання, верхні кінцівки випрямлені, розташовані майже під прямим кутом до тулуба і стикаються з опорною поверхнею, нижні кінцівки також випрямлені, але знаходяться під гострим кутом до опорної поверхні. При цьому всі частини тіла утворюють замкнутий кінематичний ланцюг.

        У даному положенні тіло людини можна представити у вигляді одного поздовжнього і двох поперечних склепінь: поздовжнім склепінням є хребтовий стовп, який спирається на поперечні склепіння; переднє поперечне склепіння утворене кістками вільних верхніх кінцівок та кістками поясу верхніх кінцівок, сполученими з грудниною; заднє – кістками таза, який жорстко сполучений з хребтовим стовпом і вільними нижніми кінцівками.

 

Положення упор лежачі

         Площею опори в упорі лежачи є опорні поверхні кистей, носків стоп і площа простору, який знаходиться між ними. Оскільки ЗЦТ тіла знаходиться вище за площу опори, то рівновага тіла є нестійкою. Проте міра стійкості тіла порівняно велика, оскільки положення ЗЦТ тіла невисоке – 30-35 см, а площа опори достатньо велика – 4000 см 2 , а вертикаль, проведена з ЗЦТ тіла, проходить через площу опори далеко від її меж. Кути стійкості також досить великі: передній дорівнює 70°, задній – 50°. Тому в даному положенні можна робити різні рухи з переміщенням частин тіла без порушення рівноваги.

         Не дивлячись на відносно велику міру стійкості, знаходитися в цьому положенні тривалий час важко, оскільки підтримка рівноваги вимагає значної напруги м’язів, які протидіють силі тяжіння і утримують ланки тіла в певному положенні. Сила тяжіння утворює значні за величиною моменти обертання по відношенню до суглобів тулуба, верхніх і нижніх кінцівок. Сила реакції опори розподіляється між верхніми і нижніми кінцівками (так, при вазі людини 75 кг, на верхні кінцівки діє сила реакції опори приблизно в 45 кг, а на нижні кінцівки – в 30 кг). Аналіз роботи м’язів показує, що голова підтримується за рахунок статичної напруги м’язів, які розгинають голову та шию. Серед м’язів тулуба найбільшого навантаження зазнають м’язи живота і м’яза-випрямляча хребта. При своїй одночасній напрузі вони закріплюють хребтовий стовп і не дозволяють внутрішнім органам опускатися під впливом власної ваги.

           В ділянці променево-зап’ясткового суглоба силі тяжіння протидіють згиначі кисті та пальців, які працюють при дистальній опорі і фіксують положення передпліччя відносно кисті. Ліктьовий суглоб укріплений м’язами-розгиначами передпліччя, оскільки сила тяжіння прагне зігнути руку в ліктьовому суглобі. В ділянці плечового суглоба напружені майже всі м’язи, які його оточують. Вони укріплюють положення поясу верхніх кінцівок відносно плечової кістки, працюючи при дистальній опорі. Пояс верхніх кінцівок фіксується до хребтового стовпа за рахунок напруження трапецієподібного, ромбоподібного м’язів та найширшого м’яза спини.

          Кульшовий суглоб закріплюють м’язи-згиначі стегна, напруга яких перешкоджає опусканню тулуба, колінний суглоб – м’язи-розгиначі гомілки. Напруга згиначів стопи, особливо камбало-подібного м’яза, запобігає розгинанню стопи. Напруга всіх вказаних м’язів збільшується, якщо упор лежачи виконується не на шорсткій, а на слизькій поверхні.

         При виконанні упору лежачи є деякі особливості в механізмі зовнішнього дихання. Напруга грудних м’язів і передніх зубчастих м’язів зумовлює піднімання ребер та розтягування міжреберних м’язів. Верхній і середній відділи грудної клітки знаходяться немов би в стані вдиху , що утруднює рухи ребер і при вдиху, і при видиху. Дихальні екскурсії діафрагми також утруднені, оскільки скорочені м’язи живота перешкоджають її опусканню при вдиху , хоча добре тренована діафрагма легко долає цю перешкоду. Дихання при цій вправі переважно нижньогрудне і діафрагмальне. Упор лежачи сприяє розвитку м’язів живота, може застосовуватися як коригуюча вправа при дефектах постави і як тренувальна вправа для розвитку діафрагмального типу дихання.

     

          Положення «міст» - одне з розповсюджених у гімнастиці, акробатиці, боротьбі. Воно застосовується як самостійна вправа, як елемент у комбінації з іншими вправами або як перехідна поза для наступних рухів.

                                      

 Вправа «міст»:

а — на підлозі; б — на горизонтальних сходах;

         Тіло людини при даному положенні сильно вигнуто, своїми окремими частинами воно утворює дугу з різними радіусами кривизни, більш крутою або більш  розлогу. Опора відбувається на дистальні ланки кінцівок - кисть і стопу. Із зовнішніх сил на тіло діють не тільки сила ваги і вертикальна складова реакції опори, але також сила тертя, від величини якої залежить як характер роботи рухового апарата (зокрема, ступінь напруги м'язів), так і характер виконання самої вправи. Із внутрішніх сил, що сприяють збереженню рівноваги тіла в даному положенні, певне значення має сила еластичної тяги, що виникає при розтягуванні м'язів, зв'язувань, суглобної сумки хрящів і т.п. ЗЦТ тіла розташований поза тілом, трохи нижче поперекового відділу хребта.

         Площею опори в положенні «міст» є: площа зіткнення з опорною поверхнею підошовної сторони стоп, долонної поверхні кистей і площа простору, між ними. Оскільки ЗЦВ тіла розташований вище площі опори, дане положення ставиться до виду хиткої рівноваги, причому ступінь стійкості тіла в передньо-задньому напрямку (по довжині тіла) більше, ніж у поперечному, тому що передній і задній кути стійкі по величині значно перевищують бічні. Робота рухового апарата в положенні «міст» досить складна, своєрідна і багато в чому визначається положенням окремих ланок тіла і дією сили ваги або сили тертя. Якщо говорити про стан пасивного рухового апарату, то слід зазначити, що стопа перебуває в положенні згинання, особливо якщо опора відбувається не на всю підошовну поверхню, а на передній край. Поздовжні осі гомілки і стегна утворюють кут, відкритий назад, тобто в колінному суглобі має місце згинання стегна стосовно закріпленої гомілки, сила ваги прагне зменшити цей кут, або інакше кажучи, збільшити згинання.

           Для цього положення характерне розгинання в кульшовому суглобі, як і в області хребта. При розгинанні хребетного стовпа відбувається збільшення шийного і поперекового лордозів і зменшення грудного кіфозу, у зв'язку із чим верхній відділ (передня частина) міжхребцевих дисків і переднє поздовжнє зв'язування хребта розтягуються, а нижній відділ (задня частина) їх, а також заднє поздовжнє зв'язування - стискаються. Величина розгинання хребта залежить від ряду факторів: еластичності його зв'язкового апарата, висоти міжхребцевих дисків (чим вони товщі, тим більше рухливість між хребцями), ступеня виразності остистих відростків (сильно розвинені остисті відростки в нижньому грудному і поперековому відділах хребта при розгинанні, упираючись друг у друга, можуть перешкоджати йому), довжини хребта (чим він довший, тим краще виражена гнучкість). У жінок гнучкість більше, ніж у чоловіків, у дітей більше, ніж у людей літнього віку. Рухливість у кульшових  суглобах, особливе розгинання, також сприяє збільшенню вигину тіла в положенні міст.

         Немаловажне значення має й ступінь розвитку даної фізичної якості. У положенні «міст» кістки поясу верхньої кінцівки розташовані так, що зовнішній кінець ключиці піднятий, лопатка не тільки зміщена до головного кінця тіла, але її нижній кут повернутий назовні. У плечовому, ліктьовому, промені-зап'ястному суглобах і суглобах кисті - граничне розгинання. М'язи верхньої дуги розтягнуті, а нижньої - скорочені, причому тим більше, чим більше полога дуга, коли дія сили ваги прагне максимально віддалити друг від друга опорні поверхні тіла (кисті й стопи). Зменшення сили тертя при виконанні вправи і слизька поверхня збільшує навантаження на м'язи, хоча й тут при дуже крутому вигині тіла напруга м'язів знижується.

          Найбільше навантаження в положенні «міст» несуть м'язи кінцівок. Встановлено, що при вазі тіла 75 кг сила ваги при крутому вигині тіла розподіляється так, що на верхні кінцівки доводиться близько 53 кг, а на нижні - близько 22 кг. При більше пологій дузі, малому вигині, дія сили ваги на верхні кінцівки становить 40 кг, а на нижні - 35 кг.

          В області тулуба в розтягнутому стані перебувають м'язи живота, переважно прямий м'яз; в області нижньої кінцівки - м'язи передньої поверхні стегна, особливо чотириголовий, а також клубово-стегнове зв'язування, розташоване на передній поверхні кульшового суглоба; в області верхньої кінцівки - великий і малий грудні м'язи, передній зубчастий, дзьобоподібно-плечовий, двоголовий м'яз плеча і згиначі пальців.

          Основне навантаження припадає на м'язи-розгиначі хребта, що утримують у відповідному положенні всі відділи хребта і голову; на згиначі стопи (задня і зовнішня група м'язів гомілки), які перешкоджають нахилу гомілки вперед, фіксуючи її до стопи;  розгиначі гомілки, особливо стегнові голівки чотириглавого м'яза стегна, що запобігають руху стегна донизу (до гомілки) під впливом сили ваги. Ці м'язи працюють при дистальній опорі.

           В області кульшового суглоба напружена група розгиначів, які, утримуючи стегно, закріплюють і всю нижню кінцівку, не допускаючи віддалення стоп від кистей. На верхній кінцівці напружені згиначі кисті і пальців, які не допускають перерозгинання передпліччя, фіксуючи його. У ліктьовому суглобі утримують плече триголовий м'яз плеча, значною мірою його внутрішня й зовнішня голівки, що починаються на плечовій кистці. Всі зазначені м'язи працюють при дистальній опорі. Крім того, зміцненню ланок у ліктьовому суглобі сприяє ліктьовий відросток, який впирається в однойменну ямку плечової кисті і, як ключ, закріплює суглоб, а плечова кістка має гарну опору на ліктьовій кістці, що своєю вирізкою щільно охоплює її блок. Пояс верхньої кінцівки в плечовому суглобі закріплюють в основному підлопатковий, підостний, великий і малий круглі м'язи, найширший м'яз спини і довга голівка триголового м'яза плеча, які аналогічно м'язам-розгиначам кульшового суглоба не допускають розходження опорних поверхонь.

            До тулуба пояс верхньої кінцівки фіксується напругою трапецієподібного і ромбовидного м'язів. Голову утримують не тільки м'язи задньої поверхні шиї - розгиначі голови, але й м'язи, що піднімають пояс верхньої кінцівки, напруга яких при проксимальній опорі перешкоджає опусканню голови, аналогічно дії їх при стійці на кистях. Незважаючи на значну площу опори, досить низько розташований ЗЦВ тіла, великі кути стійкі і, отже, гарний ступінь стійкості, зберігати положення «міст» і тим більше перебувати в ньому тривалий час важко.

           Специфічність положення тіла приводить і до зміни механізму зовнішнього дихання. Передні бічні поверхні грудної клітки розтягнуті, міжреберні проміжки (особливо нижні) розширені, підгрудинний кут збільшений. Грудна клітка перебуває як би в стані вдиху, дихальні екскурсії її утруднені.  Діафрагма під впливом тиску внутрішніх органів зміщена до головного кінця тіла. Для її екскурсії умови, також не дуже гарні. Опущенню її (щоб забезпечити вдих) перешкоджають розтягнуті і напружені м'язи живота. Дихання в основному здійснюється за рахунок рухів нижніх ребер. Якщо екскурсія грудної клітки у звичайному положенні тіла у спортсменів дорівнює в середньому 6-8 см, то в положенні «міст» - 2- 4 см.

           Положення «міст», змінюючи розташування серця, шлунка, поперечної ободочної кишки і інших органів, створює несприятливі умови для їхнього функціонування. Разом з тим положення «міст» сприяє розвитку гнучкості хребта, збільшенню рухливості в суглобах кінцівок, що має коригуючий вплив при порушеннях постави, удосконалює координаційні механізми в роботі рухового апарату, сприяє підвищенню не тільки сили, але і еластичності м'язів.

        При виконанні старту з тумбочки тулуб плавця зігнутий. Стопи перебувають на ширині тазу, пальці ніг зігнуті, вони «захоплюють» передній край тумбочки. Ноги зігнуті в кульшових, колінних і розігнуті в гомілковостопних суглобах. Руки опущені. Кисті торкаються переднього краю тумбочки на ширині, що небагато ширше положення стоп.

 

Старт плавця з тумбочки

          У даному положенні на спортсмена діють дві сили: сила ваги і сила реакції опори. Площею опори є площа поверхні обох стоп, обох кистей і простір між ними. ЗЦВ перебуває вище площі опори. Рівновага тіла - обмежено стійка. Ступінь стійкості дуже мала. Вертикаль, опущена з ЗЦВ, падає на опорну поверхню близько до її переднього краю.

        Передній кут стійкості менше заднього. При виведенні тіла з рівноваги воно буде падати вперед (що іноді трапляється при фальстарті). Положення в цілому вимагає напруги достатньої великої групи м'язів. Статичну напругу випробовують м'язи, що розгинають тулуб, шию і голову (м'яз, що випрямляє хребет, поперечно-остистий, трапецієподібний, великий і малий прямі м'яза голови, довгі й ремінні м'язи голови і шиї).

         Вертикаль, опущена з ЗЦВ тіла, проходить попереду від кульшового суглоба, позаду від колінного суглоба і попереду від гомілковостопного суглоба. Тому сила ваги прагне зігнути стегно і гомілку та розігнути стопу. Цьому перешкоджає скорочення м'язів, що розгинають стегно і розгинають гомілку і згинають стопу. Всі перераховані м'язи виконують утримуючу роботу. У вихідному положенні легко здійснити максимально глибокий вдих, а в момент нахилу тулуба - повний видих.


15.06.2015; 12:41
хиты: 375
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь