пользователей: 21219
предметов: 10452
вопросов: 177398
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ


ХАРАКТЕРИСТИКА УЧАСТІ М’ЯЗІВ В РУХАХ ТУЛУБА І ГОЛОВИ

План

  1. Характеристика роботи м’язів, що здійснюють рухи тулуба
  2. Характеристика роботи м’язів тулуба, які беруть участь у акті дихання
  3. Характеристика роботи м’язів,що здійснюють роботу голови і шиї

Рухи тулуба здійснюються завдяки рухомості з’єднань між хребцями. У біомеханічному відношенні хребтовий стовп є єдиним утворенням, тому м’язові зусилля впливають на нього в цілому. Значна частина м’язових зусиль витрачається на утримання тулуба у вертикальному положенні. Рухомість хребтового стовпа дозволяє виконувати такі рухи тулуба, як:

  1. згинання і розгинання (нахили вперед і назад);
  2. рухи убік (нахили вправо і вліво);
  3. обертання довкола вертикальної вісі (повороти направо і наліво);
  4. круговий рух.

Згинання тулуба виконують м’язи, рівнодійні сили яких знаходяться попереду від поперечних вісей, які проходять через хребтовий стовп. До цих м’язів відносяться:

  1. прямий м’яз живота;
  2. зовнішній косий м’яз живота;
  3. внутрішній косий м’яз живота;
  4. великий і малий поперекові м’язи.

Розгинання тулуба виконують м’язи спини, розташовані на задній поверхні тулуби, позаду від поперечних вісей, які проходять через хребетний стовп:

  1. м’яз-випрямляч хребта;
  2. поперечно-остьовий м’яз;
  3. трапецієподібний м’яз;
  4. короткі м’язи спини.

Нахил тулуба убік відбувається при одночасному (синергічному) скороченні м’язів згиначів і розгиначів хребтового стовпа на одній стороні тулуба. Складання сил, які розвиваються м’язами, здійснюється за правилом паралелограма; при цьому рівнодійна спрямована у той бік, на якому відбувається скорочення м’язів. При нахилі убік одночасне скорочення згиначів і розгиначів тулуба доповнюється роботою інших м’язів: квадратного м’яза попереку, ромбоподібних і міжреберних м’язів, нижнього заднього зубчастого м’яза. При поверненні у вихідне вертикальне положення працюють однойменні м’язи протилежної сторони тіла.

Обертання тулуба довкола вертикальної осі вправо і вліво виконують наступні м’язи:

  1. м’язи-обертачі (скорочуються на тій стороні, в яку здійснюється рух);
  2. внутрішній косий м’яз живота (скорочується на тій стороні, в яку здійснюється рух);
  3. зовнішній косий м’яз живота (скорочується на стороні, протилежній тій, в яку здійснюється рух).

Варто зазначити, що в обертанні тулуба можуть одночасно брати участь розгиначі сторони, в яку здійснюється обертання, і згиначі протилежної сторони, складові м’язових зусиль яких утворюють силу, корисну для даного руху . При поверненні тіла у вихідне положення працюють однойменні м’язи протилежних сторін.

Колові рухи тулуба, або обертання по колу (циркумдукція), відбува-ються при почерговому скороченні всіх груп м’язів тулуба, що виконують його розгинання, нахил убік і згинання.

Робота м’язів тулуба, які беруть участь у акті дихання, зумовлена тими мимовільними рухами, які безпосередньо пов’язані з диханням. Вона поділяється на дві фази: вдих і видих. Наповнення легень повітрям відбувається внаслідок розширення внутрішнього простору грудної клітки. Збільшення об’єму грудної клітки зумовлене двома чинниками: скороченням діафрагми, під час якого купол її стає плоским, і рухом ребер.

Рухи діафрагми відбуваються внаслідок скорочення її м’язової частини, тоді як сухожилковий центр, який складається із щільної сполучної тканини, не бере участі у цих рухах. При скороченні м’язових волокон сухожилковий центр опускається і купол діафрагми стає плоским, а при їх розслабленні, навпаки, сухожилковий центр і купол діафрагми піднімаються. Якщо рух діафрагми вниз здійснюється активно, то рух доверху, тобто повернення у вихідне положення, пасивно, – внаслідок різниці внутрішньочеревного і грудного тиску. Основною функцією діафрагми є її участь в акті дихання. При її скороченні та опусканні купола збільшується вертикальний розмір грудної порожнини, внаслідок чого забезпечується приплив повітря в легені.

По відношенню до м’язів черевного преса діафрагма може бути як синергістом, так і антагоністом. Вона працює спільно з цими м’язами, коли потрібне підвищення внутрішньочеревного тиску. Якщо діафрагма виконує звичайні дихальні екскурсії, то вона є антагоністом цих м’язів. Опускання куполу діафрагми можливе лише за умови, якщо м’язи черевного преса повністю або частково розслаблені. Спостерігаючи на живій людині дихальні рухи, видно, що кожен вдих, який виконується внаслідок скорочення діафрагми, супроводжується невеликим випинанням передньої стінки живота. Коли вдих виконується внаслідок руху ребер, цього випинання може не бути. Положення діафрагми може змінюватися залежно від віку, величини дихальних екскурсій і від положення тіла. У дітей діафрагма розташована вище, ніж у дорослих. При положенні тіла лежачи вона дещо зміщується вверх порівняно з положенням стоячи.

Варто зазначити, що форма живота при різних положеннях тіла неоднакова: у положенні стоячи, коли органи черевної порожнини зміщуються через свій тягар вниз, відбувається незначне випинання передньої черевної стінки. Дуже чітко такі зміни простежуються у людей літнього віку, що пов’язане із загальним опусканням органів черевної порожнини (вісцероптозом).  При згинанні тулуба грудна клітка і таз зближуються, внаслідок чого вертикальний розмір черевної порожнини зменшується, відбувається випинання черевної стінки. Навпаки, при сильному розгинанні тулуба (при виконанні вправи “міст”) вертикальний розмір черевної порожнини збільшується, спостерігається втягування черевної стінки, купол діафрагми піднімається.

При черевному типу дихання діафрагма під час вдиху стає плоска і купол її внаслідок скорочення поперекової і реберної частин опускається. При грудному типу дихання діафрагма може при вдиху навіть підніматися внаслідок підняття ребер. При змішаному типові дихання одночасно і діафрагма стає плоска, і піднімається передня частина грудної клітки.

Спокійне дихання здійснюється переважно внаслідок скорочення і розслаблення лише діафрагми. Напруга зовнішніх і внутрішніх міжреберних м’язів незначна. Але вона відіграє важливу роль, оскільки запобігає западінню тканин у міжреберних проміжках при вдиху і їх випинанню при видиху. При спокійному диханні збільшується вертикальний розмір грудної клітки. М’язи живота знаходяться у розслабленому стані і легко розтягуються внутрішніми органами, які зміщуються вниз. Таким чином, основними дихальними м’язами є діафрагма і міжреберні м’язи.

При посиленому (напруженому) диханні грудна клітка значно розширюється у нижніх відділах, збільшується її передньо-задній розмір у середньому відділі. Розширення грудної клітки відбувається внаслідок узгодженого руху ребер. Внаслідок синхронного обертання ребер, їх передні кінці піднімаються, нижній відділ груднини дещо виступає вперед, а середні відділи ребер висуваються вбік. Разом з основними дихальними м’язами до роботи залучаються додаткові, які поділяються на м’язи вдиху і м’язи видиху.  До додаткових м’язів, які беруть участь в акті вдиху, відносяться:

  1. м’язи-підіймачі ребер;
  2. верхній задній зубчастий м’яз;
  3. квадратний м’яз попереку;
  4. клубово-реберний м’яз попереку;
  5. драбинчасті м’язи, які піднімають перше і друге ребра.

До процесу дихання також залучаються м’язи, що діють на пояс верхніх кінцівок: трапецієподібний, ромбоподібний, малий і великий грудні м’язи, а також м’яз-підіймач лопатки. Ці м’язи при скороченні приводять пояс верхніх кінцівок і фіксують його, що надає можливість брати участь у дихальних рухах підключичному, передньому зубчастому , великому і малому грудним м’язам, які сприяють розширенню грудної клітки у фазі вдиху .

При напруженому диханні кривизна хребтового стовпа зникає і форма його наближається до вертикальної прямої. Це досягається внаслідок узгодженої роботи всіх розгиначів тулуба. До м’язів, що беруть участь в акті видиху, відносяться:

  1. прямий м’яз живота, який має велике плече сили відносно вісей обертання ребер;
  2. поперечний м’яз живота, який своєю верхньою частиною зближує реберні дуги і зменшує об’єм грудей;
  3. зовнішній і внутрішній косі м’язи живота;
  4. підреберні та внутрішні міжреберні м’язи;
  5. поперечний м’яз грудей;
  6. нижній задній зубчастий м’яз.

Скорочення цих м’язів сприяє максимальному зменшенню розмірів грудної клітки. Воно завжди супроводжується розслабленням тих м’язів, які додатково беруть участь у акті вдиху , а також опусканням поясу верхніх кінцівок, що створює стискуюче зусилля для грудної клітки.

Зазвичай розрізняють дихання черевне, або діафрагмальне, ігрудне, або реберне. Повним диханням є таке, при якому черевне дихання поєднується з грудним. Людина задіює одночасно і грудне, і черевне дихання. Думка, що чоловікам і жінкам властиві різні типи дихання, заперечується багатьма вченими, які справедливо вважають, що природжених статевих особливостей дихання не існує. Різниця між рухами ребер у чоловіків і жінок полягає лише у величині дуги руху .

Проте деякі обставини можуть змінити типи дихання: переповнення шлунково-кишкового тракту, різноманітні захворювання черевної порожнини, вагітність в останні місяці, здавлювання нижньої реберної дуги широким поясом, – тобто все те, що утруднює скорочення діафрагми і примушує використовувати грудне дихання.

При будь-якій фізичній вправі, коли напружені деякі дихальні м’язи, можна шляхом ізольованого скорочення інших м’язів не припиняти дихальних рухів. Рекомендується не зменшувати дихальні рухи незалежно від міри напруги м’язів. Проте, слідувати цьому правилу в деяких випадках буває надзвичайно важко, особливо тоді, коли тулуб фіксований у певному положенні і всі м’язи напружені (наприклад, борцівський або гімнастичний міст). Діафрагмальне дихання можна регулювати легше, ніж реберне. Якість механізму дихання залежить не лише від природних особливостей грудної клітки конкретної людини, але й від тренованості, внаслідок чого вузька грудна клітка з хорошою дихальною технікою може працювати значно ефективніше, ніж широка грудна клітка з поганою дихальною технікою.

Механізм дихання може значно змінюватися зі зміною положення тіла людини. Наприклад, піднімання рук (а разом з цим, і піднімання поясу верхніх кінцівок) збільшує тонус допоміжних м’язів, що сприяє вдиху (малий грудний, підключичний та великий грудний м’язи). У положенні "руки на стегна" також створюються сприятливі умови для вдиху внаслідок напругт цих м’язів. Робота діафрагми значно ускладнюється під час вису на зігнутих ногах, а також у стійці на кистях та у положенні вису прогнувшись, оскільки за цих умов діафрагма, скорочуючись, повинна піднімати нутрощі черевної порожнини.

Рухи голови та шиї взаємно пов’язані, оскільки зумовлені рухомістю шийного відділу хребта. Розрізняють такі рухи голови та шиї: згинання і розгинання (нахил вперед і назад), нахил убік (вправо і вліво), повороти довкола вертикальної вісі (вправо і вліво), колові рухи.

Згинання голови та шиї здійснюють м’язи, розташовані попереду шийного відділу хребта, під час одночасного скорочення з обох сторін. Цє:

  1. довгий м’яз голови;
  2. довгий м’яз шиї;
  3. передній і латеральний прямі м’язи голови;
  4. драбинчасті м’язи (передній, середній і задній);
  5. грудинно-ключично-соскоподібний м’яз.

У вищезазначеному русі також беруть участь м’язи, які прикріпляються до під’язикової кістки.

Розгинання голови та шиї здійснюють м’язи спини, які кріпляться до основи черепа та шийних хребців і розміщені ззаду від хребтового стовпа, якщо вони скорочуються одночасно справа і зліва. До цих м’язів відносяться:

  1. трапецієподібний м’яз (його верхній відділ);
  2. ремінні м’язи голови і шиї;
  3. поперечно-остистий м’яз;
  4. м’яз-випрямляч хребта (його верхній відділ);
  5. короткі м’язи голови (великий і малий задні прямі м’язи голови і верхній косий м’яз голови), які безпосередньо діють на атланто-потиличний суглоб;
  6. груднино-ключично-соскоподібний м’яз, який приєднується до цього руху після того, як точка його прикріплення (соскоподібний відросток) виявляється ззаду від точки опори голови – атланто-потиличного суглоба;
  7. м’яз-піднімач лопатки (при фіксованому поясі верхніх кінцівок).

Нахил голови та шиї вбік відбувається при одночасному скороченні на одній стороні згиначів і розгиначів (нахил відбувається в ту ж сторону, на якій скорочуються м’язи). Отже, при згинанні та розгинанні голови і шиї м’язи-згиначі і м’язи-розгиначі по обидва боки тіла працюють як синергісти, а між собою вони є антагоністами. При нахилах голови та шиї вбік м’язи-згиначі та м’язи розгиначі на одній стороні тіла працюють як синергісти, але вони є антагоністами тих же м’язів протилежної сторони тіла. Таким чином, ще раз підтверджується той факт, що антагонізм і синергізм відображають функціональні взаємодії між групами м’язів при виконанні певних рухів.

Поворот голови і шиї вправо і вліво здійснюється тими м’язами, які мають косий напрям волокон відносно вертикальної вісі. У повороті голови та шиї  вправо беруть участь:

  1. ремінні м’язи голови та шиї справа;
  2. грудинно-ключично-соскоподібний м’яз зліва;
  3. нижній косий м’яз голови справа;
  4. латеральний прямий м’яз голови зліва;
  5. великий задній прямий м’яз голови справа;
  6. верхній відділ м’яза-випрямляча хребта справа, а саме, його порції – найдовший та остистий м’язи грудної клітки;
  7. лопатково-під’язиковий м’яз справа.

При поверненні голови та шиї у вихідне положення, а також при повороті наліво, працюють однойменні м’язи протилежної сторони. Колові рухи голови та шиї відбуваються внаслідок послідовного скорочення м’язів-згиначів і м’язів-розгиначів.


15.06.2015; 15:17
хиты: 572
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь