Нелінійна або циклічна модель історичного процесу виникла у древніх цивілізаціях, отримавши філософську інтерпретацію у Стародавній. Греції і Римі (Геракліт, Платон, Аристотель, стоїки, Полібій). Ідея циклічності застосовувалася тоді в основному до зміни форм правління.
У циклічної моделі суспільного розвитку періоди поступального розвитку не заперечуються, а розглядаються в більш широкому контексті - як фази циклу, в якому на зміну прогресивному періоду приходять фази застою та занепаду. Весь же шлях розвитку суспільства являє собою сукупність різних за величиною замкнутих циклів, які складають один гігантський часовий цикл. Образ часу тут вже не стріла, а коло.
Сучасні вчені виділяють кілька типів циклічних змін - системно-функціональний, історичний, історичний кругообіг, хвильовий розвиток.
Перший з них відображає соціальні зміни в рамках одного якісного стану. У системі може відбуватися неодноразове чергування підйомів і криз, повторення одних і тих же фаз функціонування.
Відображенням циклічного типу соціальної динаміки є також теорії кругообігу. Згідно з ними суспільство в цілому або його окремі сфери рухаються по замкнутому колу з постійним поверненням назад, після чого починаються нові цикли відродження і занепаду.
Одним з представників хвильової теорії розвитку є американський соціолог А. Тоффлер. На його думку, визначальним чинником розвитку суспільства є техніка, вона зумовлює тип суспільства і тип культури, причому цей вплив має хвильовий характер. Перша хвиля, аграрна - тривала майже 10 тис. років, змінилася другою, індустріальною, втіленням якої було заводське виробництво. У 50-х роках XX ст. США почала накривати третя хвиля, постіндустріальна, коли «білі комірці» стали чисельно перевершувати «сині». Ознаками цієї хвилі є поширення комп'ютерів, турбореактивних авіація і т.д., що в перспективі призведе до виникнення нових форм економіки, політики, свідомості, сім'ї і т.д.
Вчені також відзначають, що «чисто циклічне» розвиток в сучасних умовах неможливо, оскільки воно вимагає від країни або цивілізації повної замкнутості для збереження традиційного суспільства, зупинки розвитку продуктивних сил, що в умовах зростання населення також веде до екологічної кризи та соціальної нестабільності. Крім того, суспільство, завершуючи будь-якої цикл розвитку, як уже говорилося, не може повернутися в початковий стан, як не можна двічі увійти в одну й ту ж річку. Тому циклічна модель історичного розвитку піддається справедливій критиці.
