Визначити свідомість дуже важко, оскільки її неможливо зафіксувати фізично, вимірювати, досліджувати за допомогою приладів. Свідомість відбиває не структуру і вміст мозку, не фізіологічні процеси, що відбуваються в ньому, а насамперед реальну дійсність і саму себе.
В історії філософії проблема свідомості має два рівні вирішення. Перший полягає в окресленні способів, яким речі даються у свідомості, існують у ній. Філософською мовою - це опис феномену у свідомості. Другий рівень має метою пояснити, як можлива сама свідомість, тобто пояснити сам феномен.
Свідомість - це найвища форма розвитку психіки, притаманна тільки людині, що виявляється в складних формах відображення світу, опосередкована суспільно-історичною діяльністю людей
Через свідомість людина здатна пізнати сутність навколишнього світу, розуміти його та одночасно знати про те, що вона знає або не знає.
Свідомість людини має суспільний характер, оскільки вона розвинулася в процесі спільної, суспільної трудової діяльності людей, разом зі становленням мовних функцій як засобу комунікації і передачі знань між людьми.
Виділяють два види свідомості - індивідуальну і суспільну.
Індивідуальна свідомість являє собою процес усвідомлення людиною явищ оточуючого світу і самої себе. Знання про оточуючий світ виражено у вигляді зовнішньої чи внутрішньої мови і має властивість абстрагування й узагальнення. Свідомість являє собою не просте відображення явищ оточуючого світу і знання про них, а й певне ставлення людини до цих явищ.
Суспільна свідомість являє собою систему ідей, тих чи інших традицій,, поглядів, що панують у даному суспільстві, у певних умовах суспільного життя.
Свідомість також є начебто соціальним контактом людини із самою собою, у процесі якого відбувається формування певного уявлення про себе, суб'єктивний образ свого Я. Це ставлення суб'єкта до свого усвідомленого буття позначають терміном самосвідомість.
