Гносеологія – це розділ філософії, у якому вивчаються такі проблеми як природа пізнання, його можливості її межі, відносини знання і реальності, суб’єкта й об’єкта пізнання, досліджуються загальні передумови пізнавального процесу, умови достовірності знання, критерії його істинності, форми і рівні пізнання і ряд інших проблем.
Термін “гносеологія” походить від грецьких слів “gnosis” – знання і “logos”– поняття, вчення, тобто вчення (поняття) про знання. У сучасній літературі даний термін вживається в двох основних значеннях: 1) як вчення про загальні механізми і закономірності пізнавальної діяльності людини, про “знання взагалі”, незалежно від його конкретних форм і видів; 2) як філософська концепція, предметом дослідження якої є наукове пізнання в його специфічних характеристиках. У цьому випадку найчастіше використовується термін “епістемологія”. Однак у ряді випадків терміни “гносеологія”, “теорія пізнання” і “епістемологія” збігаються за змістом, є тотожними.
Історія пізнання показує, що знання завжди обумовлені потребами суспільства (особливо запитами матеріального виробництва і практики), і тому повинні приймати специфічний вигляд на кожнім з якісно-різних етапів суспільного розвитку. Разом з тим по своєму змісті вони повинні всмоктати в себе все те нове, що приносить із собою кожний з них.
Що стосується методів, за допомогою яких гносеологія досліджує свій предмет, то на сучасному етапі її розвитку усе більш характерним стає методологічний плюралізм. Іншими словами, вона вправі і зобов’язана використовувати будь-які методи і прийоми, що виявляться найбільш ефективними в даній пізнавальній ситуації. Це перш за все філософські методи – діалектичний, феноменологічний, герменевтичний і ін. Це і те, що називають загальнонауковою методологією – системний, структурно-функціональний, вірогідний інші підходи. Це загально-логічні методи: аналіз, синтез, ідеалізація, індукція, дедукція, аналогія і ін. Ці емпіричні і теоретичні засоби і прийоми, характерні для власних наук (і наукових дисциплін), які можуть бути використанні в теорії пізнання з врахуванням її специфіки. Всі названі і інші методи повинні використовуватись в гносеологічних досліджених не окремо, а в їх тісному єдності і динамічній взаємодії.
