Пошуками змісту духовності людство займалося протягом всієї своєї історії. При цьому від епохи до епохи під впливом конкретно-історичних умов, об'єктивних і суб'єктивних факторів змінювались і зміст духовності, і погляди мислителів на духовність.
Дух - філософське поняття, часто ототожнюється з нематеріальним початком. Визначення співвідношення духу і матерії часто вважається основним питанням філософії.
Вже античні філософи, вивчаючи духовність, розрізнювали дух і душу. Відповідно космоцентричній сутності своєї філософії вони розуміли дух як першопричину всього того, що відбувається в космосі, як творчу силу, яка створює все багатоманіття конкретно-чуттєвих речей. Дух космічний, має формоутворюючу природу. У Платона дух існує в особливому надчуттєвому світі ідей, який вічний і безсмертний, існує як первинний щодо світу речей. А душа - особиста та індивідуальна, вона належить конкретній людині, містить в собі її особливості. Душа в людині є те, завдяки чому ми живемо, відчуваємо, міркуємо. Душа і дух і є духовність.
У філософії сформувалося переконання, що єдність духу, душі, духовності виявляє унікальні можливості людини у світі, котрий існує незалежно від неї і частиною якого є сама людина. У кінцевому підсумку поняття "дух" вказує нам на існування об'єктивного начала, яке може визначально впливати на життєдіяльність окремої людини. Поняття "душа" вказує на неповторність кожної людини, її феноменальність у відношенні до соціального і природного начала. Поняття "духовність" показує, що в об'єктивному плині світових подій людина та людство мають унікальну можливість керуватись як об'єктивно існуючими чинниками, так і своїми власними почуттями та думками, поєднувати чуттєве і раціональне в організації свого власного життя.
Дух — це об'єктивно існуюче, надіндивідуальне начало, здатне спрямовувати діяльність людини і суспільства.
Душа — індивідуалізований дух, суб'єктивно існуюче начало.
Духовність — це почуття й усвідомлення реальності, яка безпосередньо чи опосередковано спрямовує життєдіяльність людини.