І.Кант (1724-1804 рр.) — родоначальник класичної німецької філософії, творець першої системи класичного німецького ідеалізму. Кант поєднував філософію з дослідженнями у галузі природничих наук.
У його творчості виділяють два періоди: “докритичний”, коли І. Кант виступав в основному як натураліст, і “критичний”, коли сформувалася специфічна кантівська філософія.
В “критичний період” творчість Канта набуває іншого ґатунку. Він фактично став на шлях заперечення пізнання речей, їх сутності.
Як філософ він постає у другий період творчості – період публікації трьох «Критик» - «Критики чистого розуму» (1781), «Критики практичного розуму» (1788), «Критики здатності судження» (1790).
Кант ділить філософію на теоретичну і практичну. Він розумів, що прямолінійно відповісти на питання, зв'язані з проблемою пізнання світу, надзвичайно складно. Високо оцінюючи науку і силу філософського розуму, він все ж прийшов до висновку про існування межі пізнання.
Теоретична філософія, відповідаючи на питання: «що я можу знати?», ділить світ на дві частини:
а) «світ явищ», або чуттєвий світ, де панують закони причинності і необхідності;
б) «світ сутностей», або «світ речей в собі», світ свободи. Ми пізнаємо світ не таким, яким він є насправді, а таким, яким він перед нами являється. Кант заперечував безмежні можливості людського розуму.
Кант вважає, що наукове пізнання є нескінченим процесом, абсолютного знання ні про що не може бути. Наші знання накопичуються, але сутність речей залишається недосяжним горизонтом. Тому Кант виступає агностиком , оскільки заперечує пізнаваність сутності. Насправді, пізнаючи явище, ми пізнаємо в деякій мірі і сутність речей.
Практична філософія, вважає Кант, вивчає суспільство, проблеми людської свободи і відповідає на питання: що я повинен зробити? на що я можу надіятись? хто така людина? Він розглядає людину як істоту, що існує як у «світі явищ» (тобто проявляється як природна істота), яка підкоряється законом природи, так і в світі «речей в собі», де людина повинна підкорятись моральному закону, обов'язку, совісті.
Уся моральна теорія Ї. Канта грунтується на возвеличенні свободи людини. І.Кант шукає та вбачає свободу людини в її волі.
Таким чином, найвищою цінністю Кант проголошує людину, людське щастя і разом з тим гідність, високий моральний обов'язок. Вічні надії на щастя філософ ставить в тісний зв'язок з моральним правом на це, з тим, наскільки людина зросла себе гідною щастя, заслужила його своєю поведінкою.
