Процес консервації тоталітарного режиму в СРСР у повоєнний період вимагав остаточного утвердження сталінської ідеологічної доктрини, саме тому в цей час, з одного боку, активізується пропагандистська обробка населення, з іншого
— посилюється тиск на інтелігенцію. Все, що виходило за межі офіційної доктрини чи брало під сумнів її постулати, категорично відкидалося системою. Такий підхід обґрунтовував боротьбу не тільки проти «націоналізму», а й проти «космополітизму» та «низькопоклонства» перед Заходом. Ця боротьба велася і в довоєнний період, однак після війни вона набула особливої гостроти. У суспільстві в цілому і особливо в середовищі інтелігенції досить швидко відбувається процес формування й усвідомлення нових підходів до оцінювання ситуації в країні, до розуміння власного місця в суспільстві, розгортається інтенсивний пошук нових сфер і форм самореалізації в культурі й науці. За короткий строк було прийнято 12 партійних постанов з ідеологічних питань. І хоча в більшості випадків об´єктом нападок була певна частина інтелігенції, справжньою мішенню для тоталітарного режиму стало все суспільство.
Отже, ідеологічний наступ тоталітарного режиму зумовлений низкою внутрішніх і зовнішніх чинників. Погромні ідеологічні кампанії були реакцією на розгортання і поглиблення «холодної війни»; способом посилення культурно-ідеологічної ізоляції країни; формою зміцнення тотального ідеологічного контролю за суспільними процесами; засобом реанімації образу внутрішнього ворога — важливого фактора функціонування тоталітарного режиму; методом нейтралізації активної патріотично настроєної національної еліти.Ці компанії гальмували духовний розвиток досить суттєво, даючи змогу режимові консервуватися, а командно-адміністративній системі стабілізуватися.
