Місцеві феодали, як правило, зберегли свої вотчини. Литовці запозичили попередню структуру управління, військову організацію, судову систему тощо.
З ХVІ ст. на українських землях діяли Литовські статути – кодекси середньовічного права. З ІІ пол. ХV ст. на українських землях було усунуто залишки старого удільного ладу, князівства очолили не українські князі, а
литовські намісники. Всі важелі управління, сходилися в руках великого князя Литовського. Особливе місце в державі належало військовій службі, бо одним з основних зовнішньополітичних завдань князівства Литовського була боротьба з Золтою Ордою, турками та татарами.Родова українська знать, аристократія склали українську шляхту: еліту, верхівку суспільства, яка тривалий час була захисником національних інтересів українського люду.Вся шляхта прагнула виділитися в суспільстві, мати власні станові права і привілеї. формується й міщанство як окрема верства населення.Влада сприяла заселенню в міста чужоземних колоністів. У XV–XVI ст. українські міста стали самостійними чинниками соціально-економічного життя завдяки самоврядуванню, яке дало їм так зване Магдебурзьке право. Всі 3 групи селян згодом взаємно зблизилися, бо польські пани почали вимагати від усіх селян рівної данини, робіт, служби.
Закон. встановив повну владу панів над селянами. З’явився єдиний стан – кріпаки, а обов’язкові селянські роботи називали панщиною.Селяни втратили право державного суду, право на землю. Заборонялося селянам і переселятися,
щоб панські землі не пустіли. Так селяни втратили особисту свободу
