Продуктивне розвиток теорії підготовки спортсменів багато в чому обумовлюється правильним вибором стратегічних напрямів її подальшого вдосконалення. У основі вдосконалення спортивної підготовки лежати12-ть напрямів:
Перше напрям - різкий приріст обсягу тренувальної і змагальної діяльності. Значення основних показників, характеризуючих цей бік процесу спортивної тренування, у першій половині 90-х вдвічі у випадках і більше. Тенденція до подальшого збільшення обсягів тренувальній роботи зберігається.
Багато спортсменів й цілі команди, зайве збільшення обсяги тренер. роботи, не отримали очікуваних результатів; різко підвищиласяуставаемость, травми.
Другий напрямок – усунення в 4-х літніх олімпійських циклах і річної підготовці інтенсивно який проявляється останніми роками протистояння між системою цілеспрямованої підготовки до олімпійським ігор і сформованої у багатьох видах спорту практикою участі у більшій кількості змагання у протягом року. Зрозуміло, що неспроможна йти підпорядкування всього календаря змагань виключно завданню підготовки до головним змагань. Необхідно знайти такі схеми побудови.
Третій напрям – розробка методики продовження періоду успішних виступів спортсменів на заключних етапах спортивної кар'єри.
Четвертий напрямок – суворе відповідність системи тренування спортсменів класу специфічним вимогам обраного для спец. виду спорту. Це виявляється про можливе різке збільшенні обсягу допоміжної і, особливо, спеціальної підготовки у загальному обсягу тренувальній роботи. Загальна підготовка якнеспецифическая у її традиційному значенні перестала відігравати суттєву роль тренуванні спортсменів класу.
Навіть під час ранніх етапах багаторічного вдосконалення необхідна сувора взаємозв'язок засобів і методів тренування.
П'яте напрям – максимальна орієнтація на індивідуальні задатки й уміння кожної конкретної спортсмена під час виборів спортивної спеціалізації, розробці вій системи багаторічної підготовки, визначення раціональної структури змагальній роботи і ін. Це уваги до відбору і орієнтації спортсменів всіх етапах багаторічного вдосконалення.
Шосте напрям – прагнення суворо збалансованої системі тренувальних навантажень, відпочинку, харчування, коштів відновлення, стимуляції працездатності й одночасно недооцінка відпочинку, харчування, відбудовних заходів. Саме, особливо у раціональному харчуванні, відповідному як специфіці виду спорту, а й спрямованості навантажень у кожному структурному освіті тренувального процесу, закладено значні резерви підвищення його ефективності. Так само істотно резерви пов'язані із оптимізацією системи застосування фармакологічних коштів, які забезпечують ефективне перебіг відбудовних процесів.
Сьоме напрям - відповідність системи підготовки до головним змагань географічним і кліматичних умов місць, у яких планується проведення. Слід пам'ятати, проведення змагання у умовах печені або холодного клімату, середньогір'я, при значної зміні годинних поясів здатне найістотнішим чином уплинув до рівня виступи спортсмена у цих змаганнях.
Восьме напрям - розширення нетрадиційних коштів підготовки: використання приладів, устаткування й методичних прийомів, дозволяють повніше розкрити функціональні резерви організму спортсмена; застосування тренажерів, які забезпечують вдосконалення певних рухових якостей.
Дев'яте напрям – орієнтація всієї системи спортивної тренування для досягнення оптимальної структури змагальній діяльності. Це передбачає як вдосконалення всіх його якостей на ранніх етапах початковій підготовки. Одночасно слід враховувати, що у структурі змагальній діяльності лише на рівні вищої майстерності значимими часто виявляються компоненти, котрі з ранніх етапах багаторічної підготовки часто випадають з полем зору тренера і спортсмена.
Десяте напрям- вдосконалення системи управління тренувального процесу з урахуванням знання структурі змагальній роботи і підготовленості з урахуванням як загальних закономірностей становлення спортивного майстерності у конкретній виді спорту, і індивідуальних можливостей спортсменів.
