пользователей: 21251
предметов: 10459
вопросов: 177801
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ


1) Експериментальна психологія

 - загальне позначення всіх видів науково- психологічних досліджень, здійснюваних за допомогою різнихекспериментальних методів.Експериментальна психологія являє собою не якийсь особливий вид психології, а загальний методологічний підхід, який охоплює найрізноманітніші галузі психологічної науки.Експериментальна методика в психології зводиться переважно до лабораторним (рідше - до природним) дослідженням, в ході яких здійснюється попереднє планування та подальша організація максимально коректних ( валідних) в науково-методологічному відношенні експериментів, що мають те чи інше відношення до самих різних областей психологічної науки, включаючи майже всі напрямки прикладної психології.Зокрема, дуже велике значення для успішного розвитку експериментальної психології має розробка ефективних експериментальних методів вивчення різних проблем і питань, пов'язаних з психофизиологией відчуттів, сприйняття, розвитку, уваги, свідомості, навчання, пам'яті, мислення, мови.

Останнім часом експериментальні підходи стали активно застосовуватися в соціальній психології, а також при дослідженні психологічних мотивацій і емоцій.

 

2)німеччина Експериментальна психологія зародилася в університетах Німеччини в XIX столітті. Фундамент її заклали німецькі та британські вчені.Для розвитку експериментальної психології велике значення мали досягнення німецьких учених-фізіологів. Зокрема, значний внесок у розвиток фізіології зробив Йоганнес Мюллер (1801— 1858), професор анатомії та фізіології Берлінського університету. Він був надзвичайно продуктивним, кожні сім тижнів видавав нову наукову працю. Такий темп він демонстрував усе своє життя, поки не вкоротив собі віку під час нападу депресії. В своїй книзі "Посібник з фізіології людини" вчений представив та систематизував великий обсяг знань із фізіології. Для подальшого розвитку як фізіологічних, так і психологічних досліджень велике значення мав сформульований Мюллером принцип специфічної енергії органів чуття.Особливу роль для розвитку наукових досліджень у психології відіграла діяльність учених Германа фон Гельмгольца, Ернста Вебера, Густава Теодора Фехнера та Вільгельма Вундта. Ці вчені вперше використали експериментальні методи для вивчення психічних процесів, зокрема, мислення, і тому всі вони вважаються засновниками експериментальної психології.Німецькі вчені вважали можливим дослідження розумової діяльності в той час, а французькі та англійські вчені були налаштовані скептично до такого роду досліджень. їхня позиція полягала в тому, що до такого складного предмета, як людський розум, наукові методи є незастосовними.Саме в Німеччині було створено сприятливу атмосферу для вільної наукової активності. В 1870 р. ця країна являла собою вільну конфедерацію автономних королівств, міст-держав, герцогств із централізованим урядом. Тож кожна окрема територія мала свій власний добре фінансований університет із достойною оплатою для викладацького складу та відповідним науковим обладнанням. Фехнер В 1860 р. вчений опублікував розвідку "Елементи психофізики", яку вважають першою працею з експериментальної психології. Термін "психофізика" Фехнер запропонував на означення науки, Що вивчає зв'язок між психічним і фізичним світом, досліджує взаємозв'язок між психічними та фізичними процесами.

3)Англія. в Англії було лише два університети (Оксфорд і Кембридж), і до того ж у них не заохочувались наукові пошуки в психології. У 1877 р. у Кембриджі вченою радою було заборонено викладання психології, оскільки це оцінювалось як виклик релігії, як неприпустиме намагання "покласти душу людини на чашу терезів". Експериментальну психологію в Англії почали викладати у Кембриджі у 1897 р., а в Оксфорді - 1936 р. Англійський психолог і антрополог Френсіс Гальтон (1822-1911) на основі експериментальних і математичних методик розробив вчення про існування індивідуально-психологічних відмінностей між людьми. Ф. Гальтон вважав, що удосконалення людської природи можливе на основі законів спадковості особливо обдарованих, розумово і фізично сильних людей. Винайшов низку приладів для діагностики психічних якостей особистості. Гальтон зацікавився проблемою спадковості та виникненням індивідуальних відмінностей. 1869 р. він опублікував книгу "Спадковий геній", у якій проаналізував біографічні дані відомих учених і лікарів. У цій праці дослідник уперше показав, яким чином статистичні методи можуть використовуватись у вивченні індивідуальної обдарованості. Він обґрунтував новий метод наукового психологічного дослідження - метод близнюків. Гальтон стверджував, що в талановитих родинах геніальні діти народжуються значно частіше, тож це зумовлено спадковістю, а не впливом зовнішніх умов. Він доводив, що у видатних людей із більшою ймовірністю народяться видатні сини, а народження генія у звичайній родині малоймовірно. Наприклад, за його даними, із 4 тисяч дітей видатних батьків 977 чоловіків стали згодом знаменитими. Коли ж група дітей обиралась випадковим чином, то обдарованих дітей налічувалось тільки 332. Більше ніж половина охоплених цим дослідженням відомих людей мали одного або більше видатних родичів.Знамениті люди успадковують не тільки геніальність, а й особливу форму її прояву. Гальтон доводив, що успадковуються не лише фізичні, а й психічні особливості, а риси дітей визначаються рівною мірою як спадковістю батька, так і матері. В той час ці ідеї не здавались очевидними. Так, Ч. Дарвін у відомій праці "Вираження емоцій у людини і тварини" (1872) порушив питання про можливість розглядання емоцій людини як наслідку тих подій, що виявилися корисними чи шкідливими для неї. Отже, саме з того часу, як підкреслюють дослідники стала очевидно можливість експериментального дослідження причин і закономірностей психічних явищ.

 

4) У Франції поширився патопсихологічний підхід до експеримен­тального дослідження психіки, засновником якого був Т. Рібо. На його думку, хвороба — найтонший експеримент, який здійснено природою за певних обставин і такими засобами, яких не має в своєму розпоря­дженні людина (йшлося про дослідження хвороб пам'яті, волі, особис­тості, уваги). Учень Т. Рібо П. Жане при цьому стверджував, що для того щоб поширити на людей емпірично встановлені закономірності поведінки, необхідно не тільки залишити місце для свідомості, а й роз­глядати її як особливу форму, що надбудовується над елементарною поведінкою, не забуваючи при описі поведінки таких явищ, як віра. Водночас (під впливом позитивізму О. Конта) у такому підході спосте­рігалася переоцінка ролі наукового факту, фактографія.Саме франц. Дослідники вперше запропонували так зване кореляційне дослідження.

 

5) У лабораторії Вундта навчались проводити дослідження американські психологи С. Холл, Д. М. Кеттел, Е. Тітченер. У той же час створює першу психологічну лабораторію у Гарвардському університеті Вільям Джеймс. У цій установі починають свою дослідницьку роботу перші американські експериментальні психологи Е. Торндайк, Д. Дьюї, Р. Вудвортс. У 1892 р. виникла Американська психологічна асоціація (АПА).У Німеччині психологія виникла як академічна наука, її розробляли найкращі вчені, віддані пошуку істини заради неї самої. В товаристві перших німецьких психологів цінували філософську масштабність мислення, гостру критичність, релігійні переконання, романтичну жертовність та служіння ідеалам. На відміну від Німеччини, в США університетські діячі того часу проявляли ділову кмітливість і були віддані ідеї пошуку практичних знань. Вони бачили в психології нові можливості для управління суспільством та бізнесом. Психологія, яка прийшла із Німеччини, отримала в США надзвичайно сприятливі умови для свого розвитку. В 1912 р. Стенлі Холл писав: "Нам потрібна психологія корисна, дієтична, ефективна для мислення, життя і роботи, і хоча сьогодні ідеї Вундта успішно культивують в академічних садах, вони ніколи не акліматизуються тут, оскільки чужі американському духу і характеру". Психологія в США виникла і розвивалась як прикладна наука і згодом у такому вигляді поширилася всюди. Більшість сучасних психологів займаються саме прикладною психологією.

6) Психолог Н. Н. Ланге організував лабораторію в Новоросійському університеті (Одеса). У Московському університеті лабораторну роботу вів А. А. Токарський, в Юр'єв (нині Тарту) В. В. Чиж, у Харкові - Л. І. Ковалевський, в Казані - В. М. Бехтерєв (при психіатричній клініці).У 1893 році Бехтерєв переїхав до Петербурга, зайнявши кафедру нервових і душевних хвороб в Військово-медичної академії. Його улюбленим дітищем став організований ним в Петербурзі в 1907 році Психоневрологічний інститут. Тут лабораторією психології відав А. Ф. Лазурський (1874-1917), лікар за освітою. Останній розробляв характерології як вчення про індивідуальні розходження. Пояснюючи їх, він виділив (спільно з С. Л. Франком) дві сфери: ендопсіхіку як природжену основу особистості і екзосферу, що розуміється як система відносин особистості з навколишнім світом. На цій базі Лазурський побудував класифікацію особистостей. Незадоволеність лабораторно-експериментальними методами спонукала його виступити з планом розробки природного експерименту як методу, при якому навмисне втручання в поведінку людини поєднується з природної і порівняно простою обстановкою досвіду. Завдяки цьому стає можливим вивчати не окремі функції, а особистість в цілому. Г. И. Челпанов: створення Інституту експериментальної психології.Головним центром розробки проблем експериментальної психології став створений у Москві Г. І. Челпанова на кошти мецената С. І. Щукіна Інститут експериментальної психології.Було побудовано дослідницький та навчальний заклад, рівного якому за умовами праці і обладнанню в той час в інших країнах не було (офіційне відкриття інституту відбулося в березні 1914 року). Володіючи великим організаторським і педагогічний талант, Челпанов доклав чимало зусиль для навчання експериментальним методам майбутніх наукових працівників у галузі психології.Позитивною стороною діяльності інституту була висока експериментальна культура що проводилися під керівництвом Г. І. Челнанова досліджень. З кола молодих співробітників цього інституту вийшло кілька великих вітчизняних психологів (К. Н. Корнілов, Н. А. Рибніков, Б. Н. Північний, В. Н. Екземплярскій, А. А. Смирнов, Н. И. Жинкина та ін), що працювали за радянських часів.

7) Біхевіоризм народився наприкінці XIX — на початку XX ст. як напрям американської психології, що наголошував на необхідності вивчення особи через фіксацію конкретних рефлексій людини на певні специфічні зовнішні подразнення. У теорії міжнародних відносин основні принципи біхевіорізму запозичуються в 40—50-х роках XX ст., коли здійснюються перші спроби дослідження міжнародних відносин, що ґрунтуються на емпіричності сприйняття реальності. Власне з біхевіоризму у психології запозичена ідея про необхідність вивчати конкретні прояви діяльності учасників міжнародних відносин на основі емпіризму, який полягає у прагненні визначити чіткі кількісні параметри явищ та процесів, пов'язаних з ними. Прихильників біхевіоризму "приваблювали ті об'єкти досліджень, де можна зібрати кількісні дані"1. Кількісне параметрування міжнародних відносин у кінці 60-х — на початку 70-х років XX ст. виглядає на той час як найточніше, таке, що адекватно їх відображає і дає змогу абстрагуватись від суб'єктивного і випадкового та будувати свої висновки на основі об'єктивного знання про досліджувані процеси та явища. біхевіористичної революції, що стала початком "Великої дебати" і поділу теорії міжнародних відносин на дві школи — класичну та модерністську і розмежування двох стилів теоретизування — гуманістичного та техніцистичного. Біхевіористи намагались створити нову теорію не лише на емпіричній методологічній основі, але й також подолати характерний для класичної теорії волюнтаризм, методологічну вибірковість і нормативізм. Один із засновників біхевіоризму Дж. Зін-ґер гостро критикував теоретичні концепції класичної школи, закидаючи їх авторам брак чіткої понятійно-категорійної системи, прагнення досліджувати лише окремі проблеми, не пов'язуючи їх між собою, випадковість вибору фактів міжнародного життя, що служили аргументами для їхніх висновків, та дедуктивність, яка на його думку, є найсуттєвішою вадою класичної школи, оскільки її прихильники, практично завжди спираючись на апріорні та неперевірені постулати або висновки, запозичені з праць інших традиціоналістів, формулюють абстрактні теорії, до яких вони намагаються достосувати реальність.

8) Более того, Фрейд не пытался ни построить экспериментальную психологию бессознательного, ни экспериментально подтвердить свои идеи (и не приветствовал таких попыток у других). В 1930-х гг. американский психолог Сол Розенцвейг написал Фрейду о своих попытках экспериментально проверить психоанализ. Фрейд ответил на это очень кратко (28 февраля 1934 г.): «Я с интересом изучил ваши экспериментальные исследования по подтверждению психоаналитических предположений. Я не могу придавать очень большого значения такой проверке, поскольку обилие достоверных наблюдений, на которых покоятся эти предположения, делает их не зависящими от экспериментального подтверждения. Хотя это не может причинить вреда» (цит. по: Saul Rosenzweig, 1985, pp. 171-172).«Обилие достоверных наблюдений», на котором Фрейд возвел здание психоанализа, состоит из его клинических случаев. Сегодня мы привыкли считать, что психоанализ изначально был терапией, но Фрейд так не думал. С самого начала ему хотелось быть академическим психологом наподобие Гельмгольца, но он занялся частной медицинской практикой в связи с женитьбой и далее развивал психоанализ в контексте занятий психотерапией. Тем не менее он всегда имел в виду, что психоанализ является наукой, и считал терапевтический успех отличительным признаком научной истины. По мнению Фрейда, терапия будет эффективной только тогда, когда научная теория, на которой она основана, является истинной. Следовательно, он считал рассказы своих пациентов научными данными, а сеансы анализа — научно достоверным методом исследования. На деле его ответ Солу Розенцвейгу позволяет предположить, что Фрейд расценивал анализ как научный метод, более ценный, чем эксперимент. Успех терапии не был для него самоцелью, а служил свидетельством истинности психоаналитической теории.Подобное пренебрежение экспериментальным методом способствовало дальнейшей изоляции психоанализа от основного русла психологии. Психоаналитики говорили, что только тот, кто сам прошел через психоанализ, может критиковать его, что заставляло академических психологов относиться к психоанализу как к культу с обрядом инициации, а не науке, открытой для всех (F. J. Sulloway, 1991). Более того, опора на клинические доказательства ставила перед психоанализом как наукой вопросы, гораздо более трудные, чем просто политические. Фехнер, Дондерс, Вундт и другие исследователи привнесли в психологию эксперимент для того, чтобы избавиться от ненаучной субъективности, заменить «кресельную» интроспекцию неопровержимыми данными. Психоанализ пытался заменить интроспекцию в кресле интроспекцией на кушетке, и вполне резонно задать вопрос, не заменил ли Фрейд плохой метод еще худшим. Наконец, интроспективным наблюдателем в психоанализе является пациент: больной человек, желающий избавиться от невроза, а не обученный наблюдатель, преданный развитию науки. Все это не пустые опасения: весьма вероятно, что именно эти недостатки методов Фрейда привели к серьезной ошибке, ставящей под вопрос его теории, — преувеличению сексуального фактора. Курт Левін, безсумнівно, надав великий вплив в розвитку сучасної з психології та соціології. Він лише розширив суть експерименту, і увімкнув у нього області, які раніше недоступними для емпіричного пізнання: емоції, волю, наміри, лідерство, групову атмосферу, - але розробив зовсім нове спосіб наукового мислення, покликаний докладно і точно, не пропускаючи отклоняющихся загальної схеми явищ, описати суть того що відбувається. Вчений старався зробити науку близька до запитам практики.Його теорія "поля" є органічним продовженням розробленої їм методології. Вона поєднує у собі детальність точних наук і широту охоплення гуманітарних наук. Теорію "поля" можна назвати просто теорією, було б назвати її картиною світу, т.к її сфера дії простирається від економіки, менеджменту і групових процесів до окремої особистості кожної людини, його самореалізації, мотивів та потреб. Теорія "поля" може ефективно використовуватися у різних тренінгах, соціальній та ролі самодопомоги.Спадщина Курта Левіна над повною мірою осмислене і освоєно нині. Його праці стимулювали і продовжує стимулювати розвиток й практичної психології.

9) Експеримент — це дослідницька діяльність, метою якої є вивчення причинно-наслідкових зв'язків, що передбачає виконання таких умов:

1) дослідник сам стимулює виникнення та вияв досліджуваного явища;

2) дослідник може варіювати, змінювати умови, за яких проходить явище;

3) є можливість неодноразово відтворювати результати;

4) експеримент дає змогу встановлювати кількісні закономірності, які допускають математичне формулювання.

Роль експериментального методу дослідження в психології надзвичайно важлива, оскільки саме завдяки систематичному його використанню(В.Фехнер, Е.Вебер, В.Вундт) у середині ХІХ ст. психологія відділилася від філософії і стала самостійною галуззю знань.

Головне завдання психологічного експерименту полягає в тому, щоб зробити доступними для об'єктивного зовнішнього вивчення істотні особливості внутрішнього психічного процесу.

Існують такі види експериментальних досліджень.

Лабораторний експеримент - дослідницька стратегія, за якої діяльність індивіда моделюється у спеціальних умовах. Основна характеристика лабораторного експерименту - це забезпечення відтворюваності досліджуваної характеристики й умов її прояву. Такий експеримент проводиться у спеціально обладнаних приміщеннях.До нього залучають осіб, які свідомо беруть участь в експерименті, хоча про дійсну його мету можуть і не знати. Проблемою лабораторного експериментування є те, що в його умовах практично неможливо змоделювати повноцінно життєву ситуацію та всі її аспекти.

Природний експеримент. Поняття природного експерименту запропонував О.Ф. Лазурський. Він проводиться в умовах, які максимально наближені до звичайної діяльності людей, однак вони не знають про те, що є учасниками дослідження. Таким чином, в експерименті створюються умови для повноцінного вивчення психологічних властивостей.

10) Експеримент є одним з основних методів психології. Особливість його полягає в тому, що дослідник сам створює умови, за яких досліджуване явище виникає неодмінно й закономірно. При цьому дослідник дістає можливість чітко визначити чинники, які діяли в момент виникнення та перебігу досліджуваного явища, розкрити причини, що його зумовили, а також у разі потреби повторити дослід з метою нагромадження додаткових відомостей для обгрунтування одержаних результатів.
Розрізняють експерименти лабораторний та природний. Перший проводиться у спеціальних психологічних лабораторіях за допомогою відповідної апаратури, другий — у звичайних для піддослідного умовах діяльності (у класі, під час роботи). Природний експеримент, як і лабораторний, проводиться за певною програмою, але так, щоб учень не знав, що його досліджують, і розв’язував свої завдання спокійно, у звичному для нього темпі, з притаманними йому характерологічними особливостями і ставленням до навчальних, трудових, спортивних та інших доручень.

 

11) Експериментальне дослідження можна умовно поділити на чотири етапи, на кожному з яких проводиться певна дослідницька робота з конкретними завданнями.

Перший, підготовчий етап експерименту передбачає: детальний теоретичний аналіз раніше опублікованих робіт з теми дослідження: визначення невирішених проблем, що стануть основними в даному експерименті; вибір теми дослідження; постановку мети й завдань дослідження; вивчення реальної практики вирішення досліджуваної проблеми; вивчення розроблених у теорії та застосовуваних на практиці заходів, що сприяють вирішенню проблеми; формування гіпотези дослідження.

На  другому,   попередньому   етапі  проведення   експерименту вирішуються       такі       завдання:       вибір       потрібної      кількості експериментальних об'єктів (кількості школярів, класів, шкіл тощо визначення   можливої тривалості  експерименту;   вибір  конкретних методик для вивчення початкового стану експериментального об'єкта, анкетного   опитування,   інтерв'ю,   створення   відповідних  освітньо-виховних систем,  експертної оцінки,  самооцінки та ін.;  перевірка оптимальності   та  ефективності   відібраних   методик   на  невеликій кількості   досліджуваних;   визначення   ознак,   за   якими   можна достатньою  вірогідністю  стверджувати   про  зміни  досліджуваного об'єкта під впливом запропонованих педагогічних дій.Третій етап - проведення експерименту з перевірки ефективності певної системи заходів передбачає: вивчення початкового стану системи, в якій проводиться експеримент (рівня знань і вмінь, вихованості, певних рис особистості чи колективу тощо); вивчення умов, у яких проводиться експеримент; формування критеріїв ефективності запропонованої системи заходів; надання докладної інформації (інструкції) учасникам експерименту про порядок і умови ефективного його проведення (якщо експеримент проводить не один педагог); здійснення запропонованої автором системи заходів щодо вирішення певних експериментальних завдань (формування знань, умінь або виховання певних рис особистості чи колективу тощо); фіксування даних про хід експерименту на основі проміжних вимірів, які характеризують зміни об'єкта під впливом експериментальної системи заходів; виділення труднощів і можливих типових вад у процесі проведення експерименту; оцінка витрат часу, засобів і зусиль.

Четвертий завершальний етап – це підведення підсумків експерименту: опис результатів реалізації експериментальної системи заходів (прикінцевий стан рівня знань, умінь, навичок, рівня вихованості тощо); характеристика умов, за яких експеримент дав позитивні результати (навчально-матеріальні, гігієнічні, морально-психологічні); опис особливостей суб'єктів експериментальної взаємодії (учителів, вихователів тощо); аналіз даних про витрати часу, зусиль і засобів; рекомендації та застереження щодо меж використання запропонованої й опрацьованої в процесі експерименту системи заходів. Експеримент закінчується аналізом його результатів, підсумком якого має бути підтвердження чи спростування висунутої гіпотези. Для цього педагог-експериментатор порівнює показники, здобуті наприкінці експерименту, з початковими (рівень знань, умінь, сформованість навичок, вихованість учнів чи інших учасників експерименту).

Якщо показники досліджуваних рис не змінилися чи стали гіршими, то можна вважати, що експериментальна система заходів неефективна або застосовані педагогічні дії суттєво не впливають на розвиток цих рис особистості. Якщо ж наприкінці експерименту осягнуто вищих показників, то можна з достатньою вірогідністю зробити висновок про ефективність застосованої дослідником системи заходів.

 

12) Спостереження як метод об’єктивного дослідження широко застосовується у психології, педагогічній практиці, соціологічних дослідженнях.

Об’єктом спостереження є поведінка особистості в найрізноманітніших її зовнішніх виявах, коли реалізуються усвідомлювані та неусвідомлювані внутрішні психічні стани, переживання, прагнення. За особливостями мовлення, виразними рухами — жестами, мімікою, виразом обличчя, пантомімічними актами (позами) тощо — можна виявити й простежити особливості уваги, розуміння змісту висловлювання, емоції та вольові якості, особливості темпераменту і риси характеру. Тому вміле спостереження за поведінкою дитини та дорослого дає можливість з високою вірогідністю робити висновки про їхні внутрішні, духовні особливості.

Спостереження може бути звичайним (бачення, слухання) та інструментальним, коли бачене й почуте в поведінці людини фіксується за допомогою фото-, кіноапарата або магнітофона. Інструментальне спостереження дає можливість документувати все, що спостерігається, а тому й глибше аналізувати, порівнювати. Щоб спостереження набрало наукового характеру, воно має відповідати певним вимогам:

- бути цілеспрямованим, а не випадковим;

- здійснюватися планомірно й систематично;

- бути забезпеченим достатньою інформацією про спостережуване явище (якомога більшою кількістю фактів);

- точно фіксувати результати спостереження.

 

13) Таким чином, на підставі систематичних спостережень відносно наявності зв'язку між паралічем правої частини тіла і появою проблем з мовою дослідник формулює припущення — гіпотезу щодо закономірності такого зв'язку. Експериментальна гіпотеза — це чітко сформульоване передбачення щодо особливостей перебігу психологічного явища, яке можна емпірично перевірити, а метою експерименту є перевірка сформульованої гіпотези. Той фактор, за яким групи учасників дослідження будуть відрізнятися в експерименті, називають незалежною змінною (НЗ). Його назва означає, що він знаходиться поза сферою контролю досліджуваного. Ті зміни у функціонуванні досліджуваних, які вимірює експериментатор, називаються залежними змінними (33). У наведеному вище прикладі — це характеристики мови. Назва "залежна змінна" відображає той факт, що нею неможливо маніпулювати, оскільки вона є результатом (наслідком) маніпулювання незалежною змінною і залежить від неї. Гіпотеза - це твердження, яке є ймовірним вирішенням проблеми. Зміст поняття "гіпотеза" характеризується так:

- гіпотеза є стверджувальним або умовним реченням;

- вона є передбачуваною чи ймовірною відповіддю на запитання, яке/які ставить досліджувана проблема;

- гіпотеза   є   припущенням,   що   безпосередньо   не   випливає   з сучасних знань;

- вона    становить     принциповий     підхід    до     з'ясування     та передбачення сутності явищ і залежностей ще невідомих науці.

 

14) Виділяють фактори: незалежні змінні (експериментальні фактоpи) і залежні змінні.

Незалежна змінна (експеpиментальний фактоp) – це параметр, хаpактеpистика, яка вводиться і змінюється дослідником за своєю програмою відповідно до мети експерименту. Це те, чим впливаємо у експерименті.

Залежна змінна – це параметр, хаpактеpистика, яка змінюється під дією експериментального фактору. Це те, не що впливаємо у експерименті.Експеpименти, в яких є багато незалежних змінних, називаються багатофакторними.

Основні етапи класичного експеpименту:

І. Констатуючий. Постановка мети; визначення залежних і незалежних змінних; фоpмулювання гіпотези експеpименту; розробка методики оцінки залежної змінної; пібдір контрольних та експериментальних груп; поpівняння контpольних та експеpиментальних гpуп за рівнем прояву залежних змінних.

ІІ. Формуючий. Розробка програми формуючого впливу та її реалізація в експериментальній групі.

ІІІ. Контрольний. Поpівняння контpольних та експеpиментальних гpуп за рівнем прояву залежних змінних .

 

15) Існують такі види експериментальних досліджень.

Лабораторний експеримент - дослідницька стратегія, за якої діяльність індивіда моделюється у спеціальних умовах. Основна характеристика лабораторного експерименту - це забезпечення відтворюваності досліджуваної характеристики й умов її прояву. Такий експеримент проводиться у спеціально обладнаних приміщеннях.До нього залучають осіб, які свідомо беруть участь в експерименті, хоча про дійсну його мету можуть і не знати. Проблемою лабораторного експериментування є те, що в його умовах практично неможливо змоделювати повноцінно життєву ситуацію та всі її аспекти.

Природний експеримент. Поняття природного експерименту запропонував О.Ф. Лазурський. Він проводиться в умовах, які максимально наближені до звичайної діяльності людей, однак вони не знають про те, що є учасниками дослідження. Таким чином, в експерименті створюються умови для повноцінного вивчення психологічних властивостей.

Основними методами в контексті природного експерименту є спостереження і бесіда з учасником, результати яких обробляються кількісно та якісно.

Природний експеримент, своєю чергою, має декілька різновидів.

Психолого-педагогічний експеримент — експериментальне навчання, за якого розгортається процес навчання та виховання й одночасно досліджуються ті психічні властивості, які при цьому формуються.

Виробничий експеримент здійснюється у звичних для досліджуваної особи умовах професійної діяльності, однак учасники можуть не знати про організацію дослідження або ж брати у ньому активну участь.

Навчальний експеримент. Дістав поширення наприкінці 1930-х років. Його особливість у тому, що вивчення тих чи інших психічних особливостей відбувається в умовах цілеспрямованого формування саме цих властивостей. Спочатку досліджують рівень знань, умінь та навичок, у подальшому фіксують і аналізують зміни в їх розвитку. Навчальний експеримент використовують не лише з дослідницькою метою, а й для діагностики розумового розвитку в практичній психології і патопсихології.

Польовий експеримент – це природний експеримент, в якому використовують обладнання, а учасників інформують про проведення дослідження.

 

**16) Планува́ння експериме́нту (рос. планирование эксперимента, англ. experimental design, design of experiments, нім. Versuchsplanung f, Testplanung f) — процедура вибору числа та умов проведення дослідів, необхідних та достатніх для вирішення задачі досліджень із заданою точністю. Розрізняють два підходи планування експерименту:

класичний, при якому по черзі змінюється кожен фактор до визначення часткового максимуму при постійних значеннях інших факторів,

статистичний, де одночасно змінюють багато факторів.

При цьому суттєвим є: мінімізація числа дослідів; одночасне варіювання всіма параметрами; використання математичного апарата, який формалізує дії експериментатора; вибір чіткої стратегії, що дозволяє приймати обґрунтовані рішення після кожної серії експериментів. Загалом розрізняють такі експериментальні плани: дисперсного аналізу; відбору суттєвих факторів; багатофакторного аналізу; одержання поверхні відгуку; динамічних задач планування; вивчення механізмів явищ; побудови діаграм «склад — властивість», «склад — стан». Протоколювання результатів здійснюється лише по завершенню отд. етапів дослідження. Недоліком цього методу є труднощі непомітної постановки перед випробуваним эксперим. завдання, а також вичленовування отд. елементів у цілісній діяльності випробуваного. ПРОТОКОЛЮВАННЯ («підтвердження документами») — друга необхідна умова проведення експерименту. Протоколювання пла ну експерименту і хід його проведення забезпечує повний облік даних для складання експеримен тального звіту.

 

17) Експериментальне дослідження дає понад точне відповідність міжизучаемими параметрами. Але слід і перебільшувати результати експериментальних досліджень, які справедливі в межах умов проведеного експерименту.Отже, теоретичні і експериментальні дослідження доповнюють одне одного й є складовими елементами процесу пізнання навколишнього нас світу.Зазвичай, результати експериментальних досліджень потребують певної математичної обробці. Нині процедура обробки експериментальних даних досить добре формалізовано і досліднику необхідно лише його правильно використовувати. Коло питань, розв'язуваних при обробці результатів експерименту, непогані великий. Це - питання підбору емпіричних формул і - оцінка їх параметрів, питання оцінки істинних значень вимірюваних величин і точності вимірів, питання дослідження кореляційних залежностей та інших.

Формування низки альтернатив полягає в тому, що дослідник записує їх у головці відповідної експертної таблиці (див., наприклад, табл. 3) у довільному порядку. У бокову частину таблиці заносять прізвища експертів та показники результатів обробки проведеного ранжирування. Зауважимо тут, що доцільним вважається ранжирування не менше 7 й не більше 20 об'єктів.

Ранжирування альтернатів експертами передбачає визначення місця або рангу кожного об'єкта чи фактора у запропонованому їхньому ряді. Для цього експерт приписує кожному фактору свій ранг, позначаючи його одним із чисел натурального ряду (1, 2, 3, 4, 5 і т.д.). При цьому експерт найбільш значущу, на його думку, альтернативу повинен помічати цифрою "1", яка засвідчує пріоритетну значущість поміченого нею об'єкта чи фактору. Таким чином, найбільша цифра натурального ряду означатиме, що помічений нею об'єкт чи фактор є найменш значущим в альтернативному ряді.Обробка дослідником результатів ранжирування проводиться таким чином. Дослідник підраховує суму цифр, проставлених експертами в таблиці по кожному окремо взятому фактору й заносить її у відповідну клітинку передостаннього рядка таблиці експертних оцінок (див. у нашому прикладі рядок "Сума експертних оцінок"). Після цього він визначає результуючі ранги за таким правилом: найвищий (І) ранг присвоюється об'єкту або фактору, що отримав найменшу суму експертних оцінок, а найнижчий ранг -об'єкту, що отримав їхню найбільшу суму (у нашому прикладі найнижчий (IV) результуючий ранг присвоєно тендерному фактору). Проте метод ранжирування дозволяє визначити лише місце, яке за ступенем значущості впливу на наслідок займає кожний із факторів альтернативного ряду, тобто - віддзеркалити лише якісний бік їхнього зв'язку. Метод безпосередньої оцінки. Цей метод полягає в тому, що діапазон зміни будь-якої якісної змінної поділяють на декілька оцінних інтервалів, Кожному із зазначених інтервалів присвоюють певну оцінку (або бал), наприклад від 0 до 10 (від 0 до 1 або від 0 до 100).

Щодо методів аналізу та математичної обробки результатів експериментальних досліджень, то їх прийнято поділяти на графічні й аналітичні. Для пошуку функціональних зв'язків між експериментальними даними використовують таблиці та графіки. До найбільш типових методів аналітичної (математичної) обробки експериментальних даних відносяться певні різновиди їхнього математичного й графічного згладжування та кореляції, гармонійний аналіз, знаходження оптимумів, дисперсійний аналіз тощо. Оцінку точності вимірювань, виконуваних під час експериментальних досліджень, та надійності отриманих при цьому результатів здійснюють на основі теорії похибок із застосуванням методів математичної статистики.

Зважаючи на викладене, розглянемо дещо детальніше ряд найбільш частотних за вживанням у різних сферах наукового пошуку методів обробки та узагальнення результатів експериментального дослідження.

 

18) Експериментальні дані узагальнюють у такій послідовності: знаходять функціональні зв'язки між" досліджуваними характеристиками або параметрами, встановлюють основні закономірності взаємодії розглядуваних параметрів, розкривають природу та сутність причинно-наслідковогу зв'язку, Що має місце між аналізованими параметрами, виражають наявний зв'язок у математичній формі, роблять відповідні теоретичні узагальнення.

В основу переважної більшості використовуваних наукою методів узагальнення результатів експериментальних досліджень покладено ідеї ізоморфізму (природна або сутнісна особливість об'єкта, явища чи процесу, завдяки якій характер закономірностей взаємодії причин і наслідків у них є тотожний), та інваріантності (властивість суттєвих характеристик, величин і показників об'єкта чи процесу не змінюватися при їхніх певних перетворюваннях).

На зазначених ідеях базуються широко відомі унормовування експериментальних даних, узагальнення змінних та інші методи обезрозмірювання отримуваних показників. Сутність вказаних методів полягає в переході від абсолютних значень вимірюваних параметрів до відносних одиниць їхніх оцінок. Необхідність розробки й застосування цих методів пов'язана саме з тим, що науку цікавлять здебільшого відносні зміни станів певного класу чи груп досліджуваних об'єктів або явищ. Саме на виявлення змін і спрямовано переважно методи: експертних оцінок, ранжирування, безпосередніх оцінок, багатомірного шкалування, узагальнених змінних тощо.

 

19) Бездоганний — це експеримент, що сполучає у собі риси й ідеального, і нескінченного експериментів. Експеримент бездоганний — співвідноситься з поняттям валід ності експерименту. Різні типи бездоганного експерименту відповідають поділу на внутрішню і зовнішню валідність. бездоганний експеримент – його можна зустріти в психології. Даний метод припускає пошук помилок в певних психологічних методиках з метою доведення їх до ідеалу. Поняття бездоганного експерименту ввів у психологію Роберт Готтсданкер. Психологи розглядають бездоганний експеримент як зразок, в якому втілено всі вимоги і ніщо не загрожує достовірному висновку. Така бездоганна модель дослідження в реальності є недосяжною. Однак це поняття сприяє розвитку й удосконаленню експериментальних методів, уникненню можливих помилок при проведенні експерименту.

Р. Готтсданкер визначив критерії бездоганного експерименту: він повинен бути ідеальним, безкінечним та експериментом повної відповідності.

В ідеальному експерименті змінюються тільки незалежна та залежна змінні, немає впливу на них зовнішніх чи додаткових змінних. Різновидом його є чистий експеримент, в якому дослідник оперує лише однією незалежною змінною та її повністю очищеними умовами.

ЕКСПЕРИМЕНТ БЕЗДОГАННИЙ — співвідноситься з поняттям

валід ності експерименту. Різні типи бездоганного експерименту

відпові дають поділу на внутрішню і зовнішню валідність.

 

20) Як один з таких критеріїв увагу психологів в останні роки в усі зростаючому ступені залучає валідність дослідницької (118) (в першу чергу експериментальної) методики. Існують різні типи і види цього критерію, кожен з яких використовується для характеристики певного аспекту дослідної конструкції [5]. Однак ми обмежимо свій аналіз розглядом лише типів валідності, оскільки саме з ними пов'язана можливість вдосконалення того чи іншого методу. Це - валідність змістовна і валідність екологічна (практична). Перший з цих типів можна визначити як ступінь відповідності між, з одного боку, предметом дослідження і змістом одержуваного результату, які приписуються експериментальної методиці її автором, і, з іншого боку, тим, що вона фактично є в цих відносинах. Другий тип валідності характеризує методику з точки зору практичної застосовності що дається нею знання (на що і вказує відповідний термін - «практична »).

Користуючись тільки що позначеними поняттями, можна сказати, що А. Чапаніс фактично звинуватив лабораторний експеримент у низькою змістовної валідності, тоді як Є. Г. Чемберс - у відсутності валідності практичної. Принагідно вкажемо на взаємозв'язок, що існує між цими типами: перше є необхідним, але не достатньою умовою друге, разом з тим, відсутність у методики практичної валідності в багатьох випадках (але аж ніяк не завжди) може служити підставою для більш глибокого аналізу її змістовної валідності. Звідси випливає, що застосування критерію валідності -- це не що інше, як один з найважливіших механізмів того критико-рефлексивного ставлення до своїх завдань і засобів їх вирішення, яке є характерною для сучасного етапу розвитку наукового пізнання.Не випадково тому в останні роки автори експериментальних досліджень в області психології при характеристиці застосовувалася методики та оцінки її ефективності досить часто звертаються до критерію валідності, причому як у змістовному, так і в практичному її аспектах. Проте ця позитивна тенденція значною мірою гальмується його недостатню розробленість. Вельми фрагментарні й розрізнені опису даного критерію, що містяться в новітніх публікаціях з конструювання психологічного експерименту [9, 15, 27, 31], не тільки не усувають, але, навпаки, підкреслюють необхідність спеціального, систематичного аналізу даної проблеми. Роблячи спробу в цьому напрямку, зупинимося спочатку на факторах, що визначають змістовну валідність експериментальної методики, а потім торкнемося питань, пов'язаних з екологічною валідність умов, що забезпечують Змістовні Дійсний. Підіб'ємо короткий підсумок. Ми зробили лише первинну спробу систематичного аналізу загальнонаукового критерію валідності в додатку до психологічного експерименту. Однак і вона показує, наскільки істотно дане поняття для подальшого розвитку експериментальної психології. Критерій валідності постає тут як вирішальний фактор суб'єктивної (авторської) і об'єктивної (вихідної (124) від наукового спільноти) рефлексії, що забезпечує органічну взаємодію логічної оцінки та практичної перевірки експериментальних методик на всіх рівнях їх дослідження: загальпсихологічним, прикладному і практичному. Всебічна та детальна розробка цього критерію (а тут поки існує чимало «білих плям ») є тому найважливішою методологічною передумовою подальшого прогресу експериментальної психології.

 

21) Види валідності – це напрями порівнянь реально проведених експериментів із уявними зразками. Оцінка валідності пов'язана і з оцінкою реалізації вибраних форм експериментального контролю, і з оцінкою системи умовиводів з організацією дослідження з погляду прямування нормативам експериментального виведення. Нормативи, пов'язані з можливими узагальненнями з психологічних експериментів, припускають розведення різних видів валідності.

Внутрішня й зовнішня валідність – обов'язково обговорювані аспекти правильного експерименту, чи це експеримент уже наукових чи практичні. Відмінності є у висновках з цих експериментів стосуватимуться того, як будується узагальнення: переноситься воно інших людей, інші ситуації, види діяльності чи теоретичну модель.

Внутрішня валідність експерименту забезпечує висновок лише про досліджуваної залежності, тобто. про ставлення між незалежної Польщі та залежною перемінними, нічого не повідомляє про можливість розповсюдження межі даної експериментальної ситуації. Якщо отримані дані характеризуються ненадійністю чи наявністю змішань (систематичних,несистематических, супутніх), не можна вважати обгрунтованим твердження,формулируемое в експериментальної гіпотезі, навіть якщо отримано відповідний їй експериментальний ефект.

Якщо внутрішня валідність проведеного експерименту оцінюється високо, те з цього ще слід, що встановлена на експериментально залежність відповідає чогось насправді. Так було в лабораторних експериментах експериментальна модель може становити модель наукову,репрезентирующую певні зв'язок міжоперационализированними перемінними. Можливі випадки, коли тих моделей потім не над тими видами суб'єктивної реальності, які були покликані репрезентувати в експериментальної ситуації. Тим самим було немає тієї емпірії, яку можна було б перенести узагальнення встановленої експериментально залежності.

Зовнішня солідність, передбачає розв'язання проблеми відповідності (НП, ЗП, ДП), забезпечує можливість узагальнення тих види ситуацій чи види діяльності, яким відповідають експериментально контрольовані перемінні. Якщо йдеться про теоретичних узагальненнях, то оцінка зовнішньої валідності поступається місце оцінціконструктной валідності. Рішення питань проконструктной і до зовнішньої валідності наводить дослідника у виборі типу експерименту: природного («дублюючого реальний світ»), штучного (мав покращувати реальний світ) чи лабораторного.

 

**22) Процес експериментального дослідження надійності склада­ється з таких етапів:

1) встановлення вимог до якості результатів експерименту;

2)  планування експерименту;

3)  формування вибірки, включаючи ідентифікацію кожного при­значеного в її склад зразка продукції;

4)  проведення самого експерименту, тобто одержання його безпо-v середніх результатів;

5) оброблення безпосередніх результатів експерименту і прийняття рішень.

Збільшення надійної ймовірності викликає зростання надійного інтервалу і підвищує надійність результатів аналізу експериментальних даних. Більша надійна імовірність дає змогу з більшою довірою ставитись до висновку в тому сенсі, що ми не відхилили вірну гіпотезу, її можна порівняти з позицією людей, які все бачать у рожевому світлі.

Наприклад, вважаючи всіх людей добрими, вони не припустяться помилки першого роду і не назвуть добру людину поганою. При цьому вони мають досить шансів вважати доброю також і погану людину, тобто припуститися помилки другого роду. У цьому прикладі нульова гіпотеза формулюється так: кожна людина добра.

Підсумовуючи сказане, можна підтвердити справедливість відомого у статистиці положення надійне висловлювання некатегоричне, категоричне висловлювання ненадійне.

 

**23) Плани, в яких реалізується серія однорідних чи різнорідних впливів з тестуванням після кожного впливу, отримали у радянській, пострадянській та сучасній науці назву формуючого експерименту. По суті, вони є квазіекспериментами з усіма притаманними таким дослідженням порушеннями зовнішньої та внутрішньої валідності. Використовуючи такі плани, ми, як слушно зауважує В. Дружинін [21, с. 137], повинні усвідомлювати, що в них відсутні засоби контролю зовнішньої валідності, а тому неможливо проконтролювати взаємодію попереднього тестування та експериментального впливу, запобігти виникненню ефекту систематичного змішування результатів (взаємодії складу групи і експериментального впливу), проконтролювати реакцію досліджуваних на експеримент і визначити ефект взаємодії між різними експериментальними впливами.

Якщо ці загрози внутрішньої валідності при плануванні експерименту не усунути, вони можуть призвести до ненадійності експерименту в цілому і систематичного змішування усіх видів змінних, що не дає можливості ізолювати незалежну змінну і саме її впливом пояснити динаміку залежної змінної.

Досягнення зовнішньої валідності утруднюється факторами, які пов'язані з особливими умовами проведення експерименту, що відрізняються від умов реальної ситуації. По-перше, експеримент повної відповідності, з яким порівнюється реальний експеримент у контексті досягнення зовнішньої валідності, потребує участі в ньому всіх людей, для яких правильними будуть отримані в експерименті результати (що неможливо). Отже, зовнішня валідність пов'язана з відбором реальних досліджуваних таким чином, щоб отримані результати можна було поширити на всіх потенційних досліджуваних. При цьому може відбутися взаємодія факторів відбору і змісту експериментального впливу, наслідком чого стануть артефакти, зумовлені, наприклад, різною мотивацією тих, хто бере участь в експерименті добровільно чи з примусу.

 

24)НЕМА

 

25) Ефекти послідовності — побічні і, як правило, систематичні впливи на результати експерименту (значення залежної змінної), пов’язані з поданням випробу ваномуекспери ментальних завдань в певній послідовності.

Ефекти послідовності - загрози внутрішньої валідності у всіх багаторівневих експ-ах, будь то інтраіндівідуальний або кроссіндівідуальний експеримент. Поняття контрбалансуванняІснують джерела побічних змінних, зумовлені самим характе­ром інтраіндивідуального експериментального підходу, який пе­редбачає, що кожному досліджуваному необхідно дати більше ніж одне експериментальне випробування. За таких умов можуть виникати ефекти послідовності, зумовлені впливом попередніх експериментальних умов на наступні.Зрозуміло, що найкращим засобом контролю ефектів послідов­ності є використання спеціальних процедур, наприклад, збіль­шення інтервалів між експериментальними випробуваннями. Це може бути корисним для подолання ефектів, що виникають зав­дяки звиканню, адаптації, оскільки ці симптоми через деякий час зникають. Проте збільшення інтервалів між випробуваннями не завжди можливе, бо досліджувані не можуть витрачати так бага­то часу на участь в експерименті. Тому для подолання ефекту по­слідовності був розроблений спеціальний методичний прийом, що отримав назву контрбалансування.Він використовується спеціально для контролю двох видів ефекту послідовності, один з яких відомий як ефект порядку, а другий як ефект перенесення.Контрбалансування — це спеціальний прийом, який допома­гає нейтралізувати вплив порядку пред'явлення експерименталь­них випробувань методом позиційного вирівнювання чи ротації.Це досягається шляхом застосування спеціальної схеми презен­тації різних експериментальних завдань, при якій кожний варіант (або рівень незалежної змінної) повторюється після іншого варі­анту однакову кількість разів.Це означає, що кожний досліджуваний отримує експеримен­тальний вплив не тільки типу АБ, а й БА (А і Б у даному випадку є умовними позначеннями рівнів незалежної змінної, один з яких менший за другий). Проте такий прийом не дозволяє запобігти асиметричного впливу, вплив А на Б відрізняється від впливу Б на А. Для зменшення цього ефекту пропонують пред'являти по­слідовність АББА одному досліджуваному, а послідовність БА- АБ — іншому.При використанні прийому контрбалансування (чи позиційно­го вирівнювання) застосовуються дві схеми реалізації цього при­йому контролю ефектів послідовності: суб'єктне контрбалансу­вання і внутрішньогрупове контрбалансуваня.У першому випадку кожному досліджуваному пред'являються різні послідовності випробувань. У другому випадку (при внут- рішньогруповому контрбалансуванні) ефекти послідовності рів­номірно розподіляються по всіх варіантах випробувань для групи досліджуваних у цілому.Розглянемо на конкретному прикладі перший варіант контр балансування, при якому робиться спроба рівномірно розподіли­ти ефекти послідовності кожному окремому досліджуваному. Ця схема контрбалансування обирається, якщо є два рівні незалеж­ної змінної А і Б. Даний експериментальний план інколи позна­чають літерами АББА.

26) Ефект інтерв'юера

Щоб пом'якшити ефект інтерв'юера (так називається в соціології викривлення у відповідях респондентів, що зумовлені впливом з боку інтерв'юера), інтерв'юер має додержувати нейтралітет, не проявляти свого

ставлення до предмета дослідження, але для підтримування контакту постійно виявляти увагу та інтерес до особистості респондента, сприятистворенню дружньої атмосфери. У процесі інтерв'ю не слід запитувати про

те, про що можна дізнатися з документації. Наприклад, перед проведенням інтерв'ю щодо організації роботи з адаптації молодих робітників вивчаютьробітників вивчають статистичну звітність з інформацією про адаптацію цих робітників, мотиви їхнього звільнення, організацію наставництва, а лише після цього проводять інтерв'ю.

 

27)НЕМА

 

**28)  ВИДІЛЕННЯ (isolation) незалежної змінної - відділення незалежної змінної, що входить в експериментальну гіпотезу, від супутніх її впливу побічних впливів, що досягається за допомогою спеціальних методичних процедур, в лабораторному експерименті. На відміну від практичних експериментів, де незалежна змінна фактично завжди являє собою групу факторів, в лабораторних (або власне наукових) її прагнуть виділити, тобто зробити одиничною, щоб мати можливість досліджувати тільки її вплив на залежну змінну. В. незалежної змінної разом з очищенням їїумов дозволяє ставити і перевіряти точні експериментальні гіпотези, що стосуються механізмів досліджуваного поведінки. 

 

**29) Операційна валідність (відповідність теоретич- ного і практичного змісту понять)Характеристика експерименту з точки зору адекватності операціоналізації змінних і мето- дичних процедур: відповідність операційних дескрипторів теорії та практики  експерименту

 

30) ВИМІРЮВАННЯ В ПСИХОЛОГІЇ - процедури визначення кількісної вираженості психологічних феноменів. В цих процедурах використовуються різноманітні шкали, які є деякою безліччю позицій, що поставлені в деяку відповідність з психологічними елементами. В класифікації шкал, запропонованій в l946 р. американським психологом і психофізиком С.Стівенсом, виділяються наступні шкали: відносин, інтервальна, порядкова і номінальна. Існують такі види шкал виміру змінних параметрів як кількісна, порядкова і номінальна. За кількісною шкалою вимірюються змінні, різниця між якими виражаеться у тому, наскільки відрізняються індивіди один від одного за тіею чи іншою властивістю (коефіціент інтелекту, обсяг уваги, пам'ять, тривожність, емпатія тощо).

Номінальна шкала базуеться на якісних змінних, головна їхня особливість — у тому, що різниця між ними не піддаеться кількісному виміру. Ці змінні класифікуються відповідно до ознак, що їх вирізняють, а не залежно від ступеня, вияву характерної для них тієї чи іншої властивості.

Прикладами номінальних шкал можуть бути колір, стать (чоловіча або жіноча), класифікація студентів за якоюсь ознакою (курс, група, фах), темперамент, характер, тип поведінки у конфлікті тощо. Відповідні номінальним шкалам дані складаються із кількості проявів кожної із змінних, що вивчаються. До таких даних належить частотність прояву, наприклад, темпераменту, типів поведінки, типів мислення тощо у певної групи, що досліджуеться.

Порядкові шкали також будуються на якісних змінах. Але на відміну від номінальних шкал порядкові шкали відповідають таким якісним змінам, для яких характерна певна впорядкованість, спрямованість або ступінь виявлення. 


хиты: 1797
рейтинг:-1
Общественные науки
психология
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь