пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Білет №32


 

1.Трагізм життєвої долі Миколи Хвильового та його героїв (новела «Мати» ).

Незвичайна постать Миколи Хвильового (1893-1933) справила значний вплив на розвиток української літератури й суспільно-політичної думи всього XX ст.

Після виходу збірки “Сині етюди” (1923) Про. Білецький назвавши М. Хвильового “основоположником справжньої нової української прози”. Новели прозаїка приваблювали не лише тематично, а і стильовою, мистецькою самобутністю.

Характерним стилем для 20-х рр. був стиль революційного романтизму, роман-тики вітаїзму (активного романтизму). У “Синіх етюдах” вирізнялися такі героїко-романтичні новели, як “Кіт у чоботях”, “Солонський Яр”. Ранні новели відбили прийняття М. Хвильовим своєї неспокійної сучасності як світанку нової щасливої ери. Алі це захоплення було б недовготривалим.

У оповіданні “Кіт у чоботях” письменник тонко підмітив бюрократизацію партії уже в Перші рокта по війні, обмеженість партійців, їхні небажання вчитися, розвиватися: “Товариш Жучок дочитала – прочитала “Що таке комунізм” (без автора) й лише”. Вже тут зазвучали ноти сатири. Письменник був надто прозірливим й чесним, щоб закривати очі на драматичну невідповідність між ідеалом й його реальним втіленням. Звідси проблема розбіжності між мрією й дійсністю стала найголовнішого в всіх його подальших творах. Серед поетичних символів М. Хвильового одне із чільних місць займає образ “загірньої комуни”, який має мало спільного із народжуваним “новим світом”, тобто радянською дійсністю.

Відмова письміенника від традиційного описового реалізму увібрала відмову від послідовного викладу подій, намагання через часові зміщення, непослідов-ності досягти посилення емоційних ефектів. Збірка оповідань “Осінь”, повість “Санаторна зона” (1924) й особливо громадянська активність зробили М. Хвильо-вого центральною постаттю у літературному процесі 20-х рр. Одним з найкращих творів М. Хвильового є оповідання “Я (Романтика)”. М. Жулинський писавши: “Небагато є в світовій літературі таких творів трагічного звучання, в які були б відтворені драматичне роздвоєння реальності та ідеалів, внутрішній конфлікт революціонера, який потрапляє у “витворену революційними ідеями пастку”.

Твір присвячено оповіданню М. Коцюбинського “Цвіт яблуні” й написаний імпресіоністичній манері. У вступі ліричний герой говорити про свої дві великі любові: “Загірня комуна”, вимріяна, до якої ще йти й йти, воювати, літта притулок чисельних жертв – це перша любов. Друга любов – “воістину моя матір”, “прообраз тієї надзвичайної Марії, що стоїть межах невідомих віків”. Маті, котра усім серцем любити свого єдиного, бунтівливого сина, відчуває: “Надходить гроза!” Різким дисонансом до вступу змальовані криваві судилища, де вершити “справедливість” герой новели. Ліричний герой вважає собі “чекістом й люди-ною”. Вісь проти нього Чоловік й жінка. “Чоловік впавши на коліна й просити милості. Я із силою штовхнув його ногою – й він розкинувся горілиць... Жінка сказала глухо й мертвий: – Слухайте, я матір трьох дітей!.. Я: – Розстрілять”. Комунари, чекісти безупинно п'ють, а ліричний герой ходити до матері, щоб відчути собі “людиною”. Його терзають страхи: “...Шість на моїй совісті? Ні, це неправда. Шість сотень, шість тисяч, шість мільйонів – пітьма на моїй совісті”. Настав момент, коли у непримиренній суперечності зіткнулися найсвятіші для героя почуття: синжська любов й революційний обов'язок. Він стає гвинтиком й заручником могутньої системи. Нездатному на бунт героєві залишається виконати волю системи: він, “охоплений пожежею якоїсь неможливої радості, закинувши руку на шию своєї матері і притиснувши її голову до своїх груд. Потім підвів маузера і натиснувши спуск на скроню”. Абстрактному ідолу “загірньої комуни” принесено найбільшу жертву й в його ім'я скоєно найбільший злочин–матеревбивство.

У 1925 р. М. Хвильовий разом із однодумцями створює літературну організацію ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури). Тоді ж він започаткував літературну дискусію, котра від запитання про якість творів художньої літератури перейшла на ідеологічні засади. Він закликав письменників повернутися до українських національних джерел, орієнтуватися па “психологічну Європу”. Звідси знамените гасли М. Хвильового– “Геть від Москви!”. “У Європу ми поїдемо вчитись, – писавши письменник, – але й з затаєною думкою – за кілька років горіти надзвичайним світлом”. Отже, новітня українська література яе може орієнтуватися лише на російську, бо не позбудеться рабського наслідування.

Алі хмари однієї з найстрашніших трагедій XX ст. уже збиралися над Україною. Для М. Хвильового наступала час гірких розчарувань. Він прозірливо вгадує, що голод в Україні свідомо організований. Письменник болісно переживає тих численні компроміси, на котрі йшов, щоб не порвати із більшовицькою партією. М. Хвильовий, як зазначав М. Жулинський, “не бачив виходу із цієї ідеологічної пастки, в якої він, комуніст, потрапив, натхненно довірившись ідеалам Революції”. 13 травня 1933 р., зібравши друзів, письменник застрелився. Трагедія його поля-гала у бо він “свято вірив у можливість рідкісного шлюбу” (І. Драч), тобто вільної України й ленінського комунізму.

2.ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО 
(1894—1956) 
Олександр Довженко народився 10 вересня 1894 р. в с. В'юнище (тепер м. Сосниці Чернігівської області) в селянській родині. Навчався в Сосницькому чотирикласному училищі, був відмінником, потім у Глухівському учительському інституті. 
Протягом 1914—-1917 pp. Олександр викладав фізику, природознавство, географію, історію та гімнастику в 2-му Житомирському змішаному вищому початковому училищі, дуже багато читав, брав участь у виставах, малював, організував український етнографічний хор в одному з ближчих до Глухова сіл. У 1917р. О. Довженко перейшов на вчительську роботу до Києва і вступив на економічний факультет Комерційного інституту, був головою громади інституту. У 1920 р. він брав активну участь у суспільно-політичному житті країни: як більшовик боровся проти білополяків у житомирському та київському підпіллі. 
О. Довженко в 1921 р. працював завідуючим загальним відділом при українському посольстві у Варшаві. Наступного року — в Німеччині на посаді секретаря консульського відділу торгового представництва УНР Тут він вступив до приватної художньої майстерні й одночасно відвідував лекції в берлінській Академічній вищій школі образотворчого мистецтва. 
У 1923 р. повернувся до Харкова й незабаром став відомим як художник-ілюстратор «Вістей», автор політичних карикатур, який підписувався псевдонімом «Сашко». О. Довженко належав до літературних організацій «Гарт» та «ВАПЛІТЕ». Протягом 1926—1933 pp. він працював на Одеській кінофабриці та Київській студії художніх фільмів. У 1930р. О. Довженко зняв картину «Земля», яка вивела українське мистецтво на широкі міжнародні обшири й принесла митцю світову славу. Цього ж року разом зі своєю дружиною і надалі режисером усіх його фільмів Ю. Солнцєвою митець виїжджає в тривале закордонне відрядження. Він відвідав Берлін, Гамбург, Прагу, Париж, Лондон, демонструючи «Землю», «Звенигору», «Арсенал», виступав перед журналістами, кіномитцями й кінокритиками, виголосив кілька доповідей про нову кінематографію. 
У 30-х роках Олександр Довженко постав як самобутній кінорежисер, фундатор поетичного кіно, визнаний світом митець. Чарлі Чаплін зазначав: «Слов'янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і поета — Олександра Довженка». 
У 1932р. Довженко зняв перший звуковий фільм «Іван» і був запрошений до кіностудії «Мосфільм». Конфлікти Довженка на Київській студії, особливо після постановки фільму «Іван», загострювалися. Тому митець прийняв рішення виїхати до Москви і з 1933р. працював на «Мосфільмі». 
У 1935 р. Довженка нагороджують орденом Леніна, а восени того ж року на екранах з'явився «оптимістичний» «Аероград». У 1939р. вийшов на екрани «Щорс» (поставлений на Київській кіностудії). Фільм швидко став популярним, глядачеві подобались подані з гумором колоритні народні, національні характери, особливо Боженка, Трояна, Чижа... 
Протягом 1941—г 1945 pp. О. Довженко створив низку новел: «Ніч перед боєм», «Мати», «Стій, смерть, зупинись», «Хата», «Тризна» та інші. Епосом війни називають кіноповість «Україна в огні» (1943). Цей твір був Сталіним заборонений, а Довженку не було дозволено повертатись в Україну. 
За «ідеологічно правильний» фільм «Мічурін» митець у 1949 р. одержав Державну премію, яка означала офіційну його реабілітацію після «України в огні». 
Протягом 1949—1956 pp. Довженко викладав у ВДІКу (Всесоюзному Державному інституті кінематографії), ставши професором цього навчального закладу. 
У 1956 р. у березневому номері журналу «Дніпро» була опублікована «Зачарована Десна», з цього приводу Довженко дуже радів. У цей час була завершена й «Поема про море». У листопаді розпочались зйомки однойменного кінофільму. А 25 листопада Олександр Довженко раптово помер. 
У 1957р. з'явилася друком збірка повістей митця «Зачарована Десна», від якої фактично почався «відлік» письменницької слави. 
На всесвітній виставці в Брюсселі в 1958р. 117 відомих кінознавців і кінокритиків із 20 країн, добираючи 12  
  найкращих фільмів усіх часів і народів, назвали і «Землю» О. Довженка... 
За своє творче життя О. Довженко поставив 14 ігрових і документальних фільмів, написав 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, дві п'єси, автобіографічну повість, понад 20 оповідань 
і ноаел, ряд публіцистичних статей і теоретичних праць, присвячених питанням кіномистецтва. Його кінопоеми «Звенигора» 11928) та «Арсенал» (1929), кіноповість «Земля» (1930) були визнані світовою кінокритикою  ...


хиты: 76
рейтинг:0
Гуманитарные науки
литература
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2019. All Rights Reserved. помощь