1.Розкрити образ ліричного героя новели «Intermezzo» М.Коцюбинського
Історія написання
Літо 1908 р. Революція закінчилася поразкою й жорстоким державним терором. Коцюбинський, засмучений картинами людських страждань, украй виснажений службою й громадською діяльністю, поліційним наглядом, знесилений хворобою й родинними проблемами, мріє про відпустку. Саме в цей час його запрошує в гості до свого маєтку (с. Кононівка, нині — у Драбівському районі на Черкащині) Євген Чикаленко, видатний український меценат і фомадський діяч. Тут у письменника й визрів задум «Intermezzo» (хоча цей шедевр був написаний трохи згодом у Чернігові)і.
Назва й жанр
Зміст новели - своєрідна поетична кардіограма внутрішнього стану митця. Цей твір Коцюбинський написав насамперед для себе (прислухатись до себе). Багато відчутів описаних у новелі, знайомо кожному письменнику.
Intermezzo (італ.) — «перерва». Так називали невеликий музичний твір, що виконувався в перервах між актами трагедії чи опери. Коцюбинський вкладає в назву ширший зміст: у нього це не просто перепочинок, а духовне відродження людини на природі. Ця новела приклад імпресіонізму.
Образи і композиція
У новелі несподівані, дивовижні «дійові особи»: Моя утома, Ниви у червні. Залізна рука города. Три білі вівчарки, Сонце, Зозуля, Жайворонок, Людське горе… Зверніть увагу, Коцюбинський у недраматичному творі перед текстом називає «дійових осіб». А чи справді це дійові особи? Скажімо, ще можна уявити, що Зозуля, Жайворонок й Три білі вівчарки якось діють у творі, а Ниви, Моя утома й Людське горе? Об’єднує й умотивовує все це різноманіття ключовий образ ліричного героя.
Новела «Intermezzo» — це майже суцільний пейзаж, але ми бачимо його не прямо, а через сприйняття персонажа. Тому сценою для дійових осіб стає не природа, а душа ліричного героя. А дійові особи — цесимволи його суперечливих почуттів і переживань.
У цілому вгадуються три фази цієї настроєвої мозаїки.
1. Утома.
Ще зовсім недавно в місті герой був потрібен багатьом, і це вічне велелюддя, необхідність жити не приватним, а громадським життям, картини чужого страждання, драми й абсурди суспільства, що переживає пору чорної реакції, — усе це вимучило тонку, вразливу душу митця. Його внутрішній голос буквально волає про потребу самотності й спокою. А поки що домінують негативні почуття: невпевненість, досада, роздратування, розгубленість, докори сумління, тривога…
Герой перебуває в конфлікті із самим собою. Джерело цієї конфліктності — гостра потреба самотності — і водночас неможливість втечі від «світу людей». Його психіка розхитана, світ довкола починає поставати в якихось химерномоторошних формах (будинки дихають «тисячами чорних ротів»; «ревучі потоки людського життя… мчали назустріч, як дикі коні»…). У героєві живуть чужі голоси, у пам’яті спалахують уламки випадкових розмов, сценки й епізоди…
Автор наголошує: призвідниця хаосу, зла у світі — сама людина. Хаос світу проникає вже в душу героя, отруюючи її. Тому єдиний вихід — залишити цей світ. І ось потяг виносить героя далеко за місто, у поля. Проте й тут триває нестерпна метушня людей, тому колія здається «залізноюрукою города», що не відпускає (виразна імпресіоністична деталь).
2. Внутрішня гармонія, відновлення життєвих сил.
Нарешті — тихий будинок у степовому спокої. Уночі, уві сні, героя ще мучать моторошні примари міста. Вранці ж його душа вже налаштовується на гармонійний, життєрадісний лад довколишньої одухотвореної природи. Г1,е і Ниви в червні, і Сонце, і Зозуля, і Жайворонки… Цей світ робить чудо — ритмічним рухом, гармонією, красою зцілює душу героя.
Недарма Коцюбинський називав себе Сонцепоклонником. Його талант справді був сонячним, що найяскравіше засвідчила новела «Intermezzo». У ній митець проспівав справжній гімн сонцю як джерелу краси й життя на землі:
«Сонце! Я тобі вдячний… Я п’ю тебе, сонце, твій теплий зцілюищй напій, п’ю, як дитина молоко з матерніх грудей, так само теплих і дорогих. Навіть коли ти палиш — охоче вливаю в себе вогняний напій і п’янію від нього…
Ти тільки гість у моїм житті, сонце, бажаний гість, — і коли ти відходиш, я хапаюсь за тебе. Ловлю останній промінь на хмарах, продовжую тебе у вогні, в лампі, у феєрверках, збираю з квіток, із сміху дитини, з очей коханої. Коли ж ти гаснеш і тікаєш від мене — творю твою подобу, даю наймення їй “ідеал” і ховаю в серці. І він мені світить».
Змальовуючи розкішну поезію самотнього життя серед природи, новела Коцюбинського перегукується з популярною в Європі на початку XX ст. повістю «Пан» норвезького письменника К. Гамсуна. Герой «Intermezzo» часом нагадує лейтенанта Глана з цієї повісті. В обох письменників ідеться про прості радощі_ буття, про насолоду самим фактом життя — звичайним і величним водночас.
3. Готовність знову боротися зі світовим злом.
Аж ось спокій ліричного героя порушує зустріч із селянином. Селянин уособлює у творі не лише «гнаний і голодний», безпорадний і беззахисний український простолюд початку XX ст., а й людське горе як таке, той народ, що його інтелігент покликаний вести за собою до досконалості й гармонії.
Селянин розповідає про страшні людські біди. Однак тепер це вже не роз’їдає душу героєві, а навпаки, кличе його до активної боротьби зі злом: «Іду поміж люди. Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає».
Отже, провідний мотив новели — заклик до людини оновитися духовно, стати гармонійною часткою Космосу й зусиллям своєї волі витіснити дисгармонію, зло, що панує у світі; «Освіжи небо і землю. Погаси сонце і засвіти друге на небі».
2. Передати зміст поеми "Мойсей"
Пролог
Мойсей
Авірон і Датан
Азазель, темний демон пустині
Гігант Оріон
Єгошуа - князь конюхів
