1. Образ Пузиря.
В образі Пузиря Карпенко-Карий втілив найвідразливіші риси сільського глитая. Пузир має мільйони, але його розумовий розвиток і моральні якості такі, як у дрібного крамаря. Така людина нічого не пожертвує на мистецтво, не допоможе знедоленим. А найгірше те, ще сам Пузир вважає своє життя абсолютно правильним, майже праведним. Таких хазяїв, як Пузир, у новій Україні не повинно бути — ось у чому сучасність комедії “Хазяїн”.
Його спритні управителі морять робітників голодом, годуючи їх гірше за свиней. Навіть рідна дочка Пузиря обурюється скнарістю батька, який годує робітників таким хлібом, що "собака не вкусить".
Нещадна експлуатація селян-бідняків, праця яких приносить Пузиреві величезні прибутки, є основним, але не єдиним джерелом його збагачення. Він вдається і до шахрайства, обману. Так, Пузир погоджується переховати на своїх степах за двадцять тисяч карбованців дванадцять тисяч овець банкрута Петра Михайлова.
Гонитва за наживою визначає всі його моральні принципи, його огидне єство хижака, скнари і безчесної людини. Тридцять років Пузир носить кожух, який "торохтить і сильно лоєм тхне". Це ставить його іноді в смішне становище: одного разу Пузиря навіть вигнав швейцар з передньої земства, прийнявши за старця. Але "хазяїн" не збирається шити новий. Не кращий у нього і халат.
Пузир - невіглас. Йому "без надобності" будь-які культурні заходи, спрямовані на розвиток української культури. Він відмовляється пожертвувати хоч якісь гроші на спорудження пам'ятника Котляревському, не знає, хто такий Гоголь.
Переконаний у владі капіталу, Пузир з презирством ставиться до залежних від себе, а бідних і за людей не вважає.
Провідна риса характеру Пузиря - ненаситна жадоба до наживи, збагачення. Навіть смертельно хворий Пузир не перестає думати про наживу, сам хоче поїхати, щоб за безцінь купити вівці. А щоб врятуватися від суду, він обіцяє дати Калиновичу благословення на шлюб з дочкою.
2.
