пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Образ людини-трудівника в повісті О.Довженка «Зачарована Десна».

1. Образ людини-трудівника в повісті О.Довженка «Зачарована Десна».

Кіноповість “Зачарована Десна” – це гімн землі і людям роботи, що разом зростили й виховали самого письменника. Твір є автобіографічним. Він побудо-ваний на спогадах (окремі можна вважати новелами) про веселі та сумні, приємні та неприємні сторінки дитинства. Усі смердоті осяяні світлом домашнього вогнища, враженнями від спілкування із природою та односельцями – чесними трудівни-ками землі. Розкішна природа над красунею Десною, якої сприймав Про. Довженка “зачарованими” дитячими очима, творила його як митця, а батько-мати, хлібо-роби-односельці своїм прикладом виховували справжнього сина України.

Невтомною трудівницею на землі був матір письменника, Яка найбільше любила “саджати що-небудь у землю, щоб проізростало”. Від того місто настіль-ки переповнювався різними рослинами, що “десь серед літа смердоті уже не вміща-лися в ньому. Вони лізли одна однією, переплітались, душилися, дерлися на хлів, на стріху, повзли на тин, а гарбузи звисали із тину безпосередньо в вулицю”. Опис багатого місту, на якому зростало все, – то праця рук матері. Цілими днями Одарка Єрмолаївна клопоталася по господарству, на городі. У любові до роботи вихову-вала своїх дітей. Вона добро знала також дію зілля, вміла за народними звичаями лікувати. Була богомільною, люблячою і поступливою. Та нелегка частка судилася їй, мусила пережити смерть своїх дітей, що і підкошувало сили, забира-ло красу. Власне образ матері майже не так на перший план твору. Вона завжди у роботи, у метушні, у клопотах. Про неї автор понад розказує, ніж показує у дії.

Батько письменника – яскраво виписаний образ трудівника богатирської сили й краси. Письменник із гордістю й любов'ю згадував: “Скільки він землі виорав, стільки хліба накосив! як вправно робив, який був дужий й чистий, руки широкі, щедрі. як гарно ложку ніс до рота, підтримуючи знизу скоринкою хліба, щоб не покрапать рядно над Десною на траві. Жарт мовив, точене, влучне слово. Такт розумів й шанобливість”.

Внутрішній красі батька письменника відповідає зовнішність: “Багато бачив я гарних людей, але й такого, як батько, не бачив. Голова в нього був темноволоса, велика й великі розумні сірі очі, лише в очах чомусь завжди було б повно смутку й тяжкі наслідки неписьменності й несвободи”. У роботи батько – талановита людина. Він і інших оцінює мірками працьовитості та чесності.

Петро Довженка – високоморальна людина, що самовіддано допомагає селянам Загребелля под годину повені. Невтомно рятував він людей й їхнє майно до Великодня. У цьому випробуванні батько уявляється письменникові справжнім героєм роботи, відважною людиною: “Батько сидів із веслом на кормі – веселощ ідужий. Він почував собі спаситслсм потопаючих, героєм мореплавцем...”.

Краса й духовна велич батька розкривається у роботи (як він вправно працював, стільки землі виорав, стільки хліба накосив, як рятував потопаючих).Тому батька, неосвіченого темного селянина, автор підносить на п'єдестал героя. Серед людей, що трудилися із ранку до ночі, виростав письменник. Власне смердоті формували його ставлення до роботи. Тому і обурюється Про. Довженка тими, хто місцем відпочинку обирає річку чи озеро, на берегах які кипить робота.

У “Зачарованій Десні” Довженка подавши народне розуміння прекрасного. Для його земляків найвищим критерієм краси є чесна праця. Вісь чому так лірично, із повагою й любов'ю змальовує Про. Довженка образ діда Семена, свого Першого вчителя і порадника. Дід “проживши под сонцем коло ста літ, ніколи не ховаючись у холодок”, умів розмовляти із кіньми, телятами: із всім живим й “пахнувши дід теплою землею й трохи млином”, що і виказує його селянське коріння, хліборобську працю. На молоді рокта дід чумакував, він письменний “по-церковному”, залюблений у гарне слово й людей. І усі люди для діда добрі.

Люди роботи – величні й прекрасні у своєму трудовому таланті, й навіть колоритна постать Самійла при виконаній улюбленої роботи – косовиці – бачиться письменникові у незвичайному, романтичному ореолі.

Тому найприємнішим, найчарівнішим спогадом дитинства залишилась для посивілого письменника музика клепання коси. Вона означала радість й втіху роботи. Для митця вона – символ й джерело натхнення. З цого приводу він писавши: “Часом й досі ще здається Мені, що і тепер поклепай хто-небудь косу, я зразу помолодшав бі, подобрішав й кинувся до роботи”.


2. Вибір життєвого шляху героями роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

У світі, де доброта, правда часто йдуть пліч-о-пліч із брехнею, злом та жорстокістю, людина повинна вміти їх розпізнавати і розмежовувати, бачити, де закінчується одне й починається друге, відчувати, який шлях є хибний, який праведний. І головне, пам'ятати, що ніколи добро не буде в кінці того шляху, яким ходить зло.

    Головний герой роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ярла повні? » Чіпка ВарениченНо, маючи право вибору свого життєвого шляху, бажаючи добитися справедливості для людей, думав, що для досягнення поставленої мети можна вдатися до будь-яких засобів. Він прагнув правди і добра, але пішов до них хибним шляхом, що врешті привіайого до загибелі.

    Уже в дитинстві Чіпка мріяв про господарювання на власній землі, про життя, у якому будуть інші стосунки, ніж ті, що їх спостерігав він малим хлопцем. І коли їм з матір'ю після смерті далекого родича дісталося «днів на десять поля», він став добрим господарем, щастя посміхнулося у віконце їхньої хати. Але, можливо, через те, що в дитинстві зазнав чимало образ, відчув на собі людську несправедливість, Чіпка зламався, коли знову-таки несправедливість забрала в них з матір'ю землю. Тоді він втратив віру в правду і вирішив стати на захист скривджених. Однак не розібрався Чіпка в тому, хто винен у бідах і стражданнях простого люду. Він зненавидів усіх людей. Спочатку свій розпач він топив у чарці, а потім став на шлях грабунку. Він вважав, що грабуючи багатих, відбирає своє добро у них, таким чином, рівняючи їх достаток. Так виправдовував себе Чіпка, не бажаючи виглядати у власних же очах злочинцем. Одружившись з Галею, він на якийсь час утихомирився, зажив спокійним родинним життям, забезпечив спокійну старість Мотрі. Але болюча кривда, кричуща несправедливість знову вразили героя , коли його вивели із земської управи. Він відчув, що панська «правда» гірше крадіжки, розбою. Його благородні поривання перекреслилися злочинами, грабунками, смертями ні в чому не винних людей. Невміння знайти правильні шляхи боротьби проти гнобителів і кривдників, «крива стежка» бунтарства зробили Чіпку * пропащою силою ».

    Проблема вибору піднімається Панасом Мирним і в змалюванні життєвої долі найближчого приятеля дитячих років Чіпки Грицька. Він теж у дитинстві зазнав чимало лиха, бо зростав круглим сиротою, але, на відміну від свого товариша, він не забивав собі голову питаннями про людську недолю, про правду і кривду. Він мріяв про власну теплу хату, про те, як стане заможним. І коли виріс, потягнувся з іншими бідарями на заробітки. Важко працюючи, він став заможним хазяїном, але був байдужим до страждань інших людей.

    Чіігчина дружина — Галя — була дочкою розбійника Максима Гудзя, але дівчина у своєму житті мріяла про інший шлях — чесний, праведний. Вона не могла носити краденого одягу, не хотіла будувати свого щастя на горі інших людей. Вона до останнього боролася за правду і справедливість, не зрадила своїм життєвим ідеалам, не зійшла з праведного шляху. Цим образом автор ствердив силу людської волі, віру у свої життєві переконання.

    Роман Панаса Мирного вчить нас бути розсудливими при виборі свого життєвого шляху, пам'ятати про вічні ідеали людства й ніколи не йти на компроміс зі своєю совістю.


хиты: 149
рейтинг:0
Гуманитарные науки
литература
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь