1.Ліризм, гумор і сатира у творах Остапа Вишні.
Остапа Вишню можна назвати однією з найяскравіших постатей в історії української літератури двадцятого століття. Ця людина не може бути пересічною, адже вона дарувала іншим радість — радість світлу, сонячну, ту, яка здатна підтримувати людей у важкі часи, надавати їм сили.
Ліризм гуморесок Остапа Вишні йде від захоплення рідною природою, від любові до народної пісні. Задушевність, глибока емоційність, вибух безпосередніх вражень характерні для творів українського гумориста. Не випадково описи природи, як правило, завершуються пісенними рядками, що посилює емоційне сприйняття
Остап Вишня — новатор у жанрі гумору. Письменник завжди був оптимістом і у своєму "щоденнику" дотепно пояснює назву своїх творів: "Мені нове життя усміхається! І я йому усміхаюсь! Через те й усмішки".
У гуморесках-жартах засуджується самовпевненість людей, невігластво. "Усмішки" Остапа Вишні показують широку картину життя в Україні. Автор зображує цілу галерею образів добродушних, довірливих, щирих образів селян, розкриває ряд болючих проблем колективізації, індустріалізації, українознавства, патріотичного обов'язку. Усі ці важливі питання О. Вишня майстерно висвітлює, використовуючи засоби гумору й сатири, що йдуть від самого життя, бо характерові українця властиве тонке відчуття навколишнього світу, де поєднується серйозне й смішне. А сміх народний — доброзичливий, жартівливий, м'який, бо йде від чистого серця.
Остап Вишня — сатирик. На жаль, про Вишню-сатирика відомо не так багато, як хотілося б. Ні, його сатиричні твори існують, але можна тільки уявити, скільки б міг висміяти цей письменник, скільки б він міг викрити, якби не цензура комуністичної партії. Ложе сьогодні не таємниця, що на його твори рецензії давав сам Йосип Сталін. На мій погляд, одним із найцікавіших його сатиричних творів є "Усипка, утечка, усушка й утруска". Цей твір дуже вміло й дотепно викриває бюрократичне безладдя того часу, те "казна-що", яке творилося в українській економіці.
2.Огляд сучасної української прози.( Ґ.Пагутяк, О.Забужко).
Окса́на Стефа́нівна Забу́жко (* 19 вересня 1960, Луцьк) — українська поетеса, письменниця, літературознавець, публіцист. У своїй творчості приділяє багато уваги осмисленню української ідентичності і при цьому часто користується методологією фемінізму та постколоніалізму. В своїх творах використовує Харківський правопис.
Біографія
Оксана Забужко народилася 19 вересня 1960 року в місті Луцьк. За словами письменниці, правдиве родове прізвище оригінально було не «Забужко», а «Забузькі». В Луцьку жила до 8 років, поки її батька не виявило КГБ, що переслідувало його кілька років. Після цього родина була вимушена переїхати до Києва.
Закінчила філософський факультет (1977-1982) та аспірантуру з естетики (1985) Київського університету імені Тараса Шевченка.
Була членом КПРС. Учасниця революції на граніті 1990 року[1].
Захистила кандидатську дисертацію на тему «Естетична природа лірики як роду мистецтва». Виключно літераторством трудовий досвід Забужко не обмежується. Довгий час вона працювала викладачем. Причому лекції кандидата філософських наук Забужко пощастило відвідати студентам не тільки Київської державної консерваторії ім. П. Чайковського, де Забужко читала естетику, а також студентам таких всесвітньо відомих університетів як Гарвардський, Єльський, Колумбійський. Починаючи з 1989 р. Забужко є старшим науковим співробітником Інституту філософії НАН України.
1992 року викладала україністику в Університеті штату Пенсильванія як запрошений письменник. У 1994 авторка отримала стипендію Фонду Фулбрайта і викладала в Гарвардському та Піттсбурзькому університетах.
Творча діяльність
В Україні Забужко від 1996 (від часу першої публікації роману-лонґселера «Польові дослідження з українського сексу») залишається найпопулярнішим україномовним автором — загальний наклад проданих її книжок станом на 1 січня 2003 становить понад 65 тис. примірників.[Джерело?] Крім того вона є авторкою численних культурологічних статей і есе у вітчизняній та зарубіжній періодиці. Оксана Забужко провадила авторську колонку в деяких періодичних виданнях («Panorama»,[Джерело?] «Столичные новости» тощо), вела літературні майстер-класи в Київському університеті.
Твори Забужко здобули також міжнародне визнання, особливо широке — в Центральній та Східній Європі. Її вірші перекладалися 16 мовами світу і1997 удостоєні Поетичної Премії Global Commitment Foundation (Фонду Всесвітнього Зобов'язання, США). Серед інших її літературних нагород — премії Фонду ім. Гелен Щербань-Лапіка (США, 1996), Фундації Ковалевих (1997), Фонду Рокфеллера (1998), Департаменту культури м. Мюнхена(1999), Фундації Ледіґ-Ровольт (2001), Департаменту культури м. Ґрац (2002) та ін.
Оксана Забужко живе на письменницькі гонорари. Значна частка її доходу — надходить від книг, виданих за кордоном.[Джерело?] Твори Забужко змогли завоювати європейські країни,[Джерело?] та мають своїх прихильників у США. У 1985 році вийшов перший збірник віршів Забужко «Травневий іній». Оксана Забужко — член Асоціації українських письменників. У серпні 2006 року журнал «Кореспондент» включив Забужко в число учасників рейтингу ТОП-100 «Найвпливовіших людей в Україні», до цього в червні книга письменниці «Let my people go» очолила список «Краща українська книга», ставши вибором читачів Кореспондента № 1.
Нагороди
16 січня 2009 року Президент України В.Ющенко нагородив Оксану Забужко орденом княгині Ольги III ст. за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України.[2]
· 2012 року отримала відзнаку «Золотий письменник України»[3].
Москале́ць Галина Василівна (свої твори підписує як Пагутя́к Гали́на) (* 26 липня 1958 року, Залокоть, Дрогобицький район, Львівська область) — українська письменниця. Лауреат Шевченківської премії з літератури.
Біографія
Народилася в селі Залокоть, згодом родина переїхала у село Уріж.
Батько — Василь Пагутяк, матір — Іванна Басараб. Наймолодша з трьох доньок у сім'ї.
Вважає себе нащадком молдовського господаря Дракули (Влад Цепеш із роду Басарабів, або як ще його називає Галина Пагутяк, Влад Басараб [1]).
Закінчила українську філологію Київського державного університету ім. Т. Шевченка (тепер — Київський національний університет ім. Т. Шевченка)[Джерело?]. Працювала у школі, у Дрогобицькому краєзнавчому музеї, приватній школі, Львівській картинній галереї[Джерело?]. ЧленНаціональної спілки письменників України[Джерело?]. Живе у Львові.
Відзнаки
Лауреат Шевченківської премії 2010 р. за книгу прози «Слуга з Добромиля». Двічі лауреат літературної премії «Портал» за книги «Книгоноші з Королівства» та «Зачаровані музиканти».
