Держава Ізраїль виникло після Другої світової війни в результаті спеціального рішення Генеральної Асамблеї ООН, який скасував мандат Великобританії на територію Палестини, яким вона володіла з 1923 р.
Рішенням ООН була створена Палестинська комісія, яка в міру виведення англійських військ повинна була отримати повний контроль на території Палестини. У завдання Палестинської комісії входила поступова передача своїх повноважень тимчасових органів управління на територіях, відведених ООН окремо для єврейської та арабської держав.
14 травня 1948 за один день до закінчення мандата Великобританії на території Палестини так зване Народний уряд (сформоване з представників місцевих ізраїльських кіл і представників міжнародних сіоністських організацій) на засіданні в Тель-Авівському музеї прийняло Декларацію незалежності Ізраїлю, проголосивши утворення самостійної єврейської держави (Мединат Ісраель - Держава Ізраїль).
Був створений Тимчасовий державний рада - вищий законодавчий орган єврейської держави. Тимчасовий рада скасувала британські закони, що обмежували імміграцію євреїв до Ізраїлю і продаж арабських земель євреям.
Декларація закріплювала положення про те, що держава Ізраїль засноване на принципах свободи, справедливості і миру в їх розумінні ізраїльськими пророками.
Необхідно відзначити унікальність конституційної системи Ізраїлю, яка характеризується відсутністю єдиної писаної конституції як основного закону держави: сукупність багатьох законодавчих актів, прийнятих парламентом в порядку звичайної законодавчої процедури.
Ізраїльський метод розробки конституції унікальний: під дію основних законів підпадають питання, пов'язані з державною власністю, в той час як такі основоположні закони, як Закон про повернення (1950 р.
) і Закон про рівноправність жінок (1951 р.), взагалі не входять в поняття основних законів. Права громадян визнаються судовою практикою, хоча юридична основа їх розпливчаста і, на відміну від інших демократичних держав, не закріплена в якому-небудь єдиному акті. Різні законодавчі акти так званих основних законів передбачається надалі поєднати у тексті єдиної конституції.
Певний вплив на ізраїльське законодавство справила практика конституційного права Великобританії, в якій також відсутня єдина писана конституція. Особливе значення у вирішенні питання про постійної конституції мало негативну думку ортодоксальних релігійних кіл, які побоювалися зниження свого впливу на суспільне і державне життя країни.
До теперішнього часу в якості Основних законів, прийнятих ізраїльським парламентом і складових основу конституції, діють наступні акти: Закон про Кнесеті (1958 р.), Закон про землі Ізраїлю (1960 р.), Закон про президенті держави (1964 р.), Закон про уряд (1968 р.), Закон про державну економіці (1975 р.), Закон про армію (1976 р.), Закон про Єрусалим, столиці Ізраїлю (1980 р.), Закон про цивільних судах (1984 р.) та ряд інших.
