Конституцію Індії було прийнято Установчими зборами (299 депутатів) у 1949 р., повністю набрала чинності у 1960 р. Конституція Індії є найбільшою Конституцією у світі. Вона включає 435 статі (зі змінами і доповненнями)! 12 об'ємних додатків, 70 поправок. Поправки можуть або змінювати Конституцію, або додаватися до неї. Основна ідея розробників полягала в прагненні закласти основи моделі так званого "третього шляху" суспільного і державного устрою, який би відрізнявся як від буржуазної демократії західного зразка, так і від соціалізму в радянському або китайському трактуванні.
Крім того, Конституція Індії є дуже гнучкою (передбачає досить простий порядок внесення поправок), унаслідок чого за 50 років було змінено сотні її різних положень.
Принципами індійської державності були проголошені свобода від колоніалізму, рівність прав громадян, політична й економічна справедливість, демократія, дотримання гідності особи, участь у боротьбі за мир і рівноправну співпрацю між народами.
Індійська правова доктрина і судова практика виходять із того, що конституція складається з двох формально рівних за юридичним значенням частин. Ці елементи не набули відображення в структурі Конституції і виокремлюються аналітично. Перша частина – Основні риси, що є каркасом державного ладу. Норми цієї частини не підлягають зміні. Вони фіксують ліберальний політичний режим, закріплюють результати антиколоніальної боротьби, проголошують курс на відмову від експлуатації, надають громадянам широкі права, підкреслюють соціальний характер держави. У цій частині також юридично віддзеркалено змішаний характер економіки, можливість широкомасштабного втручання держави в господарське життя. Серед основних положень вони виокремлені в спеціальний розділ "Основні права", порушення норм якого переслідується в судовому порядку. Друга частина – "Титлі положення", які піддаються коригуванню для приведення у відповідність до потреб життя.
Можна виокремити такі характерні риси Конституції Індії:
– юридичне закріплення суверенітету Індійської Республіки (преамбула);
– проголошення широкого (з урахуванням індійської специфіки) кола прав, свобод і обов'язків громадян (ч. З, 4, 4-а), які в однією з основ ліберального політичного режиму в країні;
– встановлення парламентарної республіки (ч. б);
– закріплення федеральної форми державного устрою;
– юридична фіксація принципів побудови федерації (головний з яких – мовний);
– обмеження прав громадян "ворожих держав" (спрощує порядок арешту, стеження та ін.), що перебувають в Індії, а також громадян Індії, які добровільно проживають у цих державах і підтримують з ними ділові зв'язки (однією з "ворожих держав", наприклад, є Пакистан);
– встановлення конституційних гарантій прав національних меншин;
– закріплення "недоторканості" та інші види дискримінації з мотивів релігії, раси, місця народження, касти тощо;
– закріплення світського характеру держави;
– фіксація пільг і додаткового соціального захисту для представників відсталих груп населення;
– проголошення низки конституційних принципів-цілей, серед яких підвищення рівня життя населення, проведення економічної реформи, зокрема аграрної, подолання пережитків минулого, демократичне вирішення національного питання, підвищення рівня письменності, боротьба за мир у всьому світі.
