Сучасний Китай - унітарна держава, побудована на централізованих засадах. Він характеризується багатонаціональним (поліетнічним) складом населення.
За Конституцією КНР всі національності рівноправні. Держава гарантує законні права та інтереси нечисленних національностей, деякі з яких налічують мільйони.
Існує три рівні системи адміністративно-територіального устрою.
1.Провінціі, автономні національні райони (автономні області), три міста центрального підпорядкування (Пекін, Шанхай, Тяньцзінь). Особливий статус і максимальну самостійність мають спеціальні адміністративні райони - Сянган (колишній Гонконг) і Макао, які перебували до 90-х гг.прошлого століття під колоніальним управлінням відповідно Великобританії та Португалії.
2.Уезди, автономні округу, автономні повіти, міста.
3.Волості, національні волості, міські райони, селища. Провінції діляться на повіти, останні - на волості і селища.
Місцевими органами державної влади є збори народних представників адміністративно-територіальних одиниць та їх комітети. Термін їх повноважень - три роки або п'ять років. Їх не можна розглядати як органи місцевого самоврядування, відповідно до європейської традиції. Вони є складовою частиною єдиної організації державної влади.
Законодавча основа статусу національно-територіальної автономії - Конституція КНР, закон про національну автономію, положення про автономію, затверджувані вищестоящими державними органами.
У багатонаціональних районах проводиться політика коренізації кадрів, тобто особи місцевих (корінних) національностей мають певні переваги на державній службі.
У КНР поряд з вищеназваними формами автономних утворень існують також і автономні волості (їх 124), які не є різновидом національної автономії і мають обмеженими правомочностями.