Парламент Іспанії, який має історичну назву Генеральних Кортесів, є органом законодавчої влади і складається з двох палат — Конгресу Депутатів і Сенату.
До складу нижньої палати — Конгресу Депутатів — мають входити мінімум 300 і максимум 400 депутатів, обраних шляхом загальних і прямих виборів. Строк повноважень Конгресу Депутатів, як і Сенату, — чотири роки. Вибори депутатів проводяться за пропорційною системою, а віковий ценз
для активного і пасивного виборчого права є однаковим і становить
18 років.
Сенат є «палатою територіального представництва» (ст. 69). До його складу входить по чотири представника від кожної провінції, обраних шляхом прямих і загальних виборів. Від так званих острівних провінцій, що територіально являють собою окремий острів або групу островів, обирається менше число сенаторів — один або три, а від двох анклавів на африканському березі Середземного моря (Сеута і Мелілья) — по два від кожного. Окрім того, певне число сенаторів призначається законодавчими (представницькими) органами так званих автономних співтовариств, тобто територіальних автономій.
У кожній з палат Генеральних Кортесів створюється постійна депутатська комісія у складі щонайменше 21 депутата, котрі репрезентують парламентські групи (фракції) пропорційно до їх чисельності. У постійних депутатських комісіях головують голови відповідних палат. Ці комісії здійснюють деякі повноваження самих палат у разі, коли останні розпущені, або коли закінчився строк їх повноважень.
Палати парламенту Іспанії в цілому є нерівноправними. У разі виникнення розбіжностей між ними у законодавчому процесі остаточний варіант закону приймає Конгрес Депутатів абсолютною, а за деяких умов, — навіть простою більшістю голосів. Парламентський контроль за діяльністю уряду у вигляді інтерпеляцій також здійснює лише нижня палата.
Главою держави є Король. За Конституцією він визначений як «символ державної єдності» і «гарант правильного функціонування державних інститутів» (ст. 56). Повноваження Короля є обмеженими навіть у порівнянні з іншими сучасними монархами. Він, зокрема, навіть формально не наділений правом вето на закони, прийняті Генеральними Кортесами. Усі акти глави держави контрасигнуються главою уряду та відповідним міністром. Контрасигнуються і його рішення про розпуск обох палат парламенту у разі нездатності останнього призначити главу уряду.
Уряд — Рада Міністрів — є вищим органом виконавчої влади. Голова Ради Міністрів «здійснює керівництво діяльністю уряду, координує діяльність інших його членів незалежно від їх компетенції і несе відповідальність за їх діяльність» (ст. 98). Процедура формування уряду передбачає так звану презумпцію довіри.
Уряд несе колективну відповідальність перед Конгресом Депутатів за свою діяльність, що може тягнути за собою його відставку.
Конституція, по суті, не визначає конкретні повноваження уряду, однак його реальна компетенція є доволі широкою. Водночас передбачене делегування парламентом своїх законодавчих повноважень уряду і навіть припускається можливість урядо
Регіональні автономії:
Обласні автономії мають такі повноваження:
— обирають 46 сенаторів;
— є суб´єктами законодавчої ініціативи;
— приймають закони або нормативні акти у межах своєї компетенції;
— є суб´єктами конституційного звернення з приводу оскарження неконституційності національних законів;
— визначають власну організаційну структуру, юридичний статус органів місцевого самоврядування, а також їх територіальні зміни;
— здійснюють управління в сфері благоустрою територій, землекористування, охорони навколишнього середовища, охорони здоров´я і санітарії, культури і соціального забезпечення;
— приймають власний бюджет, встановлюють обласні податки та збори.
В Іспанії є дві категорії автономних областей: області з високим рівнем компетенції (Каталонія, Країна Басків, Галісія, Валенсія) та області з низьким рівнем компетенції. Області з високим рівнем компетенції мають перевагу в обсязі та самостійності повноважень, здійснюють законодавчі функції.
