У цьому документі, що починається короткою преамбулою і розділом про основні права громадян, регулюються питання взаємовідносин федерації і всіх 16 земель – суб'єктів федерації, а також визначається система органів влади, управління і правосуддя. У сфері законодавства вирішальна роль належить федерації, а землі вирішують питання освіти і культури, діяльності місцевих органів влади, управління, поліції.
Конституція 1949 р. визначила Німеччину як демократичну і соціальну федеральну державу (ч. 1 ст. 20 Конституції).Свій перший розділ Конституція 1949 р. присвячує правам людини, визнаючи тим самим їх пріоритет перед усіма іншими положеннями. проголошуючи "непорушність людської гідності", "недоторканність" і "невідчужуваність" прав людини (ст. 1),
Основний Закон складається з Преамбули і 146 статей, об'єднаних в 11 розділів
Основний Закон Німеччини є жорсткою конституцією. Для внесення до нього змін і доповнень приймається спеціальний конституційний закон, за який повинні віддати голоси 2/3 членів конституційного складу Бундестагу і Бундесрату.
Законодавча влада здійснювалася парламентом. Національне представництво - бундестаг - бундесрат, - представництво федеральних земель, члени якого визначалися урядами земель пропорційно кількості населення Бундестаг і бундесрат в рівною мірою брали участь у законодавстві, однак у разі колізій визначальним було рішення бундестагу.
Главою держави федерації вважався президент. він представляв ФРН у міжнародних відносинах, призначав і звільняв федеральних службовців і суддів, вносив пропозиції про заміщення посади федерального канцлера. Основний фігурою урядової влади став федеральний канцлер. Його обирав бундестаг, слідуючи партійним більшості. Він встановлював основні положення політики і нести за неї повну відповідальність.
Важливим новим інститутом влади став Конституційний суд. Членів суду обирали порівну бундестаг і бундесрат, вони користувалися як і всі судді повною незалежністю і недоторканністю. Конституційний суд виносив рішення про обсяг прав інших органів влади відповідно до конституції, з приводу спорів земель, а головне - про конституційність чи ні дій органів державної йласти або законодавчих постанов щодо прав громадянина
