Система центральних органів державної влади Італії будується на основі принципу поділу влади: законодавча влада довірена двопалатному парламенту, виконавча (як і в усіх парламентарних країнах) має двоїсту структуру, - вона включає Президента республіки та уряд - Раду міністрів. Складовою частиною системи органів є Конституційний суд, що забезпечує функціонування державної системи відповідно до норм основного закону.Парламент Італії складається з Палати депутатів і Сенату, що мають практично рівний статус. Статті 61-82 Конституції регулюють їхні повноваження і відносини, називаючи обидві «парламентами». Рівність палат юридично порушується тільки тоді, коли вони приймають рішення спільно (вибори Президента Республіки, призначення членів Конституційного суду, Вищої ради магістратури тощо), оскільки Сенат - удвічі менша за чисельністю палата. Італійські депутати й сенатори мають імунітет і індемнітет. Палати діють на основі власних регламентів, прийнятих абсолютною більшістю їхніх членів. Парламент працює в сесійному порядку, збираючись на двох сесіях щорічно. Палати можуть бути скликані і на надзвичайні сесії на вимогу їхніх голів, Президента Республіки чи третини їхніх членів. Якщо одна з палат збирається на надзвичайну сесію, то друга збирається по праву.Керівні органи палат - бюро. Кожний з цих органів включає голову палати, чотирьох віце-голів, трьох квесторів і 8 секретарів, причому в цих органах повинні бути представлені всі партійні фракції. Бюро обирається на п'ять років, тобто на термін легіслатури палат.У палатах утворюються постійні комісії. Засідання палат мають публічний характер. На прохання уряду, голови партійної чи фракції групи парламентаріїв палата може прийняти рішення про проведення закритого засідання.Італійський парламент, у цілому, має традиційні для європейських парламентів повноваження. Він законодавствує, причому може робити це з будь-якого питання; в Італії не існує регламентарної сфери видання нормативних актів, яку Франції. Законодавча ініціатива належить парламентаріям, уряду, обласним радам, Національній раді економіки та праці, а також трупам виборців не меш як 50 тис. осіб. Виборці, проте, не можуть вносити проекти в галузях, зарезервованих за урядом (бюджет, ратифікація міжнародних договорів тощо). Особливість законодавчого процесу в парламенті - представлення палатам права передавати свої законодавчі повноваження комісіям (ст. 72). У результаті близько трьох чвертей актів на практиці приймається відповідно до цієї полегшеної і прискореної процедури. Парламент може делегувати уряду свої законодавчі повноваження, але делегування не допускається в конституційній сфері, сфері виборчого права, прийняття бюджету, у ратифікації міжнародних договорів.Уряд несе колективну відповідальність перед будь-якою палатою парламенту. При конституюванні уряд повинний одержати довіру обох палат. Італійському парламенту відомі такі форми контролю за діяльністю уряду, як усні та письмові питання, інтерпеляції, комісії з розслідування. Резолюції недовіри - найбільш «грізна» зброя парламентських палат - мають бути підписані щонайменше десятою частиною членів якої-небудь палати; такі резолюції обговорюються після закінчення трьох днів із моменту внесення.Президент республіки обирається на спільному засіданні палат парламенту, до членів якого приєднуються представники областей - по три від області. Вибори здійснюються таємним голосуванням: у перших трьох турах потрібно одержати 2/3 поданих голосів. Починаючи з четвертого туру досить одержання абсолютної більшості. Президент республіки, який не може бути молодше 50 років, обирається на сім років. Посада глави держави несумісна з виконанням якої-небудь іншої посади.З терміном повноважень Президента пов'язана інша вимога законодавства. Парламент Італії чи одна з його палат не можуть бути розпущені Президентом за пропозицією уряду протягом останніх шести місяців повноважень Президента. Це право не діє, якщо останні шість місяців повноважень Президента пересікаються з останніми шістьма місяцями повноважень парламенту. Таке правило встановлене для того, щоб перешкодити Президенту скористатися проведенням дострокових виборів для свого переобрання.Повноваження глави держави досить великі; реальне використання конституційних прав значною мірою залежить від особистості Президента, його особистісних рис.
Президент е главою держави і представляє національну єдність. Він промульгує закони, прийняті парламентом, а також постанови і декрета, що мають силу закону, призначає цивільних і військових посадових осіб, акредитує дипломатичних представників в іноземних державах (і таких представників акредитують при ньому), ратифікує міжнародні договори. Президент Республіки головує в Раді міністрів, у Вищій раді магістратури; має право помилування, дарує знаки відмінності.Уряд - найбільш активний орган виконавчої влади, включає голову Ради міністрів і міністрів; Конституцією (ст. 95) передбачено, що організація Президента, Рада міністрів, число, функції й організація міністерств установлюються законом.Призначення уряду цілком залежить від палат уряду, а точніше - від співвідношення політичних сил у них. Уряд призначається Президентом республіки після консультацій з лідерами партійних фракцій у палатах і їхніми головами. За Конституцією Італії 1947 р. засновано кілька допоміжних і контролюючих органів, що сприяють парламенту й уряду у здійсненні їхніх функцій, а іноді мають і самостійні повноваження. До числа їх належать Національна рада економіки та праці. Державна рада і Рахункова палата.Національна рада економіки та праці формується на корпоративній основі з представників «груп інтересів» (профспілок, підприємницьких організацій, організацій осіб вільних професій тощо) і експертів. Рада є консультативним органом парламенту іі уряду з економічних і соціальних питань. Цей закон має право законодавчої ініціативи.Державна рада - консультативний юридичний орган і одночасно вищий орган адміністративної юстиції.Рахункова палата здійснює попередній контроль законності фінансових актів уряду і контроль за виконанням державного бюджету. Про проведення контролю має право доповідати безпосередньо парламенту.Згідно зі ст. 104 Конституції, магістратура має автономний й незалежний від усякої влади стан. До магістратури входять судді та прокурори. Вищим конституційним органом у судовій ієрархії е Вища рада магістратури, Вища рада магістратури включає 24 особиДо компетенції Вищої ради магістратури входить: прийом до складу магістратури, переводи, підвищення й інші заходи, пов'язані зі статусом магістратів; призначення і відкликання почесних віце-преторів, світових суддів та їхніх заступників, а також членів спеціалізованих відділень, що не є магістратами; накладення дисциплінарних санкцій па магістратів і деякі інші функції.Судова система Італії поділяється на дві галузі - загальні суди (цивільні та кримінальні справи) і спеціальні суди (адміністративна юстиція). В основі системи загальних судів лежить судовий округ, межі якого, як правило, не збігаються з існуючими адміністративно-територіальними одиницями. Підставою системи с консиліратори (мирові судді), правомочні розглядати малозначущі цивільні справи, їхня посада неоплачувана й не вимагає юридичного утворення. Далі йдуть претори, що розглядають апеляції на рішення консиліраторів і розглядають цивільні справи як перша інстанція. Вони також розглядають кримінальні справи, у яких покарання не перевищує трьох років позбавлення волі. Усього в країні близько 1 тис. преторів.Апеляції на рішення преторів розглядаються в трибуналах, яких у країні близько 150. Кожний трибунал включає трьох суддів. До його складу входять суди присяжних, що розглядають серйозні кримінальні злочини. Рішення в таких судах виноситься двома професійними і шістьма непрофесійними («народними») суддями. Вирок виноситься простою більшістю голосів.Двадцять три апеляційних суди займаються розглядом цивільних і кримінальних справ, що надходять із трибуналів. Кожний такий суд засідає у складі п'яти чоловік.Вищим судом у системі загальних судів є Касаційний суд. До його функції входить забезпечення єдності судової практики, розгляд спорів про компетенцію між судами. Цей орган є касаційною інстанцією у справах, розглянутих апеляційними судами. У кожній справі рішення приймає журі з семи суддів, а особливо складні справи можуть розглядатися в об'єднаних парламентах у складі 15суддів.
Спеціальна (адміністративна) юстиція являє собою самостійну галузь. Вона розпадається на дві підсистеми - загальні адміністративні суди на чолі з Державною радою та спеціальні, очолювані Рахунковою палатою.