Компетенцію органів місцевого самоврядування можна умовно поділити на, так звану, первинну та вторинну.Первинна компетенція – це місцеві справи. Вторинна компетенція – це те, що місцеві органи виконують за дорученням вищестоящих органів,тобто те, що прямо не відноситься до місцевих справ, а становить інтерес для центральної влади.
Компетенцію місцевих органів можна поділити на такі групи повноважень:
1) в сфері фінансово-економічної діяльності:
- прийняття місцевого бюджету;
- участь в економічних і соціальних проектах шляхом випуску чи купівлі акцій;
- збір різних грошових засобів, їх акумуляція;
2) в сфері охорони громадського порядку:
- у віданні місцевих органів часто знаходяться місцеві поліцейські сили, які займаються патрульною і охоронною службою;
- керівник місцевих виконавчих органів часто наділений функціями головного поліцейського начальника, який може керувати попереднім дізнанням, слідством, розшуком, затриманням злочинців, але в деяких випадках керівники таких виконавчих органів поліцейськими функціями не наділені, а наймають для відповідної роботи поліцейських працівників;
3) в сфері комунального обслуговування, благоустрою і охорони навколишнього середовища:
- розвиток транспорту;
- місцеве будівництво доріг;
- санітарний стан міст, тобто слідкування за тим, як дотримується законодавство з охорони природи, боротьба із забрудненням води, повітря;
- повноваження у сфері водопостачання, освітлення, збір сміття;
4) соціальна сфера:
- допомога малозабезпеченим, престарілим, інвалідам;
- безкоштовні їдальні, медична допомога, будинки престарілих, для осіб, які потребують спеціального догляду;
- в деяких країнах місцеві органи займаються будівництвом дешевого житла, яке потім продається на пільгових умовах;
- діяльність муніципальних лікарень, пологових будинків, бібліотек, дитячих садків, спортивних площадок;
- будівництво шкіл, їх ремонт, виплата зарплати вчителям і т.д.
Європейська Хартія про місцеве самоврядування передбачає існування контролю ЦОВ над ОМС та визначає його принципи:
1) контроль може здійснюватися лише у формах і випадках, передбачених конституцією та законами держави;
2) контроль як правило має бути призначений лише для забезпечення законності та конституційних принципів;
3) ступеню втручання контролюючих органів має відповідати значущість інтересів, які захищаються.
В унітарних державах часто нагляд здійснюють представники центральної влади на місцях.
Певні наглядові функції виконують й інші центральні відомства, а саме Міністерство фінансів, яке слідкує за витраченням коштів і виконанням бюджету.
Центральна влада завжди має засоби і форми впливу на місцеві органи.
1) вона регулює їх діяльність шляхом прийняття законів і підзаконних актів;
2) встановлює контроль за їх роботою;
3) ця залежність проявляється також у фінансовій залежності місцевих органів від центральної влади, оскільки на практиці доходи місцевих бюджетів від одної третьої до половини складають дотації центральних бюджетів.
Акти місцевих органів часто потребують затвердження урядовими органами. Затверджують такі рішення міністри чи керівники відомств, які наглядають за діяльністю місцевих органів.Уряд часто має право давати рекомендуючі поради, що на практиці є обов’язковими для муніципалітетів.У випадку конфлікту чи непослуху місцевих органів центральна влада може застосувати санкції, в тому числі розпустити місцеві органи самоврядування, відправити у відставку службовців чи муніципальних радників, відсторонити мера чи інших службовців з посади, скасувати акти муніципальних органів, найбільш строгим заходом – є скасування субсидій.Крім адміністративного нагляду може мати місце і судовий нагляд.
