Як правило, на будь-який суд покладається обов'язок захисту конституційних прав і свободи громадян. Виходячи з особливого характеру і природи, ролі і значення конституційних (основних) прав і свобод особистості у світовій практиці намітилася тенденція спеціальних заходів їх захисту. Особливими повноваженнями щодо захисту конституційних прав і свобод громадян наділяються конституційні суди та інші спеціалізовані органи конституційного контролю.
Судовий конституційний контроль є перевіркою на відповідність конституції об'єктів такого контролю судовими органами. Існує два різновиди судового конституційного контролю
I. Здійснення конституційного контролю всіма судами загальної юрисдикції.
Цю систему називають також децентралізованою, або американської. У цих країнах питання про конституційність закону чи іншого нормативного акта, на підставі якого виникло конкретну справу, може бути поставлено будь-яким судом, але остаточне рішення виносить вища судова інстанція.
Для здійснення конституційного контролю у верховних судах деяких держав створюються спеціальні конституційні колегії, палати.
II. Конституційний контроль, здійснюваний спеціалізованими органами конституційного контролю: конституційними судами, які не входять до системи судів загальної юрисдикції.
Адміністративна юстиція.
В адміністративно-процесуальному порядку розглядаються й вирішуються, зокрема, адміністративно-правові спори між сторонами, які перебувають у відносинах панування — підпорядкування. Правовий результат вирішення органом адміністративної юстиції конфлікту в сфері державного управління — визнання недійсним та скасування неправомірного адміністративного акту. Нині в одних державах функції адміністративної юстиції здійснюють звичайні суди, в інших — спеціалізовані адміністративні суди.
Спеціалізовані адміністративні суди функціонують у багатьох країнах Західної Європи (Австрія, Німеччина, Франція та ін.). Вони можуть скасовувати неправомірні акти й визнавати незаконними дії органів державного управління.Характерною рисою цих судів, на відміну від загальних, є обмеженість їх компетенції контролем за адміністративними актами. В державах, де існує така система, адміністративні суди виконують основну функцію в процесі контролю за адміністративними актами, а загальні суди — другорядну, інколи зовсім незначну.
Загальним судам дозволяється інтерпретувати адміністративні акти і вирішувати питання про їх юридичну силу, які виникають у ході кримінального або цивільного судочинства. Коли адміністративний акт складний для розуміння і його розгляд потребує досвіду адміністративного суду, загальний суд може направити йому справу, зупинивши процес.
Адміністративний суд, як правило, обмежується питанням про чинність (нечинність) акту. Якщо він юридично чинний, хоч і має певні недоліки, суд його визнає. Відтак адміністративний акт може бути визнаний нечинним лише адміністративним судом. Якщо ж акт має серйозні недоліки або є нечинним, загальний суд може не брати його до уваги.
Адміністративна юстиція продемонструвала в теорії і на практиці ряд переваг перед системою загальних судів у питанні розгляду адміністративних позовів. Заснування адміністративної юстиції — вияв тенденції судової спеціалізації, яка спостерігається в усьому світі, формування нових процедурних (процесуальних) норм. Адміністративні суди мають перевагу перед загальними судами, тому що розгляд адміністративних справ потребує спеціального вивчення, досвіду й процедур.
