До конституційних принципів організації судових систем (організаційні принципи) належать:
1) принцип територіальності. Цей принцип вимагає чіткого визначення місця розташування суду і території, на яку поширюється його юрисдикція. Тобто, він забезпечує територіальне розташування компетенції однорідних судів і тим самим визначає межі судового округу (дільниці). Принцип територіальності не тягне за собою автоматичної прив'язки судового округу (дільниці) до території певної адміністративно-територіальної одиниці, які існують у державі. У різних країнах існують різні варіанти співвідношення судового і адміністративно - територіального округів. Реалізація зазначеного принципу є одним з шляхів застосування права людини на законний суд, якому підсудні всі справи, юридичний спір по яких виник на території певного судового округу (дільниці), а також покликано посилити незалежність суду від інших державних органів та органів місцевого самоврядування;
2) принцип спеціалізації. Цей принцип є одним з факторів забезпечення розгляду справи компетентним судом, який уповноважений здійснювати правосуддя. Тобто, поряд із судами загальної юрисдикції у багатьох країнах у рамках єдиної судової системи діє також мережа спеціалізованих судів, до яких належать адміністративні, трудові, сімейні, ювенальні (у справах неповнолітніх), податкові, фінансові, екологічні й деякі інші суди. Наприклад, у п. 1 та п. 2 ст. 211 Конституції Португальської Республіки 1976 р. встановлено, що "існують наступні категорії судів: а) Верховний суд і суди загальної юрисдикції першої та другої інстанцій; б) Верховний адміністративний суд і інші адміністративні та фіскальні суди; с) Рахункова палата; д) воєнні трибунали. 2. Можуть існувати морські суди і арбітражні суди...", у ст. 111 Конституції Литовської Республіки 1992 р. зазначено, що "судами в Литовській Республіці є Верховний Суд Литви, Апеляційний суд Литви, окружні та апеляційні суди. Для розгляду справ з адміністративних, трудових, сімейних питань та щодо справ інших категорій відповідно до закону можуть бути засновані спеціалізовані суди...". Існування зазначених судів дозволяє ретельніше проводити правове дослідження конкретних справ із залученням різних фахівців.
Зазначений принцип означає спеціалізацію в межах суду загальної юрисдикції одного чи декілька суддів по розгляду певної категорії справ або утворення окремого суду, який наділений повноваженнями здійснювати правосуддя лише за певною, чітко визначеною категорією справ. Одним із головних критеріїв спеціалізації є предмет спірних правовідносин і властива йому відповідна процесуальна процедура;
3) принцип інстанційності. Цей принцип означає право на оскарження судового рішення. Основними формами оскарження судового рішення є апеляція і касація. Тобто, за апеляційного або касаційного порядку рішення суду, може бути переглянуто судом вищої інстанції. Під судовою інстанцією розуміється судовий орган у цілому або його структурний підрозділ, що виконує певну процесуальну функцію при здійсненні правосуддя.
Судом першої інстанції є суд, який уповноважений первісно розглянути і вирішити у межах своєї предметної юрисдикції відповідну справу.
Судом апеляційної інстанції є суд, який розглядає апеляції на рішення судів першої інстанції, що не набрали законної сили, тобто повторно розглядає справу в цілому або в частині з прийняттям нового рішення, скасовуючи тим самим рішення суду нижчої інстанції. Апеляційні суди діють у багатьох країнах насамперед у країнах з англосаксонської моделлю судових систем.
Судом касаційної інстанції є суд, який здійснює перевірку законності та обґрунтованості рішення судів нижчої інстанції, що набрали законної сили. Тобто, касаційний суд справу не розглядає, а оцінює постановлене судове рішення з позиції правильності застосування законів на практиці. Касаційні суди діють у країнах, які запозичили чи приєдналися до французької системи права (Естонія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва, Польща, Україна). Наприклад, у ст. 149 Конституції Естонської Республіки 1992 р. зазначено. що "повітові, міські та адміністративні суди є судами першої інстанції. Окружні суди є судами другої інстанції, вони розглядають в апеляційному порядку рішення судів першої інстанції. Державний суд є вищою судовою інстанцією держави, який розглядає судові рішення в касаційному порядку...".
Поряд із зазначеними основними формами оскарження судових рішень у деяких країнах (Австрія, Німеччина) існує і змішана форма - ревізія, яка поєднує риси апеляції і касації. При ревізійному впровадженні суд вищої інстанції не тільки переглядає судову справу по суті (апеляція), а й перевіряє дотримання процесуального закону судом нижчої інстанції, а також правильність застосування матеріального закону (касація). Ревізія передбачає можливість не тільки ухвалення нового рішення, а й повернення справи на новий розгляд.
Судові інстанції відрізняються одна від одної колом процесуальних повноважень по розгляду справи і прийняттю судових рішень. Кожна наступна інстанція є вищестоящим судом відносно судової інстанції, що раніше постановила рішення по справі. Так, суд апеляційної інстанції є вищим відносно суду першої інстанції, а суд касаційної інстанції є вищим відносно суду апеляційної інстанції.
Необхідно зазначити, що одна й та ж справа не може послідовно проходити обидві інстанції в одному й тому ж суді. Ця міжнародно-правова вимога є найважливішим критерієм побудови сучасних судових систем.
