Судова влада відповідно до теорії розподілу влад є самостійною і незалежною сферою публічної влади і являє собою сукупність повноважень із здійснення правосуддя, тлумачення норм права з відповідними контрольними повноваженнями спеціально уповноважених органів – судів.
Кожній гілці влади притаманні специфічні форми діяльності. Основною специфічною формою діяльності суду є правосуддя, тобто мова йде про діяльність судів по розгляду та вирішенню конфліктів, спорів, які виникають між людьми, між людиною і державою, між різними структурами держав.
Отже, судовій владі належить роль арбітра у спорах про право.
Схематично можна виділити такі напрямки здійснення судової влади:
§ охорона прав і законних інтересів громадян;
§ охорона правопорядку від злочинних та інших правопорушень;
§ контроль за тим, щоб діяльність державних органів не виходила за правові межі.
Основа судової влади – це передусім сукупність судових органів, які можуть бути наділені різною компетенцією.Слід зауважити, що судова влада належить не судовій установі будь-якого, навіть найвищого рангу, а судовій колегії (3-5 професійним суддям) або «одноособовому» судді, які розглядають справу.
В конституціях різних держав перераховуються принципи, на основі яких здійснюється судова влада (правосуддя), але більшість з них зводиться до наступних:
- незалежність суду (забезпечується рядом гарантій, в тому числі незмінністю суду);
- колегіальність при розгляді більшості справ;
- професіоналізм суддів;
- право на оскарження рішень;
- гласність при розгляді абсолютної більшості справ;
- рівноправність сторін в процесі і змагальність при розгляді справи.
Повноваження суду, (судова юрисдикція) ділиться на 2 напрями:
1) загальна юрисдикція (сфера кримінального і цивільного права);
2) спеціальна юрисдикція (сфера адміністративного і конституційного права).
Суд розглядає спори в ході судового процесу, тобто в особливій процесуальній формі, встановленій законом, дотримання якої має принципове значення.
Якщо порушена форма процесу, то рішення суду, навіть правильне по суті, відміняється вищестоящим судом і справа направляється на новий розгляд в інший чи той самий суд, але обов’язково в іншому складі судової колегії.
Діяльність суду покликана забезпечити домінування права, в тому числі по відношенню до держави. Ніхто крім суду не може здійснювати правосуддя від імені держави. Тому він володіє такими повноваженнями, яких немає ні законодавча, ні виконавча влада.. На відміну від законодавчої та виконавчої влади, які тісно пов’язані із політикою та піддаються політичним впливам, при здійсненні судової влади політичний тиск повинен бути виключеним, так само як і будь-який тиск, з метою вплинути на рішення суду. Незважаючи на відносну самостійність судової влади, її діяльність багато в чому залежить від інших гілок влади, наприклад, законодавча влада визначає структуру судової влади, статус суддів. Роль виконавчої влади щодо судової полягає у матеріально-технічному її забезпеченні.
Судовій владі, як незалежній гілці влади, притаманне суддівське самоуправління – наявність загальнодержавних рад суддів, вищих кваліфікаційних судових колегій, які можуть вирішувати питання, про усунення суддів від роботи, накладення на них стягнень, підвищення у посаді чи переводі на інше місце роботи.
Органи законодавчої та виконавчої влади не можуть здійснювати таких повноважень, хоча вони можуть призначати на посаду суддів.
Статус судової влади досить неоднозначний, оскільки, з одного боку – це сильна влада, і тільки вона може здійснювати заходи та приймати рішення, про які йшлося вище, але з іншою боку її слабкість проявляється в тому, що вона не опирається на підтримку виборців. Хоча в деяких країнах народні засідателі обираються громадянами. Судова влада не має силових механізмів, а судові виконавчі служби часто є досить слабкими структурами.
Сила судової влади полягає в неухильному виконанні законів, в повазі до судового рішення.
