Теорія і практика більшості зарубіжних держав не містить переліку форм роботи представницьких установ. Парламенти здійснюють свої повноваження на сесіях.
Є різні визначення сесії. Часто її визначають як проміжок часу, протягом якого проходять пленарні засідання палат і їхніх комісій. Іноді визначення сесії простіше, і під сесіямирозуміють загальні збори депутатів, на яких вирішуються всі найважливіші питання. Це такі загальні збори, під час яких реалізується компетенція цього органу.
Сесії зарубіжних парламентів скликаються в різних країнах один, два, три, іноді до чотирьох разів на рік. У більшості випадків сесії закордонних парламентів тривають значний період (6–8 місяців) і перериваються тільки канікулами. Найчастіше сесія – це майже постійне депутатське засідання протягом року, що має перерви у вигляді канікул. Канікули в членів парламенту приблизно такі самі, як у студентів і школярів. Вони так само і називаються – є літні канікули (зазвичай двомісячні), у християнських країнах прийнято проводити також різдвяні й великодні канікули. Східні країни святкують інші свята, і в них є свої перерви в роботі, аналогічні західним.
Безперервна робота депутатів перетворює їх на професійних політиків – у людей, які займаються своєю роботою з відривом від виробництва.
Право скликання сесії в різних країнах належить різним особам або органам. Наприклад, у деяких країнах депутати скликаються на сесію указом або іншим актом глави держави. Такий порядок у Великобританії й у Японії. Фактично там команду на скликання сесії дає уряд, а оформляються це актом глави держави.
В іншому випадку сесії скликаються періодично – так, як записано в законі (конституції, регламенті палат). Тобто в законі може бути зафіксовано, наприклад, що традиційна щорічна парламентська сесія скликається в перший понеділок вересня.
Третій варіант – коли строк скликання чергової сесії визначає сам парламент. Сесії є чергові та позачергові. Згаданий вище порядок сто-сується скликання чергових сесій. Позачергові сесії скликаються в особливому порядку. Можливості скликання таких сесій обмежені. У деяких країнах, наприклад, потрібно зібрати підписи абсолютної більшості депутатів, і тільки після цього сесія буде скликана (Франція). У деяких країнах потрібно зібрати підписи однієї третини депутатівЗаконодавчий процес – це строго формалізований, врегульований нормативними актами і звичаями порядок прийняття законів. Недотримання законодавчих процедур тягне за собою визнання закону неконституційним.
Важливими учасниками законодавчого процесу є депутати та сам парламент.Законодавчий процес складається із ряду стадій:
¨ Здійснення права законодавчої ініціативи;
¨ Обговорення законопроекту;
¨ Прийняття закону;
¨ Схвалення його другою палатою (якщо така існує);
¨ Промульгація законів главою держави;
¨ Опублікування закону;
¨ Вступ закону в юридичну силу.
o Деякі із цих стадії відсутні в абсолютних монархіях, а в деяких країнах їх кількість навпаки розширена за рахунок проміжних стадій.
Обговорення законопроекту це найбільш тривала стадія, внесений законопроект розглядається як у комітетах, так і на засіданнях парламенту.Як правило законопроект проходить три читання (в Албанії – 4), але при прийнятті термінових законопроектів їх кількість може скорочуватися. Прийняття закону здійснюється шляхом голосування і вимагає певної більшостіУ випадку розбіжностей між палатами застосовуються різні способи подолання розбіжностей: 1) «правило човника» – проект переходить з одної палати в іншу, поки не буде прийнятий в однаковому тексті; 2) створення примирної комісії з однакової кількості представників різних палат; 3) скликання спільного засідання двох палат із загальним голосуванням, так як нижня палати як правило більш багато чисельна, то закон приймається в її редакції. Вето верхньої палати так само може бути поборене кваліфікованою більшістю голосів членів нижньої палати, як правило дві третіх від загальної кількості членів палати (в Іспанії, Польщі – простою більшістю членів палати, у Великобританії вето може бути подолано лише на наступній сесії, тобто практично через рік).
