Громадянство (підданство) означає правову належність особи до цієї держави.
Воно має на увазі зв'язок людини і держави, тобто громадянин - це особа, яка володіє правом і обов'язком брати активну участь у реалізації державної власті2.
Основні принципи громадянства, як правило, встановлюються в конституціях, детальне регулювання здійснюється звичайними законами. Є конституції, які не містять спеціальних норм про громадянство. Наприклад, Конституція Італії; громадянство цієї країни регулюється Законом про громадянство 1912 зі змінами і доповненнями та Положенням про громадянство 1983 А Конституція Куби, наприклад, має цілу главу про громадянство, де докладно регламентуються даний інститут.
Інститут громадянства включає норми, що регулюють правове положення іноземних громадян, осіб без громадянства (осіб без громадянства), біженців.
У державах з унітарною формою правління існує єдине громадянство, а в багатьох федеративних державах поряд з загальнофедеральних існує ще й громадянство суб'єктів (штатів, земель і т. д.). Кожна людина вважається в такій державі громадянином союзу і одночасно - суб'єкта федерації.
У сучасному розумінні громадянство є основним об'єктивним визначенням усталеності правового взаємозв'язку окремої особи і держави. Головна ознака громадянства — стабільний зв'язок, який не може пориватися ні тимчасовим, ні навіть постійним проживанням на території іншої держави. Права і обов'язки громадянина закріплюють, як правило, конституція і закон про громадянство країни. Громадянство встановлює стійкий правовий зв'язок людини зі своєю державою, який зумовлює їх взаємні права та обов'язки згідно з національним правом країни і міжнародним правом. Громадянство офіційно визнає правову належність особи до певної держави, звідси й випливає обов'язок держави забезпечувати й охороняти права кожного громадянина як на національній території, так і за її межами. У свою чергу, громадянин зобов'язаний додержуватися законів держави і виконувати обов'язки, встановлені державою.
