За відмінностями механізмів нормотворення джерела конституційного права поділяють на формалізовані та нефор-
малізовані.
До формалізованих належать:
♦ нормативно-правові акти:
а) різновиди законів - основні, конституційні, органічні,
звичайні;
б) нормативно-правові акти виконавчої влади - окремі
акти глави держави й уряду;
в) парламентські регламенти;
г) акти органів конституційного контролю;
д) в деяких випадках акти органів місцевої влади.
судові прецеденти;
договори (міждержавні, наприклад, для країн Євро
пейського союзу, а також внутрішні, наприклад, під час прий
няття конституції, при утворенні федерації тощо);
джерела релігійного характеру (наприклад, Коран
для мусульманських країн).
До неформалізованих джерел відносяться конституційні звичаї (конституційні угоди, конвенційні норми), які можуть бути юридичні або політичні. Перші - це не завжди передбачуваний і узгоджуваний підсумок практичної діяльності державних органів (вони є обов'язкові для виконання), другі -результат практичної діяльності політичних партій (не є обов'язковими для виконання).
Вищої юридичну силу і специфічним змістом володіє конституція - основне джерело права, що має універсальний характер, оскільки закріплює найважливіші інститути національного права. Конституції повинні відповідати всі прийняті і діючі джерела права.
Іншим головним джерелом цієї галузі права є. Закон - нормативний акт, прийнятий в особливому порядку органом законодавчої влади або референдумом, що виражає волю народу, що володіє найбільшою після конституції юридиче-ської силу
Розрізняють закони: -
конституційні (у ряді держав вносять зміни до конституції або доповнюють її; або це ті закони, прийняття яких прямо передбачено конституцією); -
органічні (приймаються в ускладненому порядку на основі бланкетних норм, що містяться в конституції).
звичайні (ординарні), що регулюють менш важливі суспільні відносини (порівняно з конституційними або органічними законами), що утворюють предмет конституційного права (громадянство, статус депутата, вибори президента); -
надзвичайні, що дозволяють зупиняти дію окремих конституційних норм (приймаються тільки на строк, визначений парламентом). Встановлено ретельно регламентований порядок їх видання.
Джерелом конституційного права є вельми численні підзаконні акти (укази, декрети глави держави, постанови, ордонанси уряду та ін.)
