Предметом науки конституційного (державного) права зарубіжних країн є державне право конкретних країн. У рамках цієї дисципліни розглядається конституційне право тієї або іншої країни, а в кожній з них – своє (французьке, індійське, конголезьке тощо). Увага також приділяється так званим новітнім конституціям, оскільки в них виявляються найголовніші тенденції розвитку конституціоналізму.
Основні частини й елементи системи конституційного права – це його принципи, інститути й норми.
Загальні принципи конституційного права – принципи відповідно до яких воно будується як система правових норм, а також здійснюється конституційно-правове регулювання суспільних відносин. Загальні принципи регулюють суспільні відносини через конкретні конституційно-правові норми
В конституційному праві можна виявити, по-перше, загальні принципи, які декларуються конституціями: народний суверенітет, народне представництво , поділ влад, рівноправності, невідчжуваності права. Зазначені принципи не формулюють конкретні права та обов’язки. По-друге, це принципи, які мають чітку юридичну форму вираження й застосовуються в державні діяльності: незалежність депутатів від виборців (ст.27 Конституції Франції), судовий захист конституційних прав (ст.53 Конституції Іспанії 1978 р.), невідповідальності глави держави (ст.56 Конституції Іспанії).
Конституційно-правові інститути являють собою визначену систему норм конституційного права, що регулюють суспільні відносини й утворюють самостійну групу. Серед конституційно-правових інститутів можна назвати такі: правовий статус людини і громадянина, основи суспільного ладу, форма правління, виборче право (в об’єктивному розумінні), народне представництво, конституційний контроль (нагляд) тощо. Ці великі інститути (субінститути), в свою чергу, складаються з підінститутів. Наприклад, інститут виборчого права включає такі підінститути, як виборче право (в суб’єктивному розумінні), виборчий процес.
Конституційно-правові норми - це загальнообов’язкові правила поведінки, встановлені або санкціоновані державою з метою охорони і регулювання визначених суспільних відносин, які здійснюються через конкретні права і обов’язки й забезпечуються примусовою силою держави.
Конституційно-правові норми мають внутрішню структуру: гіпотезу, диспозицію та санкцію. До особливостей конституційно-правових норм слід віднести такі: в більшості випадків конституційно-правова норма повністю міститься в двох або більше статтях закону; деякі положення конституцій не забезпечуються санкціями чи гіпотезами; ці норми регулюють найбільш широкі й суттєві суспільні відносини тощо.