Національна екологічна мережа. Наприкінці ХХ ст. основним завданням природоохоронної справи в Україні, як і в світі, стало не тільки збереження окремих видів рослин і тварин та цінних природних комплексів на обмежених територіях, а й створення здорового природного середовища для людини, збереження і примноження біологічного і ландшафтного різноманіття, покращення стану довкілля. Це відповідає ідеї сталого (збалансованого) розвитку, яка була проголошена ООН у 1992 р. і підтримана урядами багатьох країн світу. З цією метою в них створюються національні екологічні мережі.
Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі в Україні була прийнята у 2000 р. і розрахована на 2000 – 2015 рр. Згідно з нею екологічна мережа України має стати складною системою різних за величиною природоохоронних територій, які б охоплювали якомога більшу частину країни. Основними елементами екологічної мережі є так звані ключові території, які забезпечують збереження найбільш цінних і типових для даного регіону компонентів ландшафтного різноманіття. До них належать вже існуючі об'єкти природно-заповідного фонду.
Природно-заповідний фонд – це ділянки суходолу і водного простору, природні комплекси яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну цінність. Нині він налічує близько 7,3 тис. територій і об’єктів загальною площею 2,8 млн га, що становить 4,7% території України. Він охоплює 11 категорій територій і об’єктів загальнодержавного та місцевого значення.
У заповідниках оберігаються всі елементи природного комплексу (і води, і породи та ґрунти, і рослини та тварини), здійснюється науково-дослідна робота з вивчення розвитку процесів і явищ та заборонена будь-яка господарська діяльність. В Україні є 4 біосферних заповідники, що є міжнародними установами („Асканія-Нова”, Карпатський, Дунайський, Чорноморський) і 16 природних заповідниківзагальнодержавного значення. Як ви вже знаєте, заповідники створені в усіх основних ПТК – зональних, гірських, заплавах великих річок, на Південному березі Криму, узбережжях та акваторіях морів.
Національні природні парки – це природоохоронні, рекреаційні та науково-дослідні установи, які створені для збереження і відтворення природних комплексів і мають особливу цінність для відпочинку людей. В Україні 17 національних парків, найдавнішим серед них є Карпатський, розміщений у найвищому гірському масиві. Найбільше природних парків у Карпатах і лісовій зоні, дуже мало в лісостепу та степу.
Віднедавна в Україні почали створювати регіональні ландшафтні парки, які є природоохоронними й рекреаційними закладами місцевого або регіонального значення. Всього їх 46, а першим був «Дністровський каньйон» (Тернопільська область). Вони поширені майже в усіх областях України, найбільше – у Донецькій. У національних природних і регіональних ландшафтних парках за межами власне природоохоронних територій провадиться господарська діяльність місцевого населення.
Заказники – це природно-заповідні об'єкти, які оголошуються такими для збереження одного або декількох видів рослин чи тварин, окремих компонентів природи. Серед них розрізняють ландшафтні, лісові, ботанічні, зоологічні, гідрологічні, геологічні та ін. В них заборонені тільки ті види господарської діяльності, які впливають на знищення виду, що охороняється. Заказників в Україні понад 2,7 тис; вони займають найбільшу площу серед природно-заповідних територій.
Для охорони окремих унікальних природних утворень їх оголошують пам'ятками природи.
Ними можуть бути печери, геологічні відслонення, горби, річкові острови, окремі дерева, джерела та ін. Їх в Україні майже 3 тис. Заповідні урочища,
яких в Україні близько 800, – це природоохоронні лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти.
До природно-заповідного фонду також належать 4 категорії штучно створених об’єктів. Ботанічні садипризначені для акліматизації і розмноження рідкісних та типових видів місцевої, вітчизняної та іноземної флори шляхом створення ботанічних колекцій. З 20-ти ботанічних садів України найвідомішими та найбагатшими за видовим складом є Донецький, Нікітський та сади Харківського і Київського університетів. Дендрологічні парки створюються для збереження різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій у спеціально підготовлених умовах. Найдавніші та найвідоміші серед них – “Олександрія” (м. Біла Церква, Київська область), “Софіївка” (м. Умань, Черкаська область), “Тростянець” (Чернігівська область). Визначні та цінні зразки паркового будівництва оголошуються парками-пам’ятками садово-паркового мистецтва. Дуже часто вони поєднуються з палацами (Алупкінський парк у Криму, Підгорецький у Львівській області, Качанівський у Сумській області та ін.). Більшість з них створені у невеликих містечках і селах. В Україні є 13 зоологічних парків, найбільші з яких – в заповіднику “Асканія-Нова”, Київський, Миколаївський.
Рекорди України
Найбільшим заповідником в Україні є Чорноморський площею 57 тис. га, який знаходиться між Дніпровсько-Бузьким лиманом і Каркінітською затокою. На його території, що порізана лиманами і косами, росте понад 600 видів степових рослин, через неї пролягають міграційні шляхи водоплавних птахів.
Інші елементи екологічної мережі. У майбутньому в екологічну мережу України, крім ключових територій, повинні також входити сполучні та буферні території. Сполучні території, або екологічні коридори утворюються видовженими ділянками, що з’єднують між собою ключові території і забезпечують міграцію тварин. На території України обґрунтовано необхідність кількох широтних та меридіональних екологічних коридорів. Широтними є Поліський лісовий, Галицько-Слобожанський лісостеповий, Південноукраїнський степовий і Приморський прибережний; меридіональними – долини річок Дунаю, Дністра, Південного Бугу, Дніпра, Сіверського Дінця, які слугують шляхами міграції птахів.
Буферні території знаходяться навколо ключових і сполучних територій і захищають їх від негативного впливу господарської діяльності, яка відбувається на сусідніх землях. Це можуть бути пасовища, сіножаті, ліси, ставки, а також орні землі з досить безпечним веденням сільського господарства (зокрема без застосування мінеральних добрив).
Загальноєвропейська екологічна мережа. Україна є активним учасником Загальноєвропейської стратегії біологічного та ландшафтного різноманіття, що прийнята в 1995 р. Головним її напрямом є розбудова екологічних мереж окремих країн і Європи загалом. Україна планує до 2015 р. подвоїти частку природоохоронних територій і ввійти за цим показником до першої десятки європейських країн. Також передбачається поєднання національної екологічної мережі з екологічними мережами суміжних країн шляхом створення на кордонах спільних елементів екологічної мережі. Перші кроки у цьому напрямку вже зроблено: створено українсько-польсько-словацький біосферний заповідник “Східні Карпати” (куди з українського боку увійшов Ужанський національний природний парк) та українсько-румунський біосферний резерват “Дельта Дунаю” (з Дунайським біосферним заповідником у складі). Подібні прикордонні елементи Загальноєвропейської екологічної мережі планується створити з Польщею, Білоруссю, Росією, Молдовою.
Велику роль у створенні міжнародної екологічної мережі мають відігравати широтні і меридіональні екологічні коридори, а в них – біосферні заповідники.
