Закони та кодекси в системі джерел екологічного права

Провідна роль в урегулюванні відносин у сфері використання та охорони навколишнього природного середовища належить законам України. Закони, відповідно до правової доктрини, - це нормативно-правові акти вищої юридичної сили, які регулюють найважливіші суспільні відносини. Вони ухвалюються в особливому порядку органом законодавчої влади або референдумом й наділяються завдяки цьому найвищою юридичною силою, і забезпечують регулювання важливих для суспільства відносин у сфері використання та охорони навколишнього природного середовища. Зазвичай в юридичній літературі закони як джерела екологічного права поділяються на декілька самостійних груп: а) загальні закони, що регулюють відносини взаємодії суспільства і природи; б) спеціальні (екологічні) закони; в) пооб'єктні законодавчі акти.До першої групи належать: закони України "Про основи національної безпеки України" від 13 червня 2003 року, "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 року, "Про місцеве самоврядування" від 21 травня 1997 року, "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 року, "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 року, "Про безпечність та якість харчових продуктів" від 23 грудня 1997 року та ін. Ними врегульовуються, крім інших відносин у різних сферах суспільного життя, також відносини взаємодії суспільства і природи. Найбільш численну і важливу за значенням групу законів, які регулюють відносини у сфері довкілля, формують спеціальні (екологічні) закони. Серед них важливе місце займає Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року. Третю групу актів вищого законодавчого органу нашої держави становлять пооб'єктні законодавчі акти. їх виокремлення в групу джерел екологічного права зумовлене предметом регульованих ними відносин та ступенем їхньої систематизації. За формою своєї кодифікації вони поділяються на кодекси та закони.В Україні діють відповідно Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року, Водний кодекс України від 6 червня 1995 року, Лісовий кодекс України в редакції від 8 лютого 2006 року, Кодекс України про надра від 27 липня 1994 року. Незважаючи нате, що ці кодекси мають об'єктом регулювання різні за характером та значенням природні ресурси, вони наділені багатьма спільними рисами, які зазвичай притаманні кодифікованим актам. Це і висока внутрішня узгодженість їхніх норм, і здатність регулювати майже весь комплекс відповідних поресурсових відносин, і встановлення єдиних засад юридичної відповідальності за порушення норм охорони й використання природних об'єктів тощо.Крім кодексів серед пооб'єктних законодавчих актів важливу роль у регулюванні відносин охорони Й використання навколишнього природного середовища відіграють також спеціальні закони України: "Про тваринний світ" від 13 грудня 2001 року, "Про охорону атмосферного повітря" від 16 жовтня 1992 року, "Про рослинний світ" від 9 квітня 1999 року тощо. Вони мають дещо менший ступінь кодифікації, ніж раніше зазначені, проте забезпечують належний рівень регулювання відносин щодо використання й охорони тваринного й рослинного світу та атмосферного повітря.