Предметом екологічного права є суспільні екологічні відносини, що складаються з приводу використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища. Екологічні суспільні відносини мають свої суб'єкти й об'єкти. Суб'єктами екологічних відносин є сторони, між якими вони виникають. Екологічні відносини виникають між Українською державою як власником природних багатств і природо користувачами, до яких відносяться підприємства, організації, установи і громадяни. Вони виникають також між самими природокористувачами. Екологічні суспільні відносини виникають з приводу використання і охорони земель, вод, лісів, надр землі, атмосферного повітря, тваринного світу, природно-заповідного фонду.Об'єктом екологічних відносин може бути як об'єкт природи в цілому, так і його частина. Будучи врегульованими нормами екологічного права, всі ці відносини набувають правової форми і стають екологічними правовідносинами. Суспільні відносини, що врегульовані еколого-пра¬вовими нормами, тобто відносини, суб’єкти яких поділяються взаємними правами і обов’язками згідно з приписами норм екологічного права, носять назву екологічних правовідносин. Відносин: а) від-носини щодо охорони навколишнього природного середовища; б) відносини щодо використання природних ресурсів; в) відносини щодо забезпечення екологічної безпеки; г) відносини щодо форму¬вання, збереження та раціонального використання екомережі.
Основними методами правового регулювання екологіч-них відносин є імперативний та диспозитивний.Імперативний метод передбачає владний вплив научасників суспільних відносин без права вибору. Він ви-ражається у встановленні обов'язкових приписів і заборон.Встановлення обов'язкових приписів становить значнупитому вагу в екологічному праві, оскільки інтереси при-родокористувачів не завжди збігаються з екологічними інтересами держави. Тому законодавством для природо-користувачів закріплені відповідні обов'язки залежно відцільового використання природних ресурсів.Диспозитивний метод навпаки передбачає варіантиповедінки учасників суспільних відносин як рівноправнихсторін. Диспозитивний метод правового регулювання, усвою чергу, поділяють на рекомендаційний, санкціоную-чий і делегуючий.Рекомендаційний метод передбачає надання можливостіальтернативної поведінки суб'єктам екологічних правовід-носин залежно від поставленої мети. Зокрема, у ст. 140 Зе-мельного кодексу України серед підстав припинення прававласності на земельну ділянку закріплено добровільну від-мову від цього права власника ділянки, тобто власник маєправо вибору: використовувати земельну ділянку за при-значенням або відмовитися від неї.Санкціонуючий метод виявляється у тому, що рішенняпро реалізацію повноважень суб'єкт екологічних право-відносин приймає самостійно, але воно набуває юридичноїсили лише після затвердження його відповідним компе-тентним органом. Наприклад, у ст. 100 Земельного кодек-су України передбачено порядок встановлення земельнихсервітутів і зазначено, що сервітут встановлюється за до-мовленістю між власниками сусідніх земельних ділянокна основі договору чи рішення суду, але право сервітутувиникає після його державної реєстрації в порядку, вста-новленому для державної реєстрації прав на земельну ді-лянку.Делегуючий метод виражається в наданні прав і сво-бод суб'єктам екологічних правовідносин щодо того чиіншого кола правомочностей. Так, водокористувачі маютьправо використовувати водні об'єкти на умовах оренди(ст. 43 Водного кодексу України); громадяни та юридичніособи, які мають у приватній власності ліси, мають правопродавати або іншим шляхом відчужувати відповідно дозакону земельну лісову ділянку (ст. 14 Лісового кодексуУкраїни).
