Правовідносини у сфері соціального забезпечення — це врегульовані нормами права фактичні відносини щодо надання грошових виплат, послуг, пільг, які виникають між відповідними органами і фізичними особами, що мають на них право, при настанні ситуації соціального ризику.
Основу системи правовідносин з соціального забезпечення складають матеріальні правовідносини, оскільки саме в них задовольняються об’єктивні потреби особи в матеріальних засобах та соціальних послугах.
Традиційною залишається класифікація матеріальних правовідносин за видами забезпечення: пенсійні, із приводу надання допомог та компенсаційних виплат, з соціального обслуговування. Зокрема, залежно від специфіки юридичних фактів пенсійні правовідносини можна об’єднати в такі групи: виплата пенсій за віком; у зв’язку з інвалідністю; в разі втрати годувальника із солідарної системи пенсійного забезпечення; у зв’язку з наданням одноразової виплати або довічної пенсії із накопичувального фонду загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.
Матеріальні правовідносини розрізняються за юридичними фактами, строками дії, суб’єктами, об’єктами, змістом.
Юридичні факти — це об’єктивні обставини, із якими пов’язані виникнення, зміна або припинення правовідносин. Як правило, більшість правовідносин із соціального забезпечення виникають із юридичних складів (ряд фактів). Відсутність хоча б одного з необхідних фактів у складі не приводить до виникнення, зміни або припинення правовідносин.
За строком дії правовідносини з соціального забезпечення поділяють на три групи [3, с. 50]: 1) правовідносини, що припиняються з одноразовим виконанням обов’язків; 2) правовідносини з абсолютно встановленим строком існування у часі; 3) правовідносини з відносно невизначеним строком існування у часі.
Суб’єктами правовідносин з соціального забезпечення є фізична особа та державний орган, які є носіями суб’єктивних прав та обов’язків.
Серед фізичних осіб як суб’єктів правовідносин з соціального забезпечення в першу чергу слід назвати громадян України. Крім них, суб’єктами даних правовідносин можуть бути іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають
в Україні. Всіх фізичних осіб об’єднує те, що вони підлягають соціальному забезпеченню зі спеціально створених фондів у зв’язку з настанням соціального випадку (старість, безробіття) або виконанням певних професійних обов’язків (робота у шкідливих умовах).
Другим суб’єктом правовідносин у сфері соціального забезпечення є один з державних органів, що зобов’язаний призначити й надати конкретний вид забезпечення. До таких органів належать: органи Пенсійного фонду; комісія з установлення пенсій за особливі заслуги перед Україною; органи Міністерства праці та соціальної політики України; органи пенсійного забезпечення Міноборони, СБУ, МВС України та ін.
Отже, щоб бути cуб’єктом права, необхідно мати правоздатність, тобто можливість мати права і обов’язки. Умовами володіння правоздатністю є автономне існування індивіда та наявність у нього власного імені і власної індивідуальності [5, с. 39].
Іншим суб’єктом пенсійних правовідносин є відповідний державний орган. Як правило, таким органом є районне (міське) управління соціального захисту. Функції, права та обов’язки управління соціального захисту визначені відповідним Положенням. Управління завжди виступає як орган державної виконавчої влади, що діє в рамках функцій, покладених на нього державою.
Під об’єктом матеріальних правовідносин з соціального забезпечення розуміють конкретне благо матеріального чи нематеріального характеру, щодо якого вони виникають, тобто конкретний вид соціального забезпечення: об’єктом пенсійних правовідносин є пенсія; об’єктом правовідносин із приводу надання допомог є відповідна допомога.
Під юридичним змістом правовідносин розуміють сукупність суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, якими наділені суб’єкти правовідносин [4, с. 86].
Характерна риса всіх правовідносин зі соціального забезпечення — наявність правомочності правоздатної особи на одержання окремого виду соціального забезпечення і відповідно цій правомочності наявність юридичного обов’язку органу державної влади надавати особі матеріальне благо. Змістом матеріальних правовідносин з соціального забезпечення є суб’єктивне право громадянина на конкретний вид соціального забезпечення в установленому законом розмірі і у визначені законом строки і обов’язок державного органу прийняти рішення про його надання або про відмову в його наданні. Змістом процедурних правовідносин є суб’єктивне право громадянина на встановлення юридичних фактів, необхідних для виникнення права на конкретний вид соціального забезпечення, і відповідний обов’язок державного органу здійснити перевірку і винести акт-рішення про задоволення суб’єктивного права громадянина або про відмову в цьому. Змістом процесуальних правовідносин виступає суб’єктивне право на поновлення порушеного права і відповідний обов’язок державного органу розглянути сутність спору і прийняти рішення. Це не означає, що у сфері соціального забезпечення правовідносини є простими, тобто складаються з однієї правомочності і кореспондуючого їй обов’язку, або однобічними, коли правомочності належать одному суб’єкту правовідносин, а обов’язки — іншому. Більшість правовідносин у праві соціального забезпечення складні і двосторонн і, з комплексом прав і обов’язків у обох суб’єктів.
