Принципами права соціального захисту є керівні засади, що характеризують внутрішню єдність і напрямок розвитку даної системи правових норм.
Право соціального захисту базується на принципах, спільних для усіх галузей національного права, таких, як:
єдність прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин,
гарантованість прав і свобод громадян,
принцип відповідальності за вину,
принцип законності й ін.
Поряд із загальними виділяють міжгалузеві принципи, що діють відразу в кількох галузях права. Право соціального захисту тісно пов'язане з іншими соціальними галузями права, тому на них розповсюджуються такі міжгалузеві принципи, як: визнання і закріплення основних соціальних прав людини у національному законодавстві відповідно до загальновизнаних міжнародних стандартів; державна гарантованість здійснення цих прав, доступність судового захисту й ін.92
Принципи права соціального захисту:
всезагальність соціального захисту (право на соціальний захист мають не лише громадяни України, а й іноземці, особи без громадянства, біженці, працівники-мігранти);
всебічність (універсальність) соціального захисту (надання такого захисту здійснюється у всіх випадках настання соціальних ризиків);
рівність прав і можливостей та заборона дискримінації (згідно зі ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Ці конституційні засади є основою для визнання принципу рівності й у праві соціального захисту);
диференціація умов та рівня соціального захисту (встановлення особливих умов та рівня соціального захисту для окремих категорій населення. При цьому застосовуються різні критерії: віковий, залежно від статі, кількості дітей, виду суспільно корисної діяльності, тривалості трудового (страхового) стажу, розміру попереднього заробітку, проживання на особливих територіях, майнового становища й ін.);
наукова та економічна обґрунтованість соціальних стандартів (соціальні стандарти та гарантії є визначальними для державної соціально-економічної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах, а також для формування фінансових ресурсів, що спрямовуються на їхню реалізацію;
незменшуваність змісту та обсягу соціальних виплат і послуг при прийнятті нових законів (відповідно до ст. 22 Конституції України, права людини і громадянина, закріплені Конституцією, не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод) 93;
відповідність форм соціального захисту населення ступеню розвитку ринкових відносин в економіці (економічна стабілізація в Україні, посилення розвитку ринкових відносин, обумовлюють наповнення Державного бюджету України, що дозволяє продовжувати соціальну реформу в країні (в першу, чергу, пенсійну, медичну), яка в кінцевому результаті передбачає появу нових видів соціального захисту для громадян та поліпшення якості вже існуючих;
перерозподіл економічної відповідальності за реалізацію соціальних гарантій між державою, підприємствами і громадянами (держава повинна забезпечувати за рахунок бюджетних коштів лише мінімально гарантований рівень медичного, культурного, побутового і соціального обслуговування населення і насамперед найменш соціально захищених громадян.
