Право на соціальний захист - це передбачені законодавством, гарантовані державою певні можливості людини отримати від держави, а також інших суб'єктів, які діють за уповноваженням або дозволом держави, на умовах і в порядку, передбаченому законодавством, а також договором, матеріальне забезпечення, матеріальну підтримку та соціальні послуги у разі настання соціальних ризиків.
Право на соціальний захист є конституційним суб’єктивним правом, адже Основним Законом передбачаються наступні права громадян у сфері соціального захисту: право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, пенсії, інші види соціальних виплат та допомог, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46); право громадян, які потребують соціального захисту, на житло, що надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону (ст. 47); право на достатній життєвий рівень для себе, своєї родини (ст. 48); право на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування
Конституційні гарантії здійснення права на соціальний захист є основою правового механізму забезпечення вказаного права, від дієвості й впорядкованості якого залежить ефективність забезпечення цього права. Адже саме правовий механізм показує, в чому виявляється і як відбувається перехід правової матерії в узгоджену діяльність людей, які зазнають вплив права.
Державні соціальні гарантії – це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, установлені законами й іншими нормативно – правовими актами, що забезпечують рівень життя не нижче прожиткового мінімуму.
Правовий механізм забезпечення права громадян на соціальний захист, як цілісне системне утворення, функціонує через такі його елементи, як:
1) нормативно-правове забезпечення права громадян на соціальний захист
2) інституційно-функціональне забезпечення права громадян на соціальний захист (полягає в створенні і функціонуванні системи державних інституцій – Фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними, органів виконавчої влади, функціональне призначення яких - надавати у встановленому законом порядку державні соціальні допомоги й ін.);
3) процесуально-правове забезпечення права громадян на соціальний захист (законодавством в сфері соціального захисту встановлені численні порядки призначення різних видів соціального захисту відповідними соціально-захисними органами праці та соціального захисту населення й ін.);
4) юридична відповідальність сторін соціально-захисних відносин за порушення вимог соціально-захисного законодавства(відповідальність за порушення вказаного законодавства застосовується у виді певних санкцій, за якими майнові стягнення з винних осіб чи органів носять правовідновлювальний, а не штрафний характер; законодавством не передбачено відшкодування моральної шкоди будь-якою стороною)
