Кори́сність — суб'єктивна міра задоволення, що його отримує індивід від споживання блага або набору благ. Іншими словами, корисність визначає, якою мірою індивід задовольнив свої потреби, споживши певні блага. Теорія корисності тісно пов'язана з теорією рішень.
Економісти використовують дві основні концепції (підходи) щодо пояснення вибору індивіда між тим чи іншим набором товарів. Перша (за часом виникнення) — кардиналістська концепція, пояснює вибір індивіда кількісною оцінкою корисності набору товарів в певних абстрактних одиницях — ютилях. На разі індивід вибирає набір благ з більшою кількістю ютилів. Друга (зараз найавторитетніша в науковому світі) — ординалістська концепція. Прихильники цього підходу вважають, що індивід не може кількісно виміряти корисність набору благ. Рішення індивіда щодо вибору набору благ основується на оцінці того, чи є даний набір благ кращий або гірший від попереднього.
Корисність — це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг або від будь-якої діяльності.
Термін "корисність" ввів англійський вчений Ієремія Бейтам2 (1748-1832).
Корисність — поняття виключно індивідуальне: те, що для одного споживача може мати високу корисність, іншим може сприйматися як антиблаго (наприклад, кава, сигарети, алкоголь). Відносно цих благ термін "корисність" має певну невідповідність, тому економісти давно намагаються замінити його. Відомий російський економіст М.Х. Бунге1пропонував використовувати термін "годність" (придатність). "Потреба в наркотичних речовинах, — писав він, — безсумнівна, але чи можна сказати, що опіум і гашиш корисні для курців, — вони лише годні як речовина для наркотичного сп'яніння"2. А французький економіст Ш. Жид3 пропонував термін "бажаність". На його думку, такий термін не може характеризуватися моральністю чи аморальністю, не може бути розумним чи безрозсудним. Термін "бажаність" підтримував також відомий американський економіст і статистик І. Фішер. Він вказував на перевагу антоніма "небажаність" порівняно з "безкорисністю" чи ще гірше — з "антикорисністю". Однак термін "корисність" пережив своїх критиків і використовується й нині.
На думку багатьох сучасних дослідників, корисність не підлягає кількісному виміру (ординалістський погляд), тому блага, як носії певної корисності для споживача, можуть бути виміряні тільки порядково: споживач здатний визначитися з черговістю, послідовністю, в якій би він обирав ці блага для задоволення своїх потреб.
Розрізняють пряму, непряму та повну корисність.
Якщо благо безпосередньо впливає на умови життя людини, то вважається, що воно мас пряму корисність.
Якщо благо безпосередньо не впливає на добробут людини, але використовується для виготовлення товарів, що мають пряму корисність, то вважається, що воно має непряму корисність.
Сукупність прямої та непрямої корисності є повною корисністю блага
