В більшості розвинених країн ринки регулюються державою. Однією із форм державного регулювання є контроль над цінами. Для покупця ціна товару оцінюється ним як його витрати. Тому покупці вважають підвищення цін несправедливим. Для виробників, власників економічних ресурсів ціна обумовлює величину їх доходу. Зниження ціни вони оцінюють як загрозу свому добробуту. Тому і перші, і другі часто прагнуть заставити уряд не допускати таких змін. Крім того, ринкова економіка не здатна забезпечити виробництво суспільних благ в необхідній кількості, "продукує" негативні зовнішні ефекти (забруднення навколишнього середовища тощо), розвивається циклічно з притаманними економічному циклу інфляцією чи дефляцією. В таких випадках з мстою послаблення негативних наслідків функціонування ринку держава вдається до регулювання механізму ринкового ціноутворення шляхом встановлення максимальної і нижньої межі ціни.
МАКСИМАЛЬНІ ЦІНИ. Максимальна межа ціни - це законодавчо встановлена максимальна ціна, по якій продавець може продати свій товар. Причинами встановлення максимальної ціни є бажання уряду забезпечити необхідний рівень споживання товарів першої необхідності для більшості населення, яке не змогло би придбати ці товари і послуги по ринковій ціні (наприклад, ціни на хліб, тарифи на комунальні послуги), а також необхідність зниження інфляції, якщо остання має місце. Максимальна ціна, таким чином, є нижчою за ринкову ціну. На перший погляд здається, що слід очікувати лише позитивних наслідків від встановлення такої максимальної ціни. Проте негативними наслідками максимальної межі ціни є виникнення дефіциту такого товару чи послуги
МІНІМАЛЬНІ ЦІНИ. Нижній рівень ціни - це мінімальна ціна, встановлена державою, яка перевищує ринкову ціну. До таких цін уряд вдається тоді, коли ринкова ціна не дозволяє забезпечити необхідний рівень доходів виробникам і постачальникам економічних ресурсів. Прикладом такої ціни може бути законодавчо встановлена мінімальна зарплата, ціни на сільгосппродукцію тощо.
Негативним наслідком встановлення мінімальної ціни є надвиробництво продукції, недовикористання економічних ресурсів (зокрема, виникнення безробіття), зміни у вигодах (ренті) споживачів та виробників.
Ціноутворення.
Якщо пріоритетом розвитку підприємства є досягнення високих поточних фінансових показників, воно встановлює ціну на товар, здатну забезпечити максимапьне надходження поточного прибутку і готівки, а також максимально відшкодувати витрати. Завоювання лідерства за показниками частки ринку змушує підприємства, які є ринковими претендентами, йти на максимально можливе зниження цін.
Попит, як правило, визначає максимальну ціну, яку підприємство може запросити за свій товар. Мінімальна ціна товару визначається витратами на його виробництво. Ціна на товар повинна повністю покривати всі витрати на його виробництво і збут, включаючи справедливу норму прибутку за докладені зусилля і ризик. На встановлення цін впливають також ціни конкурентів та їх ринкова реакція. Знаннями про ціни і товари конкурентів підприємство може скористатися при розробці власної політики ціноутворення.
При ціноутворенні за рівнем поточних цін підприємство керується цінами конкурентів і менше уваги звертає на показники власних витрат. Ціна в такому разі може бути встановлена на рівні, вищому чи нижчому за рівень цін основних конкурентів. '
Перед встановленням остаточної ціни підприємство повинно розглянути ряд додаткових факторів, зокрема:
- психологію ціносприйняття (престижність товару, вираження цін непарним числом тощо);
- політику цін (ціновий образ підприємства, надання знижок з ціни, реакцію на цінову політику конкурентів);
- вплив ціни на інших учасників ринкової діяльності (оптових і роздрібних торговців, торговельного персоналу, конкурентів, постачальників, державних службовців).
