Безробіття – це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці. За визначенням Міжнародної організації праці, безробітним є особа, яка хоче і може працювати, але не має робочого місця. У Законі України про зайнятість безробітними вважаються громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу. Вони здатні до праці, готові працювати, але не отримують від служби зайнятості належної роботи, яка відповідає їх професійній підготовці, стажу, досвіду та ін. (9).
Для економіки в цілому безробіття – це втрачені можливості створення певної кількості товарів і послуг. Воно стає важливою причиною зниження купівельної спроможності населення, а отже й сукупного попиту. Через нього падають обсяги сукупних заощаджень, «міліють» джерела інвестицій та капіталу, зростають витрати на соціальну допомогу по безробіттю, утримання малозабезпечених сімей. Безробіття у широких масштабах спричиняє соціальну та політичну нестабільність у суспільстві, зневіру, озлоблення, відчай багатьох людей (2).
Не можуть бути визнані безробітними громадяни:
а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв"язку зі змінами в організації виробництва і праці; реорганізацією перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи й організації або скороченням чисельності (штату);
б) які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, якщо вони відмовляються від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру;
в) які відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, котрі шукають роботу. При цьому вони втрачають право на надання статусу безробітного строком на три місяці з подальшою реєстрацією;
г) які мають право на пенсію відповідно до законодавства України. Рівень зареєстрованого безробіття розраховується як відношення кількості офіційно зареєстрованих безробітних до працездатного населення у працездатному віці (19).
Неповна зайнятість або часткове безробіття — вимушене тимчасове скорочення нормальної або встановленої законодавством тривалості робочого часу, перерва в одержанні заробітку або скорочення його розміру через тимчасове припинення виробництва без припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного характеру.
Закон України «Про зайнятість населення» розділяє ці поняття:
Неповна зайнятість — зайнятість працівника на умовах робочого часу, що менший від норми часу, передбаченої законодавством, і може встановлюватися за договором між працівником і роботодавцем з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку;
Часткове безробіття — вимушене тимчасове скорочення передбаченої законодавством тривалості робочого часу у зв'язку із зупиненням (скороченням) виробництва продукції з причин економічного, технологічного і структурного характеру без припинення трудових відносин[1].
Повна зайнятість — стан економіки, за якого кількість вакансій відповідає чисельності безробітних або перевищує його, тобто такий стан, за якого немає незайнятих, які бажають працювати. Однак повна зайнятість не означає 100% зайнятості усіх працездатних чи навіть усіх, хто хоче працювати. У разі повної зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі структурного і фрикційного безробіття, тобто не мають роботи люди які або знаходяться в стані її пошуку[1], або ж чия кваліфікація не відповідає вимогам ринку праці в наслідок структурних змін в економіці при тому, що попит на інші професії існує[2]. Такий рівень повної зайнятості називається природним безробіттям. За ринкової економіки це не рівень залучення працездатного населення до суспільного виробництва, а принцип, що відображає право всіх громадян на працю й освіту, підкріплене зобов'язанням держави перед своїми громадянами забезпечувати працею всіх охочих.
