Суб'єктами сервітутних правовідносин є власник або законний володілець речі та суб'єкт сервітутного права на неї - сервітурія.
Володільцем у цьому разі визнається особа, володіння якої виникло на підставі договору з власником або особою, якій майно передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом, за наявності відповідних повноважень від власника.
Спеціальне правило міститься у законодавстві стосовно такого об'єкта сервітуту, як земельна ділянка: згідно зі ст.100 ЗК сервітут на земельну ділянку встановлюється виключно за домовленістю між власниками земельних ділянок. Щодо іншого нерухомого майна зобов'язаною особою може бути як власник, так і будь-який законний володілець цього майна.
Об'єктом сервітуту є нерухомість, яка належить на праві власності іншій (не тій, що претендує на сервітут) особі. гідно зі ст.397 ЦК сервітут може бути встановлений щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може також належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Отже, ЦК визнає існування двох видів сервітутів - земельних (або ж предіальних) та особистих (персональних). Підставою для поділу є спосіб визначення особи сервітуарія. Якщо сервітут встановлюється щодо визначеного майна в інтересах певної особи, то він є особистим (персональним). Якщо на користь власника (володільця) визначеного майна (але не конкретно визначеної особи) - земельним (предіальним). Особливості земельного (предіального) сервітуту полягають у такому: тут ніби мають місце "відносини між ділянками";
такі відносини є тривалими; зазвичай сервітути встановлюються на тривалий строк або взагалі без вказівки строку;такий сервітут є неподільним: при поділі ділянки сервітутне право зберігається в цілому. Характерними ознаками особистого (персонального) сервітуту є те, що він:
не тільки пов'язаний із певним майном, а й належить певній особі;
обмежений строком: довічно належить певній особі і припиняється її смертю, якщо самим сервітутом не встановлено коротший строк,
не має зобов'язально-правового характеру, оскільки сервітуарій зберігає права на чуже майно і у випадку переходу його до третьої особи, тобто сервітут "випливає" за речами.Встановлення сервітуту можливе: договором; законом; заповітом; рішенням суду.Найпоширенішою підставою встановлення сервітуту є договір, який укладається між особою, яка потребує встановлення сервітутом і власником (володільцем) обслуговуючої речі.
83.
