Майно може належати на праві власності не лише одній, а й кільком особам (суб'єктам права власності) одночасно. У такому разі між ними виникає спільна власність. Оскільки спільна власність за юридичною природою є своєрідним способом реалізації суб'єктами права індивідуальної, колективної, державної власності, то тут не утворюється якась нова самостійна форма власності. Отже, право спільної власності — це право двох або більше осіб на один об'єкт.
Право спільної власності здійснюється кількома особами, яких прийнято називати співвласниками. Спільний об'єкт може складатися з однієї або сукупності речей. Вони можуть бути подільними або неподільними, проте як об'єкт права власності вони утворюють єдине ціле. Це означає, що право кожного із співвласників поширюється на весь об'єкт у цілому, а
не на його частину.
ЦК розрізняє два види права спільної власності: право спільної власності з визначенням частки кожного зі співвласників у праві власності на спільну річ — право спільної часткової власності та право спільної сумісної власності — право власності двох чи більше співвласників без визначення їх часток у праві власності на спільну річ. Ці види відрізняються один від одного особливостями внутрішніх правовідносин між співвласниками. Характерною ознакою права спільної часткової власності є те, що кожному зі співвласників, належить частка у праві власності на спільний об'єкт у цілому. Ці частки не виділені в натурі. Вони можуть бути рівними й нерівними. Однак їх розмір завжди має бути точно визначений у вигляді дробу (1/2, 1/3, 1/5 тощо) або у відсотках.
74.
