Позовна давність – це строк для захисту прав за позовом особи, право якої поркшено. Позовна форма захисту цивільних прав є основною формою їхнього захисту у суді. Позовна давність застосовується незалежно від позову сторін. За загальним правилом норми позовної давності поширюються на всі цивільно – правові відносини. Але у законі є й винятки з цього правила. Строки у позовній давності поділяються на: 1. Загальні; 2. Скорочені. Загальний строк– три роки. Скорочені строки: встановлюються для окремих видів вимог. Скорочені строки давності тривалістю в шість місяців діють, зокрема за позовами: 1) про стягнення неустойки (штрафу, пені); 2) про недоліки проданих речей; 3) що випливають з поставки продукції недостатньої якості; 4) про явні недоліки в роботі, виконаній за договором підряду; 5) про недоліки в роботі, виконаній за договором побутового замовлення. Та деякі інші права. Перебіг строку починається з дня виникнення права на позов. Право на позов – коли особа дізналась чи повинна була дізнатися про порушення свого права. У деяких випадках відбувається призупинення та периривання строків позовної давності. Призупинення – це час протягом якого існує обставина, яка є підставою призупинення не зараховується в строк позовної давності. Після того, як вказана обставина припиняє існування, строк давності продовжується. Частина строку, яка пройшла до настання цих обставин включається у позовну давність. Строк припиняється внаслідок дій боржника або кредитора (підтвердження боржником свого боргу). Після переривання, строк позовної давності починається спочатку, а строк який тривав до переривання, не враховується. Згідно ЦКУ передбачається можливість відновлення пропущеного строку давності, якщо буде визнано поважною причиною. Згідно ЦК застосування строку позовної давності є обов'язковим.
61.
