Під судовою практикою звичайно розуміють ті положення (рішення) судів, які розробляються судами при розгляді певної категорії справ (наприклад, щодо встановлення батьківства, відшкодування шкоди, що заподіяна джерелом підвищеної небезпеки тощо).
Рішення суду по конкретній справі мають обов´язкову силу лише для суб´єктів цієї справи і, звичайно, джерелом права вони не є. Джерелом права не можуть вважатися і узагальнення судової практики з певних категорій справ, позиції колегії в цивільних справах Верховного Суду України.
Водночас судова практика тісно пов´язана з джерелами права і має важливе значення в цивільному законодавстві.По-перше, саме за допомогою судової практики встановлюється таке розуміння і тлумачення закону, яке розкриває його зміст і розвиває його положення. По-друге, саме цивільна практика є вихідною базою для цивільного законодавства. Завдяки судовій практиці в нормативному порядку врегульовуються відносини, що до цього цивільним законодавством не регламентувалися. Так, ЦК 1963 p. України не містив положень щодо відшкодування витрат, які особа зазнала при веденні чужої справи без доручення. Але на практиці такі справи виникали, і суди змушені були їх вирішувати. Тому, у ЦК України в главі «Недоговірні зобов´язання» з´явився окремий параграф «Вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення».
По-третє, застосування цивільно-правових норм на практиці дозволяє з´ясувати, наскільки ефективною і повною є чинна норма, виявити прогалини, неточності, протиріччя, що закладені в ній, усунути їх і цим самим удосконалити норму права.Відповідно до ст. 147 Конституції України право офіційного тлумачення законів надано Конституційному Суду України.
8.
