У сучасних умовах в розвинутих країнах сформувались певні моделі структурної організації фінансового сектору, в якому діють і розвиваються фінансові посередники. Серед моделей набули поширення ринково орієнтована, банківська і змішана
Кожна із моделей має своє законодавче регулювання діяльності фінансових посередників і визначає своє коло професійних учасників.
- Ринково орієнтована модель характеризується наявністю певної рівноваги в розвитку банківських і небанківських фінансових установ і розвиненим небанківським фінансовим сектором, який займається реалізацією інвестиційних, страхових та інших фінансових послуг.
1) депозитні інститути (англ. deposit institution) — це посередники,
основною функцією яких є залучення коштів населення і підприємств у вигляді депозитів і надання позик населенню та суб'єктам господарювання. Депозитні інститути на світових ринках включають:
• банківські установи — займаються виключно традиційними для банків операціями: кредитними, депозитними, розрахунковими;
• позиково-ощадні асоціації та трастові компанії — залучають кошти заощадників на депозити і за рахунок цих коштів здійснюють кредитування, переважно під заставу нерухомості;
• кредитні спілки та взаємоощадні банки — відрізняються формуванням ресурсів, яке здійснюється за рахунок внесків їх вкладників. Основною їх функцією є кредитування своїх співвласників та інші фінансові операції.
2) ощадні установи контрактного типу (англ. contractual saving institution) — установи, які здійснюють довготермінове накопичення капіталів клієнтів (учасників) з метою подальших виплат цільового характеру на користь таких клієнтів (учасників). Залучають довготермінові заощадження населення на контрактній основі. Такі фінансові установи на розвинутих ринках є провідними фінансовими посередниками, які за рахунок акумуляції періодичних внесків своїх клієнтів нагромаджують капітал, що спрямовується на придбання фінансових активів. До таких посередників відносять:
• страхові компанії, які надають послуги зі страхування життя та забезпечують інші види страхового захисту;
• недержавні пенсійні фонди, які займаються додатковим пенсійним забезпеченням громадян.
3) інвестиційні посередники (англ. investment intermediary) — фінансові установи, діяльність яких полягає в об'єднанні коштів індивідуальних інвесторів (клієнтів) і розміщенні цих коштів у різноманітні фінансові активи з метою прибутку.
У той же час інвестиційні посередники можуть залучати наявний на ринку капітал, випускаючи для цього власні цінні папери. Така група посередників включає:
• інвестиційні та іпотечні банки, що спеціалізуються на проведенні виключно інвестиційних та іпотечних операцій. Залучення фінансових ресурсів здійснюють шляхом випуску і розміщення своїх облігацій або інших боргових зобов'язань.
• інвестиційні фонди — забезпечують спільне вкладення коштів індивідуальних інвесторів, акумулювання яких здійснюється у таких фондах шляхом випуску і розміщення фінансових активів на ринку цінних паперів;
• інвестиційні та фінансові компанії — забезпечують реалізацію інвестиційних намірів окремих індивідуальних інвесторів і за рахунок акумульованих коштів надають позики (переважно споживчі) тощо.
- Банківська модель — це тип посередництва, при якому провідна роль у здійсненні операцій належить банкам, які мають право займатися, крім традиційних, іпотечними, інвестиційними, деякими страховими операціями та іншими.
• банківські установи (банківське посередництво) і
• небанківські фінансові установи (небанківське посередництво).
Банки є основними агентами фінансового посередництва, яке забезпечує універсальне фінансування економіки. Частка банківських активів у ВВП більшості країн у порівнянні з небанківськими фінансовими посередниками є найбільшою.
Небанківським установам у фінансовому посередництві належить другорядна роль. Такі установи не можуть здійснювати банківських операцій і на ринку фінансових послуг займають невеликі ніші.
На сучасному етапі небанківське фінансове посередництво в Україні характеризується такими рисами:
• відсутністю завершеної законодавчої та нормативної бази щодо регулювання діяльності;
• недосконалістю організаційно-економічного механізму функціонування;
• низькою питомою вагою активів у ВВП;
• недосконалим захистом клієнтів;
• другорядною роллю у фінансуванні національної економіки та у перерозподілі капіталів.
Змішана модель фінансового посередництва — це модель, яка поєднує діяльність банківських і небанківських фінансових установ. Причиною появи такої моделі є процеси інтернаціоналізації та глобалізації фінансового ринку, що сприяють зближенню моделей, розширенню кола функцій фінансових посередників, збільшенню переліку їх фінансових операцій. Ознаки змішаної моделі характерні для Голландії, Данії, Ірландії, Нової Зеландії, Швеції, Швейцарії, Японії та інших країн.
